Рішення № 80659133, 21.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2019 року № 826/9263/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незаконного проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 61 % грошового забезпечення, починаючи з 01 вересня 2016 року;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно з 01 вересня 2016 року було зменшено розмір основної пенсії у зв'язку із зміною відсотку грошового забезпечення з 61 до 56%, оскільки у свідоцтві про хворобу не міститься інформації про непридатність ОСОБА_1 до служби в поліції. На думку позивача, відповідач безпідставно вважає, що при призначенні пенсії за вислугу років, військово-лікарські документи повинні містити в собі інформацію про непридатність до служби в поліції, як це передбачено пунктом 2 статті 77 Закону України «Про національну поліцію», однак з даними висновками позивач не погоджується, вважає дії відповідача неправомірними та просить провести перерахунок пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копію вказаної ухвали від 05 липня 2018 року представник відповідача отримав 12 липня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України не повідомляло Пенсійний фонд України в місті Києві про необхідність проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям, оскільки Кабінет Міністрів України постановою від 22 вересня 2010 року №889 встановив грошову винагороду, яка не є складовою грошового забезпечення для обрахунку розміру пенсії. Крім того, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 не передбачено такого додаткового виду грошового забезпечення як винагорода та не передбачено його врахування до складу грошового забезпечення при обчисленні пенсії, у зв'язку з чим правові підстави для перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 відсутні. Водночас, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям не є додатковим видом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія в розумінні статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції через хворобу відповідно до частини 2 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу від 14 березня 2016 року №46 о/с.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачу призначена пенсія за вислугу років в розмірі 61% грошового забезпечення з 15 березня 2016 року відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

В подальшому, з 01 вересня 2016 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 61 % грошового забезпечення по 56 % грошового забезпечення.

Підставою для зменшення розміру пенсії відповідач зазначив, що у відповідності до свідоцтва про хворобу від 02 березня 2016 року №66 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, а не служби в поліції.

Незгода позивача із діями Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо здійснення перерахунку пенсії зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ в редакції, станом на момент призначення позивачу пенсії).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Частиною 1 статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ визначено, що пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Як вбачається з наказу Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві Національної поліції України від 14 березня 2016 року №46 о/с, на момент звільнення ОСОБА_1 (НОМЕР_2) вислуга станом на 14 березня 2016 року у календарному обчисленні складає 22 роки, 06 місяців, 13 днів.

При цьому, підставою для звільнення вказано рапорт ОСОБА_1 від 09 березня 2016 року та свідоцтва про хворобу №66 від 02 березня 2016 року, видане Територіальним медичним об'єднанням Міністерства внутрішніх справ по місту Києву.

У пункті 13 свідоцтва про хворобу від 02 березня 2016 року №66 вказано, що ОСОБА_1 не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Отже, статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює вичерпний перелік підстав звільнення особи, яка служить в органах Національної поліції України. При цьому, однією із вказаних підстав для звільнення є хвороба особи, яка підтверджується висновком медичної комісії про її непридатність до служби в поліції.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №85 від 06 лютого 2001 року, (далі - Порядок № 85) військово-лікарська комісія - це спеціальні органи в складі лікарів-спеціалістів, які створюються в системі Міністерства внутрішніх справ з метою проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду кандидатів на службу, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і членів їх сімей, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України осіб цивільної молоді, які бажають вступити до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і колишніх військовослужбовців.

У відповідності до пункту 1.1 Порядку №85 медичний огляд проводиться згідно з пунктом 1.2 Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України з метою визначення: придатності кандидатів за станом здоров'я, фізичним розвитком, а для окремих видів службової діяльності за індивідуальними психофізіологічними особливостями до служби в органах внутрішніх справ на посадах рядового й начальницького складу, з урахуванням вимог пункту 1.43 цього Порядку.

Свідоцтво про хворобу складається: у мирний час - на осіб рядового й начальницького складу, визнаних не придатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, не придатними для військової служби в мирний час, з обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби, на курсантів та слухачів навчальних закладів МВС, визнаних не придатними до подальшого навчання за станом здоров'я (пункт 1.117 Порядку № 85).

Згідно свідоцтва про хворобу військово-лікарською комісії наявні у позивача захворювання, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Вказане свідоцтво відповідає вимогам Порядку №85.

Таким чином, суд дійшов висновку, що свідоцтво військово-лікарської комісії №6 від 12 січня 2016 року є належним документом, який підтверджує наявність у позивача хвороби, що зумовлює його непридатність до служби в поліції. Саме це свідоцтво стало підставою для звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), а тому він має право на призначення пенсії за вислугу років в підвищеному розмірі з урахуванням звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Суд зазначає, що до затвердженої форми вказаного свідоцтва не вносилось будь-яких змін у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», а тому вимога пенсійного органу про необхідність наявності у такому свідоцтві інформації щодо непридатності особи до служби в поліції суперечить наказу Міністерства внутрішніх справ України №85 від 06 лютого 2001 року, а тому є протиправною.

Більш того, суд вважає, що право позивача на пенсійне забезпечення не може бути порушено внаслідок невнесення змін до певних підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно з частиною 2 статті 51 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Отже, щодо терміну перерахунку пенсії суд враховує межі позовних вимог, а також те, що із заявою щодо невиплати пенсії у розмірі 61% грошового забезпечення позивач звернувся до відповідача 10 серпня 2017 року, в зв'язку з чим суд вважає, що здійснити перерахунок та виплату пенсії слід з 01 вересня 2016 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.

Таким чином, з огляду на те, що судом не вбачається необхідності в даному випадку встановлювати судовий контроль, у задоволені вимоги позивача щодо встановлення такого контролю слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року.

3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 61 % грошового забезпечення, починаючи з 01 вересня 2016 року.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко