Рішення № 80673746, 21.03.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1364/19

Справа №754/8160/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2019 року рокуДеснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Панченко О.М.

при секретарі - Табачук Д.О.

за участі позивача ОСОБА_1

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

08 вересня 2004 року він, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. Відповідно до умов вищевказаного Договору, Позивач передав у власність Відповідачу грошові кошти у розмірі 18500 доларів США. Підписанням договору Відповідач стверджує факт фактичного одержання суми позики. Умовами п. 1 Договору було визначено терміни повернення Відповідачем вказаних коштів, частинами, щомісячно. Згідно п. 5 Договору сторони домовились, що у разі, якщо Позичальник своєчасно не поверне позичені грошові кошти у визначений строк або пропустить одну з виплат, Позикодавець має право подати цей договір до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України. Звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду, так і на підставі виконавчого напису. Крім того, обґрунтовуючи вимоги позову, Позивач звернув увагу суду на те, що відповідно до п.11 вищезазначеного договору позики укладання та підписання договору здійснюється Позичальником, ОСОБА_4 під час перебування в зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_6, з її заявою про згоду на кладення та підписання даного договору позики, про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. внесено відповідний запис до реєстру №2167.

У порушення вищезазначеного Договору, Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 21.06.2016 року має прострочену заборгованість у розмірі 18 500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21.06.2016року складає 460 650 грн. Також, Позивач просить стягнути три проценти річних від простроченої суми, згідно ст. 625 ЦПК, що становить 24 420 грн. 17.02.2015 року на адресу Відповідача було направлено лист вимогу про усунення порушення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А., який залишено без задоволення. 19.05.2016 року на виконання умов Договору Відповідачам було направлено Вимогу про дострокове повернення позики, але на дату подання позовної заяви Вимоги не виконанні.

Посилаючись на викладені обставини, Позивач просить суд стягнути солідарно з Відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на його користь грошові кошти за Договором позики в розмірі 485 070 грн. та понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 4850,70 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду (том. №1, а.с.40).

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_6, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2 суму боргу за договором позики від 08.09.2014 року в розмірі 485 070.00 грн. Стягнуто з ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 2 425 грн. 35 коп. Стягнуто з ОСОБА_6, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 2 425 грн. 35 коп. (том №1, а.с.67-69).

15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 14 травня 2018 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року (том №1, а.с.103-106).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення суду від 28 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики, - задоволено. Заочне рішення суду від 28 листопада 2016 року згаданій вище справі - скасовано. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (том №1, а.с.123-124).

В порядку ст. 178 ЦПК України,23 липня 2018 року представник Відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_10 подав Відзиви на позовну заяву (том №1, а.с.142-144, а.с.152-154), в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Так, позивач обґрунтовуючи можливість солідарного стягнення з подружжя заборгованості за договором, укладеним одним із них, посилається на ст. 61 Сімейного кодексу України, але позивач не врахував, що положення ст. 61 Сімейного кодексу України лише встановлює статус майна, набутого одним із подружжя за правочином, укладеними в інтересах сім'ї. В той же час, зазначена норма законодавства не встановлює жодних обов'язків іншого з подружжя щодо такого майна. Вказані обов'язки встановлені ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, згідно якої договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах сім'ї. Але жодних доказів того, що грошові кошти, отриманні за Договором позики, були використанні в інтересах сім'ї немає.

По-друге, на умовах Договору позики Позичальнику було надано 241 610 грн., що в еквіваленті становило 18 500 доларів США за курсом 1 долар США -13,06 грн. Відповідачем-1 здійснювалось повернення отриманої позики в доларах США, про що на підтвердження грошових коштів Позикодавцем було видано відповідні розписки, зокрема 26.05.2015 року - 10500 доларів США, 07.12.2015 року - 1 000 доларів США, 19.12.2015 року - 500 доларів США, 21.02.2016 року - 400 доларів США, 09.03.2016 року - 400 доларів США. Сума в гривнях, сплачена Позичальником на користь Позикодавця з метою повернення позики, становить 278 479,80 грн., в той же час згідно умов Договору позики, Позичальник мав повернути 241 610 грн. таким чином, вже 07.12.2015 року Позичальником було в повному обсязі сплачено заборгованість за Договором позики і навіть здійснено переплату на загальну суму 1466,70 доларів США.

На підставі викладеного, сторона відповідача просить суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

На підставі ч. 5 ст. 174 ЦПК України,24 липня 2018 року позивач подав додаткові пояснення(том №1, а.с.167-169), в яких наголосив, що зі змісту Договору позики вбачається, що ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 241610 грн., що еквівалентно 18500 доларів США. Своїми підписами сторони стверджували факт передання та одержання грошових коштів за цим договором. Укладання та підписання даного договору здійснювалось ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час перебування в зареєстрованому шлюбі, дружини надали нотаріусу письмові заяви про згоду на укладення та підписання договору позики (п.п.10,11 Договору). Таким чином, відповідач ОСОБА_6 знала про отримання грошей її чоловіком ОСОБА_4, оскільки надала згоду на їх отримання. Зазначив, що посилання ОСОБА_6 на те, що кошти не брались в інтересах сім'ї, є необґрунтованим, оскільки навіщо надавати згоду на отримання коштів, якщо вони беруться не в інтересах сім'ї, крім того, даний договір є дійсним за згодою дружини. Одночасно повідомив, що Відповідачі брали кошти кошти для свого сімейного прибутку в майбутньому з метою вкладення в товар, оскільки займались підприємницькою діяльністю. Тому посилання відповідачів, про те, що вони не повинні нести солідарну відповідальність по стягненню з них грошових коштів за договором позики є безпідставними. Доводи сторони позивача про часткову сплату заборгованості за договором позики є оманливими, оскільки відповідач ОСОБА_4 неодноразово брав у нього (позивача) кошти у борг для закупівлі товару на підставі розписки, зокрема розписка від 07.04.2013 року на суму 10000 доларів США, А ТАКОЖ ДО УКЛАДЕННЯ Договору позики від 08.09.2014 року ОСОБА_4 було отримано від нього (позивача) кошти в розмірі 18500 доларів США на підставі розписки, яку було знищено, оскільки по ній було здійснено розрахунок.

Надані стороною відповідача розписки, а саме на суму 12800 доларів США не підтверджують розрахунок по договору позики від 08.09.2014 року, оскільки в них не зазначено по якій саме розписці здійснено розрахунок та від якого числа. Окрім того, відповідно до п.2 Договору позики від 08.09.2014 року - грошові кошти ОСОБА_4 зобов'язується повернути позивачу безготівково, а саме на зазначений в пункті розрахунковий рахунок. Згідно виписки з розрахункового (карткового) рахунку будь-які безготівкові операції в рахунок погашення боргу по Договору позики не здійснювались, а згідно п. 7 Договору позики - документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості буде виписка з розрахункового (карткового) рахунку. Наголосив, що надані ОСОБА_4 розписки не стосуються договору позики від 08.09.2014 року, крім того, в розписках зазначено залишок суми в доларах, однак в зазначених розписках не зазначено в яких саме доларах, оскільки крім США є безліч, а символ долару США позначається однією вертикальною рискою, а не двома , як це зазначено в розписках.

Вважає, що є всі підстави для задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

13 листопада 2018 року Відповідач ОСОБА_4 подав письмові пояснення (том №1, а.с.209-212), в яких зазначив наступне. По-перше, жодних доказів того, що грошові кошти отримані Відповідачем-1 за Договором позики були використані в інтересах сім'ї позивачем не надано. Крім того, жодних доказів того, що кошти позичались «для вкладення в товар» Позивачем не надано. В самому договорі також відсутня вказівка на цільове призначення позичених коштів. По-друге, надана Позивачем розписка від 07.04.2013 року на суму 10000 доларів США жодним чином не стосується предмету спору по даній справі, бо дана розписка видана значно раніше ніж укладено договір позики. Твердження позивача про те, що була розписка на суму 18500 доларів США, яка знищена, фактично є припущенням і не має доказової сили. По-третє, послідовність повернення сум коштів, оформлених відповідними розписками, свідчить про повернення заборгованості, яка спочатку була визначена в розмірі 18 500 доларів США, що повністю відповідає валютному еквіваленту заборгованості по договору позики. Одночасно звернув увагу суду на те, що Позивачем не надано жодних доказів укладання з Відповідачем-1 у відповідний період іншого договору позики, за яким нібито могли здійснюватися вищезгадані платежі. Щодо посилань Позивача на пункт 2 договору позики, яким було передбачено безготівковий порядок повернення позики, звертає увагу суду на те, що.Відповідачем-1 здійснювалось повернення отриманої позики в доларах США і таке повернення було Позивачем прийняте як належне виконання (фактично мова йде про зміну умов договору позики за згодою сторін). Вказані «маніпуляції» та «спекуляції» Позивача з умовними позначеннями іноземних валют є відвертими спробами введення Суду в оману.

Зазначив, що всі вищенаведені обставини (як кожна окремо так і в сукупності) свідчать про здійснення Відповідачем-1 платежів в доларах США і саме в рахунок погашення заборгованості по договору позики від 08.09.2014 року.

Крім того, 13 листопада 2018 року ОСОБА_4 подав зустрічну позову заяву до ОСОБА_1 про стягнення коштів(том №1, а.с.213-216).

Вимоги зустрічного позову обґрунтовано наступним.

08 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. за реєстровим № 2168.

На умовах вказаного Договору позики, Позичальнику було надано 241 610,00 грн., що в еквіваленті становило 18 500,00 доларів США за курсом 1 долар США=13,06 грн. В подальшому Позичальником здійснювалось повернення отриманої позики. Вказане повернення здійснювалось Позичальником в доларах США і було Позикодавцем прийняте як належне виконання. На підтвердження отримання від Позичальника грошових коштів Позикодавцем було видано відповідні розписки. Зокрема, Позичальником було сплачено на користь Позикодавця наступні суми грошових коштів: 26.05.2015 року - 10 500 доларів США, 07.12.2015 року - 1 000 доларів США, 19.12.2015 року - 500 доларів США, 21.02.2016 року - 400 доларів США, 09.03.2016 року - 400 доларів США. Сума в гривнях, сплачена Позичальником на користь Позикодавця з метою повернення позики, становить 278 479,80 грн., в той же час згідно умов Договору позики, Позичальник мав повернути 241 610 грн. таким чином, вже 07.12.2015 року Позичальником було в повному обсязі сплачено заборгованість за Договором позики і навіть здійснено переплату на загальну суму 1466,70 доларів США. Вказана сума грошових коштів отримана Позикодавцем безпідставно та підлягає поверненню, згідно вимог ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отриманні.

Посилаючись на викладені обставини, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно отриманні грошові кошти в сумі 1466,70 доларів США.

Позивач в судовому засіданні 18.03.2019 року підтримав вимоги первісного позову в повному обсязі. Зазначив, що кошти надавались Відповідачам для здійснення своєї підприємницької діяльності, зокрема, Відповідачі мають торгові місця на «Даринку» та ринку «Троєщина». Відповідачі брали місця в суборенду і їм потрібні були ці кошти. Кошти були використані в інтересах сім'ї, зокрема, були направлені на закупівлю товару на речових ринках. Також зазначив про те, що він з відповідачами знаходилися у дружніх стосунках і він неодноразово позичав їм кошти.

Стосовно зустрічної позовної заяви, Відповідач за зустрічним позовом заперечував щодо його задоволення в повному обсязі. Наголошував, що надані стороною позивача за зустрічним позовом розписки не відносяться до Договору позики від 08.09.2014 року, всі ці розписки по іншому договору, який укладався ще до укладення Договору позики від 08.09.2014 року

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за первинним позовом підтримала в повному обсязі, вважає їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Щодо зустрічного позову, представник відповідача за зустрічним позовом (представник позивача за первісним позовом) зазначив, що зустрічний позов не визнають, вважають його необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню. Наголосила, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 неодноразово брав кошти у відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1, а надані ОСОБА_11 розписки не відносяться до даного Договору позики від 08.09.2014 року, крім того в наданих розписках не зазначено по якій саме розписці (або договору) здійснено розрахунок та від якого числа. А також, умовами Договору позики від 08.09.2014 року визначено, що грошові кошти ОСОБА_4 зобов'язується повертати Позивачу безготівково, а саме на зазначений в договорі розрахунковий рахунок (п.2 Договору позики), а згідно п. 7 Договору позики, визначено, що документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості буде виписка з розрахункового (карткового) рахунку.

Відповідач у справі в судовому засіданні пояснив, що весною взяв в борг у позивача 120 000 грн. під 4% в місяць. В кінці літа у нього почалися фінансові труднощі і він повідомив ОСОБА_1 про те,що може повернути борг лише через пів - року. Кошти брав для того, щоб фінансово допомогти батькам, проте підтвердити це може лише словами. Крім того, зазначив про те, що Лукашов наполягав на поверненні боргу в доларах США, тому він і віддавав саме в доларах США. Розписки, які писав позивач він залишив у себе і подав до зустрічного позову. Вважає, що розрахувався повністю з позивачем, навіть переплатив йому зайві кошти.

На запитання суду про останню розписку, яку позивач видав йому 09.03.2016 року (а.с. 110 т. 1), відповідач ОСОБА_4 не зміг пояснити чому станом на цю дату у нього борг перед позивачем 5 700 $ за спірним договором позики.

Представник відповідачів за первинним позовом, (представник позивача за зустрічним позовом) заперечував проти задоволення первісного позову в повному обсязі, з підстав зазначених в Відзивах на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Вимоги зустрічної позовної заяви, представник позивача за зустрічним позовом підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав наведених в зустрічній позовній заяві.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, заперечення відповідача, представника відповідачів, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2014 року ОСОБА_1 (далі - Позикодавець), з однієї сторони та ОСОБА_4 (далі - Позичальник), з другої сторони, разом надалі - Сторони, а кожна окремо - Сторона, попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, уклали Договір позики. Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. Зареєстровано в реєстрі за №2168 (том №1,а.с.6).

Згідно п. 1 Договору позики - ПОЗИКОДАВЕЦЬ, ОСОБА_1, до підписання цього договору передав у власність ПОЗИЧАЛЬНИКОВІ, ОСОБА_4, строком до п'ятнадцятого грудня дві тисячі чотирнадцятого року грошові кошти в розмірі 241610 (двісті сорок одна тисяча шістсот десять) гривень 00 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 18500 (вісімнадцять тисяч п'ятсот) доларів США (1USD=13,06 грн.), а ПОЗИЧАЛЬНИК, ОСОБА_4, до підписання цього договору прийняв від ПОЗИКОДАВЦЯ, ОСОБА_1, грошові кошти в розмірі 241610 (двісті сорок одна тисяча шістсот десять) гривень 00 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 18500 (вісімнадцять тисяч п'ятсот) доларів США (1USD=13,06 грн.).

Своїми підписами під цим договором СТОРОНИ стверджують факт передання та одержання грошових коштів за цим договором.

Зазначену вище суму ПОЗИЧАЛЬНИК, ОСОБА_4 зобов'язується повернути ПОЗИКОДАВЦЕВІ, ОСОБА_1наступним чином:

-60402,50 (шістдесят тисяч чотириста дві) гривні 50 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) доларів США (1USD=13,06 грн.), до 15.09.2014;

-60402,50 (шістдесят тисяч чотириста дві) гривні 50 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) доларів США (1USD=13,06 грн.), до 15.10.2014;

-60402,50 (шістдесят тисяч чотириста дві) гривні 50 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) доларів США (1USD=13,06 грн.), до 15.11.2014;

-60402,50 (шістдесят тисяч чотириста дві) гривні 50 копійок, що за середнім курсом валют комерційних банків України є еквівалентом 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) доларів США (1USD=13,06 грн.), до 15.12.2014;

Пунктом 2 Договору позики визначено, що Грошові кошти ОСОБА_4. зобов'язується повертати ПОЗИКОДАВЦЕВІ, ОСОБА_1, безготівково, а саме на розрахунковий (картковий) рахунок НОМЕР_4, відкритий на ім'я ПОЗИКОДАВЦЯ у ПАТ «ПриватБанк».

Згідно п.5 Договору позики - Сторони домовилися, що, у разі якщо ОСОБА_4 своєчасно не поверне позичені гроші до вищезазначеного строку або пропустить одну з виплат, ОСОБА_1, має право подати цей договір до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України, звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно п. 7 Договору позики - Сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості, буде виписка з розрахункового (карткового) рахунку НОМЕР_4, відкритого на ім'я ПОЗИКОДАВЦЯ у ПАТ «ПриватБанк».

В п. 9 Договору позики зазначено, що Сторони у присутності нотаріуса стверджують, що однаково розуміють природу цього правочину та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладання цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню значення своїх дій; вільно володіють українською мовою; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений.

Крім того, згідно п. 10 Договору позики - Укладення та підписання цього договору здійснюється ПОЗИКОДАВЦЕМ, ОСОБА_1, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_12, за її заявою про згоду на укладення та підписання договору позики, підпис на якій засвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. 08 вересня 2014 року за реєстровим № 2164, та призначається для зберігання у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А.

А п. 11 Договору позики визначено, що укладення та підписання цього договору здійснюється ПОЗИЧАЛЬНИКОМ, ОСОБА_4, під час перебування в зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_6, за її заявою про згоду на укладення та підписання договору позики, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. 08 вересня 2014 року за реєстровим № 2167, та призначається для зберігання у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові ВСУ по справі № 6-163цс-12 вид 20.02.2013 року, згідно якої зазначено, що відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

Сторонами не заперечувався факт укладення 08 вересня 2014 року Договору позики. Відповідачі на час укладення договору позики та по даний час перебувають між собою у шлюбі.

Доводи сторони відповідача за первісним позовом про те, що вказані кошти не були використані в інтересах сім'ї, зокрема те, що відповідач ОСОБА_6 не має відповідати за даним договором, спростовуються заявою від 08 вересня 2014 року про згоду на укладення та підписання договору позики, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А. Крім того, ОСОБА_4 на підтвердження своїх заперечень на первісний позов про те, що кошти брав для того, щоб допомогти батькам не надав суду жодного доказу.

Отже, укладений договір позики та заява про згоду на укладення договору написана Відповідачем ОСОБА_6, і кошти отримані за час шлюбу, свідчить про те, що договір позики від 08 вересня 2014 року було укладено в інтересах сім'ї, кошти було використано в інтересах сім'ї. Таким чином відповідальність має бути солідарною. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 має обов'язки за даним договором позики тотожні з обов'язками її чоловіка, відповідача за первісним позовом ОСОБА_4

Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини, предметом доказування є порушення чи невиконання умов договору.

Позивач за первісним позовом зазначає, що надані грошові кошти у сумі 18500 доларів США не повернуті, грошові зобов'язання відповідачами не виконані.

Зазначений договір вважається таким, що укладений в інтересах сім'ї, та на його укладення була надана згода іншого подружжя. За таких обставин ОСОБА_6 вважається солідарним боржником в розумінні ст.541 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною 2 ст.543 ЦК України передбачено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Судом встановлено, що 17 лютого 2015 року позивачем за первісним позовом ОСОБА_1, на адресу Відповідача за первісним позовом - ОСОБА_11 було направлено Заяву-вимогу про усунення порушень, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруй І.А., відповідно до якої просив ОСОБА_4 в 30 денний строк з моменту отримання вказаної заяви повернути йому грошові кошти в сумі 487 623 грн., що еквівалентно 18 500 доларів США (том №1, а.с.7,8)

Заява-вимога про усунення порушень Відповідачем за первісним позовом - ОСОБА_4 виконана не була.

Крім того, відповідачам за первісним позовом - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань за Договором позики від 08.09.2014 року (том №1, а.с.9,а.с.10-11).

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно зі ст. 1047 ЦК України договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Стороною відповідача за первісним позовом в спростування наявності боргу та обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги було надано розписки, зокрема:

-розписка від 26.05.2015 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 - 10500 доларів США (том №1, а.с.218);

-розписка від 07.12.2015 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 - 1 000 доларів США (том №1, а.с.219);

-розписка від 19.12.2015 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 - 500 доларів США (том №1, а.с.219);

-розписка від 21.02.2016 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 - 400 доларів США (том №1, а.с.220);

-розписка від 09.03.2016 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 - 400 доларів США (том №1, а.с.220).

Суд, оцінюючі надані стороною відповідача за первісним позовом розписки про отримання грошових коштів, дослідивши їх в судовому засіданні, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів) акти, довідки, виписки або витяги з них, належним чином засвідченні їх копії (в тому числі їх електронні копії), що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.1, 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. За ч.6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Характеризуючи письмові докази як документи, їх властиві такі ознаки: як письмова форма, призначення та характер відомостей, що містяться в них.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій корпії, оскільки оригінал документа є єдиним примірником, то судом оригінали документів вимагаються лише для ознайомлення та огляду в судовому засіданні, при цьому в справі залишаються належним чином завірені копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних) копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достовірність означає відповідність інформації, отримуваної із доказу, яка підтверджується шляхом зіставлення отриманої інформації з інших доказів, через порівняння, проведення відповідної експертизи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Достатність доказів являється більш ніж не кількісним, а якісним показником, оскільки значення має та сукупність доказів, яка надає можливість суду шляхом всебічного дослідження правильно вирішити справу. Достатність доказів встановлюється і оцінюється судом на основі матеріалів справи шляхом особистого внутрішнього переконання, що є результатом логіко-процесуальної діяльності судді.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація цього обов'язку відбувається шляхом переконання суду у достовірності наведених фактів. Обов'язок доказування покладається на сторони, у зв'язку з чим відбувається реалізація принципу змагальності сторін та свободи в надані ними своїх доказів суду і у доведенні перед судом їх переконливості.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, суд критично відноситься до наданих стороною відповідача за первісним позовом розписок про отримання грошових коштів,так як встановити, що ці грошові кошти були отриманні саме в погашення заборгованості за Договором позики від 08 вересня 2014 року не вбачається можливим, оскільки в наданих суду розписках не зазначено в рахунок якої заборгованості здійснено погашення боргу. Також, стороною відповідача не заперечувалось, що Позивачем за первісним позовом надавались і раніше, до укладення Договору позики від 08 вересня 2014 року, грошові кошти за розпискою.

А окрім того, п. 2 Договору позики, чітко передбачено, що Грошові кошти ОСОБА_4. зобов'язується повертати ПОЗИКОДАВЦЕВІ, ОСОБА_1, безготівково, а саме на розрахунковий (картковий) рахунок НОМЕР_4, відкритий на ім'я ПОЗИКОДАВЦЯ у ПАТ «ПриватБанк». Пунктом 7 Договору позики визначено, що Сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості, буде виписка з розрахункового (карткового) рахунку НОМЕР_4, відкритого на ім'я ПОЗИКОДАВЦЯ у ПАТ «ПриватБанк».

Згідно наданої суду Виписки Банку по картці позивача за первісним позовом - ОСОБА_13 вбачається, що будь-які безготівкові операції в рахунок погашення боргу за Договором позики від 08 вересня 2014 року не здійснювались (том №1,а.с.13-34).

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув суму позики у строк, визначений Договором, чим порушив право позивача як позикодавця за договором позики на її повернення, при цьому, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, виходячи з правових норм, а саме: ст.ст. 1046-1049 ЦК України, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, а у задоволені зустрічного позовної заяви позивача ОСОБА_4 необхідно відмовити за недоведеністю.

Крім того, судом беруться до уваги власні пояснення відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні 21.03.2019 року про те, коли саме був укладений спірний договір позики, а саме те, що відповідач зазначив про те, що весною (рік не вказав) він позичив у позивача кошти. Представник позивача та сам позивач вказували на те, що це була інша розписка, згідно якої відповідач ОСОБА_4 взяв в борг у позивача 10 000 доларів США і ця розписка дійсно була написана власноруч відповідачем весною, датована вона 07.04.2013 року. (а.с. 184 т. 1).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач, як позичальник за договором позики, в порушення вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України прострочив виконання грошового зобов'язання в частині повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, що встановлені договором.

Останній, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК Українизобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Згідно роз'яснень наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до частини першої статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Таким чином, враховуючи, що відповідач до тепер не повернув позивачу позичені в нього гроші в розмірі 18500 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21.06.2016 року складає 460 650 грн., суд вважає за необхідне задовольнити пред'явлені позивачем позовні вимоги та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за позикою у 460 650 грн. та 3% річних за позикою у сумі 24 420 грн.

При ухваленні рішення суд керується положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення надмірно сплачених коштів суд відмовляє за недоведеністю, оскільки судом встановлено, що надані стороною позивача за зустрічним позовом розписки не відносяться до Договору позики від 08 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позовута відмови у задоволені зустрічного позову.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує роз'яснення, викладені у п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за якими солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, розподіляючи судові витрати між сторонами з кожного з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 2425,35 грн.

На підставі ст.ст. 192,202,207, 533, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 61, 65, 73 Сімейного кодексу України, та керуючись ст.ст. 4,10,12,76,81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2(РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2) суму боргу за договором позики від 08 вересня 2014 року в розмірі 485 070.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2)судові витрати з оплати судового збору у розмірі по 2425,35 грн. з кожного.

В задоволені зустрічного позовуГукова ОСОБА_14 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 22.03.2019 року.

Суддя: