Рішення № 80677029, 20.02.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 805/4038/17-а

Провадження № 2-а/234/6/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді - Лутай А.М.

за участю: секретаря – Пагуліч Д.Г.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представників відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краматорськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 міського голови ОСОБА_6, ОСОБА_5 міської ради, ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради про поновлення на роботі на публічній службі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 шляхом поштового відправлення 10.11.2017р звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з вищезазначеним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.12.2017р позовна заява ОСОБА_1 була передана на розгляд до Краматорського міського суду Донецької області.

З позовної заяви вбачається, що 02.07.2016 року позивачку було призначено за конкурсом на посаду державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради згідно до розпорядження ОСОБА_5 міського голови від 30.06.2016р №337-к, надалі 07.11.2016р її перевели на підставі наказу начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради №48-к від 07.11.2016р на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради. 10.10.2017р її звільнили у зв’язку із виходом основного працівника за ст.ст.38, 179 КЗпП України згідно до розпорядження ОСОБА_5 міського голови №617-к від 09.10.2017р, що вважає незаконним за наступними підставами. Так, згідно до ст.4 Конвенції МОП №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року», яка була ратифікована Законом України від 04.02.1994р №3933-XII і набрала чинності для України 16.05.1995р, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Під припиненням трудового договору необхідно розуміти акт припинення трудових відносин працівника з власником або уповноваженим ним органом. Стабільність трудових відносин гарантується обмеженим переліком підстав припинення трудового договору. Розірвати трудовий договір і звільнити працівника можна тільки на підставах припинення трудових відносин, які передбачені у статтях ч.2 ст.ст.24, 28, 36-38, 40, 41, 199 КЗпП України. Окрім того, відповідачем по справі порушені конституційні принципи, передбачені статтями 43-46 Конституції України, а саме: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на житті працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних соціальних інтересів; кожен, хто працює, має право на відпочинок. Таким чином, вважає, що оскільки вона була звільнена не з підстав, визначених КЗпП та нормами чинного законодавства, її звільнення є незаконним, у зв’язку з чим потрібно поновити її на роботі, оскільки ця робота є її єдиним джерелом доходу. Також, з посиланням на ст.ст.235 ч.2, 2371 КЗпП України і п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами), вказує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральні (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Зазначає, що незаконне звільнення призвело до її душевних, моральних переживань, вона переселенка і залишилась без роботи і грошей, в неї навіть немає грошей для того щоб придбати продукти харчування, її звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. До того ж, вказує, що з моменту виникнення постійних конфліктних ситуацій з керівником, постійні намагання останнього звільнити її (ОСОБА_1К.) принизити перед колективом призвели до значної погіршення стану здоров’я. Розмір моральних страждань оцінює в сумі 10000грн, виходячи з того, що вона враховує конкретні обставини, а саме бездоганну роботу у відповідача, характер порушення її прав, значне погіршення стану здоров’я, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. Просить скасувати розпорядження ОСОБА_5 міського голови №617-к від 09.10.2017р про її (ОСОБА_1К.) звільнення, поновити її на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради, стягнути з ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.10.2017р по день винесення рішення та моральну шкоду в сумі 10000грн.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала повністю, наполягала на їх задоволенні та надала суду пояснення, зазначені в позовній заяві. Під час судових дебатів позивачка зазначила, що не наполягає на задоволенні її позовних вимог про поновлення на роботі, відшкодування середнього заробітку та моральної шкоди, оскільки ці вимоги втратили актуальність. Просила лише змінити формулювання причини її звільнення, оскільки воно не вірно зазначено у розпорядженні.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі на публічній службі та надала суду пояснення, аналогічні поясненням позивачки.

Представник відповідача ОСОБА_5 міської ради - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та пояснила, що відповідно до ст.19 Конституції України та ст.5 Закону - ОСОБА_5 міська рада, міський голова є окремими суб'єктами в системі місцевого самоврядування, наділені різними повноваженнями. Повноваження та компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтями 25, 26 Закону. Натомість права та обов'язки сільських, селищних, міських голів визначені статтею 42 Закону. Зазначила, що позивачка ОСОБА_1 визначила ОСОБА_5 міську раду як відповідача, тобто вважає, що міська рада порушила її законні права та інтереси під час її звільнення 09.10.2017р, разом з тим, доказів порушення прав чи інтересів ОСОБА_1 з боку Краматорської міської ради не надано. Більше того, як вбачається зі змісту статей 25, 26 Закону до повноважень міської ради не належать питання призначення чи звільнення посадових осіб її виконавчих органів. Відповідно до ст.59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Жодних рішень щодо звільнення позивачки міська рада не приймала, жодне рішення ОСОБА_5 міської ради по даній справі не оскаржується ОСОБА_1 Таким чином, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 стосовно ОСОБА_5 міської ради відсутні.

Представник відповідача ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради – ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що дійсно 02.07.2016р ОСОБА_1 було призначено за конкурсом на посаду державного реєстратора відділу юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі ВДРЮОФОП) ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради (далі ОСОБА_7). У період роботи у відділі ВДРЮОФОП позивач систематично не виконувала трудових обов'язків, запізнювалася на роботу, не виконувала доручення начальника, не поважно ставилася до громадян, про що співробітники відділу ВДРЮОФОП доповідали начальнику управління. На зауваження керівника ОСОБА_1 не реагувала, поведінки своєї не змінювала. Після чого їй було запропоновано пройти стажування та перевестися на аналогічну, але декретну посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на що остання погодилася на проходження стажування, що підтверджується відповідною заявою та наказом начальника ОСОБА_7 №39-к від 18.10.2016р. Після проходження стажування ОСОБА_1 була переведена на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час відпустки по догляду за дитиною до 3 років та до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_9 (наказ начальника управління №48-к від 07.11.2016р). Підставою для його створення став індивідуальний план стажування ОСОБА_1, з наказом позивач була ознайомлена, про що є відповідний підпис. 21.09.2017р до ОСОБА_7 звернулася ОСОБА_9, основний працівник, який знаходився в декретній відпустці, з заявою про переривання відпустки по догляду за дитиною до 3 років. Наказом начальника управління №97-к від 21.09.2017р останній дозволено приступити до виконання своїх службових обов’язків з 11.10.2017р, а ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно до розпорядження міського голови від 09.10.2017р №617-к. На даний час ОСОБА_9 приступила до виконання свої службових обов’язків та отримує доступ до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Таким чином, поновити на посаді ОСОБА_1 та виплатити середню заробітну плату на час вимушеного прогулу не є можливим. Крім того, представник відповідача заперечував проти позивних вимог в частині стягнення з ОСОБА_7 моральної шкоди на користь ОСОБА_1, оскільки позивачем не надано жодних підтверджуючих доказів, в тому числі і письмових, які б свідчили про погіршення стану її здоров’я у зв’язку зі звільненням. Вказує, що в розпорядженні міського голови від 09.10.2017р №617-к була допущена технічна помилка, а саме в номері статті КЗпП, але відповідно до п.18. Постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Просить відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Відповідач ОСОБА_5 міський голова ОСОБА_6 та його представник в судове засідання не з’явилися, по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_10 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 30.06.2016р ОСОБА_1 розпорядженням міського голови №337-к була призначена на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади. Після проходження стажування в ОСОБА_7 ОСОБА_1 наказом начальника ОСОБА_7 від 07.11.2016р №48-к була переведена на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 08.11.2016р, як така, що успішно пройшла стажування з посадовим окладом згідно штатного розпису на час відпустки по догляду за дитиною до 3 років та до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_9 В трудовій книжці позивачці ОСОБА_1 було зроблено відповідний запис та із вказаним вище наказом остання була ознайомлена особисто під розпис, а отже знала, що вона прийнята на дану посаду виключно до фактичного виходу ОСОБА_9 Таким чином, посилання ОСОБА_1 в позові на те, що вона була призначена та перебувала на посаді державного реєстратора на постійній основі, а не на тимчасовій, не відповідає обставинам справи. Фактично строк перебування позивачки на посаді був обмежений настанням певної події - виходу з декретної відпустки ОСОБА_9 Крім того, наказом начальника ОСОБА_7 від 21.09.2017р №97-к ОСОБА_9 була допущена до роботи на займаній раніше посаді - державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі заяви ОСОБА_9 й саме у зв’язку з виходом основного працівника ОСОБА_9, позивачка була звільнена з посади, яку займала виключно тимчасово, що підтверджується змістом оскаржуваного розпорядження міського голови від 09.10.2017р №617-к. Наполягає, що розпорядження міського голови від 09.10.2017р є законним, видане у зв'язку з поверненням на роботу працівника, що перебувала у декретній відпустці. При цьому той, факт, що в преамбулі розпорядження є посилання на ст.38 КЗпП України не змінює фактичних обставин, на підставі яких ОСОБА_1 була звільнена (оскільки звільнення позивачки пов’язано саме з виходом на роботу основного працівника), а може свідчити про допущену технічну помилку в тексті, яка може бути виправлена шляхом внесення відповідних змін до розпорядження та до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 Крім того вказує, що звільнення позивачки є законним та проведено у зв’язку з виходом ОСОБА_9, на посаді якої тимчасово працювала ОСОБА_1, а отже підстави для поновлення на роботі останньої на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні. Вказана посада не є вакантною, на даний час її обіймає ОСОБА_9, яка на законних підставах була допущена до роботи за її власною заявою після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного строку. Допущена в розпорядженні №617-к технічна помилка не може бути підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді, що призведе до незаконного звільнення ОСОБА_9, основного працівника. Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві виключно на технічну помилку ніяким чином не оспорює факт виходу на роботу основного працівника, на посаді якої вона тимчасово працювала та у зв’язку з чим була фактично звільнена. З урахуванням викладеного, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не підлягають до задоволення. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди зазначає, що відповідно до ст.237? КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Вважає, що визначені вказаною статтею підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, так як ніяких законних прав ОСОБА_1 відповідачами по справі не порушувалося, в тому числі і право на працю, оскільки ОСОБА_1 добре знала про те, що у разі виходу на роботу ОСОБА_9 вона підлягатиме звільненню і не могла сподіватися на те, що у разі повернення основного працівника до роботи вона залишиться на вказаній посаді державного реєстратора, бо в цьому разі строк її перебування на такій посаді закінчиться. Вказує, що відповідно до п.п.5, 9 постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів вказаних вище обставин позивачкою не надано. Вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 стосовно міського голови відсутні.

Вислухавши пояснення позивачки та її представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає адміністративний позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, зважаючи на такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, яка успішно пройшла конкурсний відбір, була призначена з 02.07.2016 року на посаду державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради на підставі розпорядження голови ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_6 від 30.06.2016 року №337-к.

Відповідно до наказу начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_11 від 18.10.2016р №39-к, було проведено стажування ОСОБА_1 з 19.10.2016р по 07.11.2016р на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Підстава: заява ОСОБА_1

Наказом начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_11 від 07.11.2016р №48-к ОСОБА_1 переведено на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 08.11.2016р, як таку що успішно пройшла стажування з посадовим окладом згідно штатного розпису, на час відпустки по догляду за дитиною до 3 років та до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_9. Підстава: заява ОСОБА_1, індивідуальний план стажування. З даним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис на звороті.

Як вбачається з розпорядження ОСОБА_5 міського голови ОСОБА_6 від 29.04.2016р №207-к, ОСОБА_9 було призначено за переведенням з 04 травня 2016 року на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень міської ради та ведення реєстру територіальної громади з посадовим окладом згідно штатного розпису із присвоєнням 11 рангу V категорії посадової особи місцевого самоврядування. Підстава: заява ОСОБА_9

Відповідно до наказу начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень міської ради та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_11 від 04.05.2016р №2-К2, державному реєстратору відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_9 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.05.2016р по 05.01.2018р. Підстава: заява ОСОБА_9, копія свідоцтва про народження дитини.

Згідно наказу начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_11 від 21.09.2017р №97-к, ОСОБА_9 – державному реєстратору відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради, дозволено приступити до виконання обов’язків з 11.10.2017р, перервавши відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Підстава: заява ОСОБА_9

Розпорядженням голови ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_6 від 09.10.2017р №617-к ОСОБА_1 звільнено з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради з 10.10.2017р у зв’язку з виходом основного працівника, з виплатою компенсації за 9 календарних днів (2 календарних дні з 02.07.2016р по 01.07.2017р, 7 календарних днів з 02.07.2017р по 09.10.2017р). Підставою звільнення в розпорядженні визначено ст.38 КЗпП України.

Відповідно до Наказу в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_12 від 28.11.2017р №3658/1, ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії з суб’єктами державної реєстрації та підвищення кваліфікації державних реєстраторів ОСОБА_7 державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з 01 грудня 2017 року.

Суд вважає вищевказане розпорядження від 09.10.2017р №617-к про звільнення позивачки обґрунтованим та законним з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Частинами 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закону України «Про державну службу» (далі Закон).

Відповідно до ст.5 Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ст.34 Закону призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Строкове призначення на посаду здійснюється у разі, зокрема , заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби.

Відповідно до ст.85 Закону у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов’язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ч.3 ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно п.6 ч.1 ст.40 зазначеного Кодексу - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Як було зазначено вище, позивачка ОСОБА_1 переведена на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 08.11.2016р за її згодою, після успішного проходження стажування, на час відпустки по догляду за дитиною до 3 років та до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_9. Про тимчасовий характер своєї роботи позивачка була обізнана, про що свідчить її особистий підпис на звороті Наказу начальника ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_11 від 07.11.2016р №48-к.

Таким чином, встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про те, що звільнення позивачки ОСОБА_1 проведено на законних підставах з дотриманням встановленого законодавством порядку, а тому позовні вимоги позивачки про скасування розпорядження ОСОБА_5 міського голови №617-к від 09.10.2017р про її (ОСОБА_1К.) звільнення, поновлення її на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради не підлягають задоволенню.

До того ж, як встановлено в судовому засіданні з 01 грудня 2017 року по теперішній час позивачка працює вже на іншій посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з суб’єктами державної реєстрації та підвищення кваліфікації державних реєстраторів ОСОБА_7 державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі задоволенню не підлягають, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Судом встановлено, що підставою звільнення ОСОБА_1 в розпорядженні голови ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_6 від 09.10.2017р №617-к, зазначено ст.38 КЗпП України, тобто розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Зазначене формулювання причини звільнення ОСОБА_1 є неправильним, а тому у відповідності до ч.3 ст.235 КЗпП України, необхідно змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, а саме вказавши, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради є пункт 6 частини 1 статті 40 КЗпП України - поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72-77, 194, 241-246, 250, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_5 міського голови ОСОБА_6, ОСОБА_5 міської ради, ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради про скасування розпорядження ОСОБА_5 міського голови №617-к від 09.10.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1», поновлення її на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради, стягнення середнього заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На підставі ст.235 КЗпП України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради, зазначеної в розпорядженні ОСОБА_5 міського голови ОСОБА_6 №617-к від 09.10.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1», вказавши, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_7 реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_5 міської ради є пункт 6 частини 1 статті 40 КЗпП України - поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 20.02.2019р

Суддя: ОСОБА_13