Постанова № 80672311, 25.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/507/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : на ухвалу Русаков Г. С. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Храпка В.Д.,

Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради Черкаської області на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2019 року у справі за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради до Канівського районного будинку школярів та юнацтва про визнання незаконним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в :

В січня 2019 року заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради звернувся до суду із позовом до Канівського районного будинку школярів та юнацтва про визнання незаконним та скасування наказу .

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2019 року позовну заяву заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради до Канівського районного будинку школярів та юнацтва про визнання незаконним та скасування наказу визнано неподаною та повернуто позивачеві.

В апеляційній скарзі керівник Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради Черкаської області просить ухвалу суду скасувати, як незаконну, прийняту з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .

В обгрунтування апеляційної скарги вказує на те, що при винесенні ухвали суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва, не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність підстав для здійснення такого представництва та неправильно обраний орган в інтересах якого повинен звернутись прокурор. Також доводи суду про необхідність визначення у якості позивача відділ освіти, молоді та спорту Канівської РДА не знаходить свого правового обгрунтування.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах:

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви заступнику керівника Золотоніської місцевої прокуратури, який діяв в інтересах держави в особі Канівської районної ради суд першої інстанції виходи із того, що прокурором при зверненні до суду на захист інтересів держави не було виконано вимоги ч. 4 ст. 56 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції по наступних підставах.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів декількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини першої статті 10 та частини десятої статті 59 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції або законам України визначаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, саме органи місцевого самоврядування згідно із частиною 5 статті 60 цього Закону здійснюють від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Проте, право прокуратури на представництво інтересів територіальних громад у зазначеній нормі Основного закону нічого не вказано.

Згідно частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Так, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави2.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №822/238/15 та від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Так, наліз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 по справі № 924/1237/17, 24 жовтня 2018 року по справі № 304/1196/16-ц.

Вищевикладене дає можливість прийти до висновку, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.

Як встановлено судом першої інстанції, звертаючись із зазначеним позовом заступник керівника посилався на те, що органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснюють відповідні повноваження захисту державних інтересів, що проявляється у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, а саме усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але до суду за захистом не звертається.

Проте до позовної заяви не було надано доказів неналежного виконання уповноваженого суб'єкта владних повноважень та доказів нездійснення повноважень Канівською районною радою щодо захисту прав та інтересів держави, які полягають у реалізації державної політики в сфері освіти та забезпеченні позашкільної освіти на території Канівського району.

Поскільки, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого предс Наведені вище норми зобов'язують прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином або суб'єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор не звертався до Канівської районної ради щодо здійснення прокуратурою представництва інтересів держави.

Проте в позовній заяві зазначено, що 18 січня 2019 року відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Золотоніською місцевою прокуратурою на адресу Канівської районної ради направлено лист-повідомлення і 18 січня 2019 року подано позов до суду.

Тобто, прокуратура передчасно звернулась до суду в інтересах держави в особі Канівської районної ради із зазначеним позовом.

Судом першої інстанції також враховано практику ЄСПЛ, що сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу.

Правильно прийшов до висновку суд першої інстанції, що прокурором не наведено законних підстав для подачі позовної заяви, в той час неправильно вказав, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є відділ освіти, молоді та спорту Канівської районної державної адміністрації.

Правильним органом який уповноважений виконувати функції держави у спірних правовідносинах є Канівська районна рада в інтересах якої подано позов до суду.

Проте вказана невідповідність органу, який уповноважений виконувати функції держави не вплинуло на законність постановленого судом судового рішення.

Неправильним є посилання в апеляційній скарзі на те, що суд наділений повноваженнями залишати позовну заяву без руху та надати прокуратурі строк для усунення недоліків.

Вказані вимоги закону, відповідно до ст. 185 ЦПК України, застосовуються якщо позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу. А відповідно до п.4 ч.4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, у обгрунтуванні апеляційної скарги прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обгрунтовано підстави звернення до суду першої інстанції так і до апеляційної інстанції, від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави відсутні.

Таким чином судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської районної ради Черкаської області на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2019 року залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді: