Рішення № 80668529, 15.03.2019, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/46/2019

Справа № 537/1929/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.03.2019 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Мєняйлові О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради, за участю третіх осіб – Комунального підприємства «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради, Служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду із позовною заявою, де просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним розпорядження органу приватизації – Управління житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів від 28 червня 1993 року №1134/2 та свідоцтво про право власності, видане 02 липня 1993 року Управлінням житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на порушення її права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 з тих підстав, що особи яки займалися оформленням відповідних документів, навмисно не повідомили орган приватизації про зміну складу сім’ї у зв’язку з народженням останньої 26.05.1993 року, про що свідчить довідка про склад сім’ї, складена вже після її народження і в якій відсутні відповідні відомості.

Окрім того, про порушення відповідної процедури приватизації зазначеного вище приміщення також свідчить той факт, що матір позивачки, відповідач ОСОБА_3 була позбавлена участі в приватизації квартири АДРЕСА_2, де вона постійно мешкала, оскільки остання, як зазначає позивачка, не давала письмової згоди на приватизацію, спільної із іншими відповідачами житлової площі, із урахуванням того, що в спірній квартирі на час приватизації яка відбулася 2 липня 1993 року, вже проживала, на той час малолітня позивачка.

Викладене вище, на думку позивачки, свідчить про факт порушення відповідним органом приватизації вимог чинного законодавства, що регламентує процедуру проведення приватизації житла, оскільки розпорядження Управління житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів від 28 червня 1993 року №1134/2 про приватизацію квартири АДРЕСА_3, було видано на підставі документів з неправдивою інформацією, що, на переконання позивачки, свідчить про правомірність її звернення до суду з метою відновлення порушеного права.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 03 вересня 2018 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2018 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_4 (Щорса) в місті Кременчуці Полтавської області та заборони державним реєстраторам внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно відносно вказаної квартири, та заборони державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам проведення будь-яких реєстраційних дій (реєстрацію, зняття з реєстрації тощо) щодо фізичних осіб за адресою: квартира АДРЕСА_4 (Щорса) в місті Кременчуці Полтавської області.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2018 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, хоча належним чином повідомлялась судом про дату, час та місце розгляду справи, однак надала до суду заяву, згідно якої просила розглянути справу без її участі та з участю її представника та зазначила, що позовні вимоги підтримує.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини, одночасно наполягаючи на відсутність підстав щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, мотивуючи свої заперечення тим, що про проведення приватизації спірного житла без її участі, позивачка дізналася лише в березні 2018 року від своєї матері ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, згідно змісту наданого відзиву, просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням останньою строку позовної давності, мотивуюче свої твердження тим, що спірне розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності було складено та видано відповідними органами у 1993 році і в даному випадку, у позивача протягом семі років, що минуло з часу її повноліття до дати звернення до суду, не було перешкод для отримання інформації про співвласників спірного житла і як наслідок, остання мала можливість звернутись до суду за захистом свого порушеного права. Одночасно відповідач ОСОБА_2 зазначила, що вважає відсутніми порушення діючого законодавства під час приватизації квартири, так як на момент звернення із відповідною заявою позивач ще не народилася та ніколи не була зареєстрована у спірній квартирі, а тому вимоги позивача щодо визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності є необґрунтованим та безпідставними.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснивши що на час проведення приватизації квартири АДРЕСА_4 (Щорса) в місті Кременчуці Полтавської області, а саме травень 1993 року, в ній мешкали вона, ОСОБА_4 та її матір ОСОБА_2 Оформленням та збиранням необхідних для приватизацію зазначеного вище житла документів, займалася її матір, відповідач ОСОБА_2М, яка і запевнила останню про врахування інтересів усіх членів їх родини, в тому числі і новонародженої доньки ОСОБА_3, позивачки по справі, яка з часу свого народження майже постійно та безперервно мешкала в цій квартирі, не враховуючи того часу коли відповідачка ОСОБА_3 відбувала покарання за вироком суду і позивачка була вимушена мешкати за адресою проживання свого батька. Як зазначає відповідач про не включення позивача до приватизації спірного житла, вона дізналася лише у 2009 році після її звільнення з місць позбавлення волі, і зазначивши, що саме з цього часу і майже до звернення до суду, остання та її донька, позивачка по справі, постійно мешкали в квартирі АДРЕСА_4 (Щорса) в місті Кременчуці Полтавської області.

Відповідач частково спростувала наведені позивачкою обставини, на які остання посилається як на підставу щодо задоволення позовних вимог, в частині відсутності письмової згоди останньої на приватизацію спірної квартири, зазначивши що детально не пам’ятає всіх обставин тих подій оскільки минув великий проміжок часу і вона була більше стурбована своєю вагітністю ніж оформленням документів, а тому спростувати або підтвердити факт справжності свого підпису на відповідних документах вона на даний час не має можливості.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, згідно змісту наданого ним відзиву, просив розглянути справу без його участі та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову з підстав необґрунтованості, оскільки вважає, що жодних порушень діючого законодавства під час приватизації вчинено не було, так як на момент звернення з відповідною заявою позивач ще не народилась та ніколи не була зареєстрована в спірній квартирі, а тому відсутні підстави для визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності. Окрім того, відповідач ОСОБА_4 вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, оскільки остання достеменно була обізнана про те, що вона не брала участі у приватизації, та після досягнення повноліття у 2011 році мала можливість звернутись до суду за захистом порушеного права.

Представник відповідача, ОСОБА_5 житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради, в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не надав до суду пояснень про причини неявки.

Згідно змісту відзиву, наданого представником ОСОБА_5 житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради – ОСОБА_8, останні просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову з тих підстав, що на момент приватизації спірного майна ОСОБА_1 не була зазначена у довідці про склад сім’ї, на підставі якої ухвалюється рішення про приватизацію, як така, що зареєстрована та проживає у квартирі, у зв’язку із чим були відсутні підстави для врахування на неї норми площі, яка передається безкоштовно. Таким чином, як вказує представник відповідача, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 було видано законно та підстави для його скасування відсутні.

Представник третьої особи, Комунального підприємства «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради – ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважаючи, що приватизація спірної квартири відбулась відповідно до норм діючого на той час законодавства, оскільки на час її проведення були відсутні відомості про члена сім’ї - ОСОБА_10, яка народилася пізніше, ніж ОСОБА_2 звернулась до органу приватизації із відповідною заявою.

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, в судове засідання не з’явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не надав до суду пояснень про причини неявки.

Суд, вислухавши думку представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи Комунального підприємства «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради – ОСОБА_9, приймаючи до уваги думку позивача ОСОБА_1, думку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, враховуючи думку представника відповідача ОСОБА_5 житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради – ОСОБА_8, ретельно вивчивши, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

21 травня 1993 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до Управління житлово – комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів із письмовою заявою про передачу в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2, до якої додала довідку про склад сім’ї, розрахунок площі квартири.

26 травня 1993 року народилась позивач ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІІ – КЕ №415081, виданого 12 серпня 1993 року повторно Автозаводським районним відділом ЗАГС міста Кременчука.

31 травня 1993 року була складена довідка про склад сім’ї за змістом якої вбачається що в квартирі АДРЕСА_4 (Щорса) в місті Кременчуці Полтавської області були зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

28 червня 1993 року Управлінням житлово – комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів було видано розпорядження №1134/2 про передачу квартири АДРЕСА_2 в приватну спільну сумісну власність.

На підставі зазначеного вище розпорядження №1134/2 від 28 червня 1993 року, було видано свідоцтво на право власності на житло, відповідно до якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та членам її сім’ї – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до змісту довідки, виданої 17 жовтня 2017 року КП «Кременчуцьке міжміське БТІ Полтавської обласної ради» за вих.№ 61/4361, за даними архівного обліку станом на 28 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_5 (попередня назва Щорса) в місті Кременчуці належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Прізвище позивача з «Чорномор» на «Герасимчук» змінено в результаті реєстрації шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого 28 липня 2017 року Онуфріївським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Кіровоградській області.

Вирішуючи питання про обґрунтованість та підставність позову, суд керується нормами законодавства, чинними на час винесення оскаржуваних розпорядження та свідоцтва, тобто станом на травень - червень 1993 року.

Відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Статтею 1 зазначеного вище Закону визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Статтею 3 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно ч.11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду", спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

На підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ст. 1, 4, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Така ж вимога зазначена в п. 5 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, яке було дійсним на час приватизації, затвердженого наказом № 56 від 15.09.1992 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству (далі за текстом - Положення), передача займаних квартир здійснюється у приватну та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

Згідно з п. 20 Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5).

У відповідності до п. 21 Положення, у довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду

Відповідно до вимог статті 17 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) місцем проживання неповнолітніх,що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка народилася 26 травня 1993 року, а довідка про склад сім’ї, яка фактично є основним документом що підтверджує факт проживання особи за визначеним місцем проживання і як наслідок підтверджує наявність її права на приватизацію житла, буда складена та відповідно видана 31 травня 1993 року.

Окрім того, на час народження позивачки, постійним місцем проживання та реєстрації її матері ОСОБА_3 було спірне житлове приміщення, розташоване за адресою: Полтавська область місто Кременчук вулиця Щорса (Європейська) АДРЕСА_6, яке відповідно до вимог статті 17 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) визначено як і місце проживання малолітньої особи, в даному випадку позивачки по справі.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні підтвердила факт постійного проживання позивачки після її народження в у квартирі №84 в будинку №37 в місті Кременчуці разом із матір’ю ОСОБА_3 з якою свідок перебувала в дружніх стосунках.

Оскільки, аналіз наведених вимог законодавства що регламентували порядок проведення приватизації житлового фонду і чинних на час оскаржуваних рішень, передбачає обов’язок відповідних органів на зазначення новонароджених у довідці про склад сім’ї та як наслідок врахування на них норми площі яка передається безкоштовно, то доведений в судовому засіданні факт не внесення до довідки про склад сім’ї, датованої 31 травня 1993 року, відомостей щодо позивача, народженої 26 травня 1993 року, свідчить про порушення прав останньої на приватизацію житлового приміщення, розташованого за адресою: Полтавська область місто Кременчук вулиця Щорса (Європейська) АДРЕСА_6.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, щодо порушення процедури приватизації зазначеного вище житлового приміщення з підстав відсутності письмової згоди її матері ОСОБА_3 на прийняття участі в приватизації, оскільки обставини на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, спростовуються по перше: дослідженою в судовому засіданні заявою на приватизацію від 21 травня 1993 року яка містить підписи двох осіб, а саме наймача житлового приміщення ОСОБА_2 та повнолітнього члена її родини на той час ОСОБА_3; по-друге: показами самої відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні яка факт дійсності свого підпису не спростовувала, а лише зазначила, що у зв’язку зі спливом тривалого періоду часу вона не чітко пам’ятає подій травня 1993 року і по-третє: обставини на які посилається позивачка, свідчать фактично про порушення права відповідача ОСОБА_3 на приватизацію спірної квартири і тому остання, відповідно до вимог статей 16,20 ЦК України, має право на захист своїх прав на свій розсуд та у визначений останньою спосіб, однак відповідач із вимогами щодо визнання приватизації недійсною, до суду не зверталася.

Згідно з статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна Правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2469цс16.

Однак також, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім цього, за ст.ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Також згідно ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Окрім наведеного, слід вказати, що одним із елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Про вказане, зокрема, йдеться у ряді правових позицій Верховного Суду України, що висловлені за наслідками розгляду цивільних справ, в порядку ст. 355 ч.1 .п.1 та є обов'язковими до застосування, зокрема, у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року та ін.

Позивачка ОСОБА_1, заперечуючи проти застосування судом строку позовної давності, зазначила що про порушення свого права на приватизацію, вона дізналися лише в березні 2018 року від своєї матері ОСОБА_3

З пояснень наданих в судовому засіданні представником позивача ОСОБА_13 та відповідачки ОСОБА_3, можливо зробити висновок що в силу приховування відповідачкою ОСОБА_2 факту приватизації квартири та відсутності можливості ознайомитися з документами про приватизацію спірної квартири, які знаходились в неї, позивачка не володіла інформацією, що спірна квартира була приватизована без її участі.

Суд критично ставиться до даних тверджень позивача та не вбачає підстав для поновлення строку позовної давності, з огляду на наступне.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3, яка була обізнаною про факт порушення права на приватизацію її доньки, протягом всього часу спілкування з останньою мали близькі та довірительні стосунки між собою як донька та матір, окрім того останні майже весь час мешкали в спірному приміщенні, не враховуючи той період коли ОСОБА_3 відбувала призначене судом покарання в місцях позбавлення і позивач мешкала за місцем проживання свого батька.

Окрім того, відповідно до акту про не проживання від 27 червня 2017 року ТОВ «Місто для людей Кременчук», громадяни ОСОБА_14 та ОСОБА_15 засвідчили, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 2007 року і по теперішній час.

Як вбачається із наданого стороною відповідача доказу та не спростованого в судовому засіданні факту відсутності відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі майже одинадцять років, суд вважає, що позивачка, як особа що мешкала в цьому приміщенні разом із своєю матір’ю, мала об'єктивну можливість ознайомитися із правовстановлюючими документами на квартиру і як наслідок мала можливість дізнатись про факт приватизації квартири без її участі, оскільки наведенні вище перешкоди, які зі слів позивача та відповідача ОСОБА_3 чинила ОСОБА_2 і які фактично унеможливлювали отримання необхідної інформації щодо правого стану квартира, перестали існувати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 мала реальну можливість, після виповнення останній 18 років, довідатися про порушення свого права на приватизацію квартири АДРЕСА_3, однак не зробила цього через власне недбальство.

Із врахуванням викладених вище обставин, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу як окремо, так і в їх сукупності, враховуючи заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання приватизації недійсною не підлягають до задоволення.

Зроблений вище висновок суду також узгоджується з частинами четвертою та п’ятою статті 267 Цивільного кодексу України, згідно з якими сплив позовної давності без поважних причин на її пропущення є підставою для відмови в позові.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до вимог статті141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса проживання: 39600, АДРЕСА_7) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Європейська (Щорса)АДРЕСА_8), ОСОБА_3 (місце реєстрації: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Європейська (Щорса)АДРЕСА_8), ОСОБА_4 (місце реєстрації: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Європейська (Щорса)АДРЕСА_8), ОСОБА_5 житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради (місцезнаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, площа Перемоги, будинок 2), за участю третіх осіб – Комунального підприємства «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради (місцезнаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця 1905 року, будинок 32), Служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (місцезнаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця І. Приходько, будинок 90), про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст судового рішення виготовлено 22 березня 2019 року.

Суддя: Д.О. Зоріна