Рішення № 80658631, 25.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 березня 2019 р. № 520/1884/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн.НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (61052, м. Харків, вул. Кацарська, 56, код ЄДРПОУ 08166355), Міністерства оборони України (03168, м. Київ, вул. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: визнати протиправним та скасувати п. 3 протокол №102 від 12.10.2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати Харківський Обласний Військовий Комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року, та Наказу Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року; зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року, та Наказом Міністерства Оборони України № 530 від 14.08.2014 року; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення; зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Міністерством оборони України прийнято рішення, оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. Позивач з зазначеним рішенням не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Міністерством оборони України подано відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що під час звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги не додав документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, відтак у позивача відсутнє право на призначення одноразової грошової допомоги. Крім того позивач проходив службу у прикордонних військах КДБ, а отже, саме на його правонаступника покладено обов'язок проведення виплати грошової допомоги.

Харківським обласним військовим комісаріатом подано відзив на адміністративний позов , в якому просив зазначено, що позивачем надано не всі документи, які визначені діючим законодавством, крім того комісаріатом вже направлялися документи до Міністерства оборони для вирішення питання щодо призначення виплати, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог; просив провадження у справі закрити.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом IIІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення Серії Є № 132606, виданого 10.04.2017.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК Серія 12 ААА № 106673 позивачу встановлена з 15.03.2016 ІII групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням військових обов'язків при проходженні військової служби у місцях, де велися бойові дії.

Згідно з відомостями, що містяться у висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 799-2015, описані захворювання у позивача є наслідками поранень (контузія, вогнепальні осколкові поранення), які отримано в період бойових дій на території Демократичної республіки Афганістан, тобто у вказаний ним строк - 1987 рік.

Витягом із протоколу № 240 від 25.01.2016 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IIІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

За результами розгялду заяви комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у нарахування виплати, яке оформлено висновком від 12.10.2018 року № 102 (п.3).

Фактичними підставами відмови визначено відсутність документу , що свідчить про причини та обставини травми, який визначений пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975 та звільнення позивача з Прикордонних військ КДБ.

Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 відповідно до п. 2 ст. 162 та п. 9 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги).

Зазначеним Порядком встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу документи, перелік яких є вичерпним та, що в той же час, подання всіх цих документів є необхідною умовою для призначення одноразової грошової допомоги.

Серед таких документів обов'язково повинен бути і документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (п.11).

Суд вважає безпідставними доводи представника відповідача відносно того, що до заяви позивач не додав відповідних документів, які б свідчили, що причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не пов'язані із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженогоНаказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402(далі - Положення № 402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Також, відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення; г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Відповідно до п.21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402(далі - Положення №402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженоїнаказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженогонаказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення №402).

Таким чином, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №240 від 25.01.2016, в якому зазначено, що минно-вибухова травма позивача, ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с.18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зазначене рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. При цьому, із витягу з протоколу не вбачається, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Крім того, відсутність у абзаці 6 пункту 11 Порядку № 975 вказівки про якийсь конкретний документ (довідка, акт, відомість тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які свідчать про причини та обставини поранення, як у випадку позивача висновок судово-медичного експерта та протокол Центральної військово-лікарської комісії МО України.

У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17.

Крім того, суд не погоджується із твердженням відповідача щодо того, що позивач не має права на отримання допомоги, оскільки військову службу проходив у прикордонних військах, а не у військових частинах та підрозділах Збройних сил СРСР чи України. На думку відповідача, правонаступником (а відтак, і особою, зобов'язаною проводити спірний платіж) є Державна прикордонна служба України в особі адміністрації Державної прикордонної служби України, а не Міністерство оборони України.

Так, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Отже, у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР та був звільнений в запас.

Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 рік.

Отже, Державна прикордонна служба України до військової частини 2066 Прикордоних військ КДБ СРСР відношення не мала.

Пунктом 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року передбачено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п. 3 протокол №102 від 12.10.2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким позивачеві відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Представником відповідача - Харківського обласного військового комісаріату надано відзив на позовну заяву, в якому він в т.ч. просив закрити провадження у справі . Відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Харківським обласним військовим комісаріатом було подано розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р., за результатами розгляду якого позивачеві було відмовлено у призначенні допомоги.

Суд зазначає, що положеннями Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві № 975 передбачено, що питання подання висновку про виплату одноразової грошової допомоги за формою (додаток 13 Наказу № 530) розпорядникові бюджетних коштів, тобто Міністерству оборони України в даному випадку, належить саме до повноважень Харківського обласного військового комісаріату, а отже, стосується його прав та обов'язків. Відповідно рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги можливо прийняти на підставі наданих позивачем документів та висновку Харківського обласного військового комісаріату згідно приписів п. 13. Порядку №975

Отже, у зазначеній справі вказані позовні вимоги заявлено до Харківського обласного військового комісаріату з інших підстав, що відповідно виключає наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Разом з тим, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийняте суб'єктом владних повноважень за результатами розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним, не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним ухвалені, вчинені чи допущені.

Проте, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів- Міністерству оборони України та зобов'язання Міністерства оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідачів подати звіти про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн.НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (61052, м. Харків, вул. Кацарська, 56, код ЄДРПОУ 08166355), Міністерства оборони України (03168, м. Київ, вул. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії-задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 3 протокол №102 від 12.10.2018 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" , в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року, та наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" , в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року, та наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.