Рішення № 80658954, 25.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 березня 2019 року №826/14861/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., за участю секретаря судових засідань Огнивого Д.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу

за позовомОСОБА_2 доГоловного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2018 №78968-1305-2656, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2018 №78968-1305-2656.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, яке нею, як платником єдиного податку, використовується для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до приписів підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, позивач звільнена від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Крім того, позивач наголосила, що контролюючим органом було неправильно обраховано суму грошового зобов'язання із земельного податку, оскільки ОСОБА_2 є власником саме частини нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а тому визначення податкових зобов'язань із земельного податку у даних правовідносинах повинно здійснюватись пропорційна до площі належного позивачу нежитлового приміщення, чого відповідачем зроблено не було.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі №826/14861/18 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що ОСОБА_2 є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним. Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву було наведено розрахунок грошового зобов'язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявною в матеріалах справи, ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 21.12.2017 за №20710000000024251 та перебуває на обліку в органах державної фіскальної служби з 21.12.2017.

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 26.12.2017 №1726563403351 ОСОБА_2 починаючи з 21.12.2017 є платником єдиного податку за ставкою 5% 3 групи.

ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з АДРЕСА_1, загальною площею 95,8 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 05.12.2017 та витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Належне позивачу нежиле приміщення використовуються нею, як фізичною особою - підприємцем, для провадження господарської діяльності згідно КВЕД зазначених у державному реєстрі фізичної особи-підприємця.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 22.05.2018 №78968-1305-2656, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 15 046, 75 грн.

ОСОБА_2, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 22.05.2018 №78968-1305-2656 протиправним, звернулась до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Відтак, позивач є платником земельного податку і має обов'язок щодо його сплати у встановленому чинним законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, від 16.03.2018 у справі №826/171513-а та в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №826/17360/16.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач наполягає на тому, що контролюючим органом було невірно обраховано податкове зобов'язання із земельного податку, визначене спірним податковим повідомленням - рішенням, оскільки ОСОБА_2 володіє саме частиною нежилого приміщення в багатоквартирному будинку, а відтак, розрахунок відповідного грошового зобов'язання повинно було бути проведено із врахуванням пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, чого контролюючим органом зроблено не було.

Суд наголошує, що відповідачем не надано офіційного розрахунку податкового повідомлення-рішення від 22.05.2018 №78968-1305-2656, а лише наведено такий розрахунок земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у відзиві на позовну заяву.

Відповідачем, також, не надано суду витягу з Державного земельного кадастру, стосовно земельної ділянки, на якій розташований будинок з належними позивачеві нежитловими приміщеннями, адже саме дані державного земельного кадастру, згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, є підставою для нарахування земельного податку.

Крім того, в розрахунку контролюючого органу, зазначеному у відзиві на позовну заяву відсутні, зокрема, дані щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок з урахуванням прибудинкової території; дані щодо площі приміщень будинку з урахуванням частки позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача.

Таким чином, наявними матеріалами справи не підтверджено дотримання відповідачем вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України при обрахунку суми податкового зобов'язання по земельному податку ОСОБА_2 за частину земельної ділянки під нежитловими приміщенням у багатоквартирному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, враховуючи висновки цього судового рішення щодо статусу позивача як платника земельного податку, контролюючий орган не позбавлений права визначити відповідне грошове зобов'язання у відповідності із вимогами чинного законодавства України.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22.05.2018 №78968-1305-2656.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/16) на користь ОСОБА_2 (ІРНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.