Рішення № 80658201, 05.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2019 року № 810/4142/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Мілієнко О.М., за участю: представників позивача - Рибченко Н.М., Черненка І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Головного управління державної фіскальної служби у Київській області, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ТОВ "Васт-Транс" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Київській області та просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 31.07.2018 №0076465401;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області, які полягають неврахуванні первинних документів, наданих TOB "Васт-транс" під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB "Васт-транс" (код ЄДРПОУ 30367782) з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за квітень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від'ємного значення з ПДВ;

- зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження - 03.08.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування - 348634 грн., що була додана до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Васт-транс" (код ЄДРПОУ - 30367782).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про порущення податкового законодавства позивачем.

Позивач зазначає, що відповідачем необгунтовано встановлено загальний пробіг - 165780 км. та необгрунтовано встановлено розбіжність за аналізом оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 «Паливо» в сумі 1405757,77 грн., сума ПДВ - 209951,55 грн., під час якого були взяті до уваги невірні показники загального пробігу, фактично витраченого дизельного пального.

Відповідач проти позову заперечував, у відзиві на позовну заяву зазначив, що під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що ТОВ "Васт-Транс" завищено витрати дизпалива за квітень 2018 року на 54617,99 л. (різниця між даними підприємства та розрахунку фактичних витрат: 127749,6 л. - 73131,61 л., що складає 1049757,77 грн.(54617,99 л. *19,22 грн.) та ПДВ 209951,55 грн.

Вказує, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 статті 198, п. 200.1, п. 200.2 та п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 209952 грн.

Представник третьої особи в судові засідання не з'являвся. Будь-яких клопотань, заяв чи заперечень до суду не надходило.

У судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідачів позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Допитана судом у якості свідка ОСОБА_5 повідомила суду, що працює головним державним ревізором-інспектором відділу податків і зборів з юридичних осіб Києво-Святошинського відділення ГУ ДФС у Київській області. Вона на підставі наказів та направлення на перевірку вона та головний державний ревізоро-інспектор відділу податків і зборів з юридичних осіб Києво-Святошинського відділення ГУ ДФС у Київській області Іванова С.В. проводили документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Васт-Транс" з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від'ємного значення ПДВ.

Свідок підтвердила обставини викладені у акті перевірки щодо виконаних розрахунків відстані перевезень та виявлених порушень. Вказала, що при проведенні розрахунків відстані перевезень вона використовувала картографічний сервіс, який надає супутникові інтерактивні карти онлайн - Google Maps, а також подорожні листи в яких була вказана загальна відстань пробігу автотранспорту лише на міжнародні перевезення.

Крім того повідомила суду, що інвентаризація на підприємстві проведена не була та дизельне паливо яке переміщено на інший склад враховано не було.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.06.2018 по 04.07.2018 Головним управління ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Васт-Транс" з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за квітень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від'ємного значення ПДВ.

Результати перевірки оформлені актом від 18.07.2018 №624/10-36-54-01/30367782 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 та п. 200.4 ст. 200 ПК України та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку па додану вартість у розмірі - 209952 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 104976,00 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 31.07.2018 №0076465401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 209952 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 104976 грн.

Позивач не погодившись із винесеним ГУ ДФС у Київській області податковим повідомленням-рішенням від 31.07.2018 №0076465401 та висновками «Акту від 18.07.2018 №624/10-36-54-01/30367782 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Васт-транс» (код ЄДРПОУ 30367782) з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за квітень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від'ємного значення з ПДВ» звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 ПК України

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 ПК України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту первинними документами покладається на платника податків.

Судом встановлено, 21 травня 2018 року позивач подав до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2018 року з додатками, що підтверджується квитанцією №2 від 21.05.2018, реєстраційний номер 9097647624.

З вказаною податковою декларацією позивачем було також подано розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року) та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів та рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми правонаступника (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року).

Згідно даних податкової декларації податкові зобов'язання складають -100690 грн. (рядок 9); податковий кредит - 449324 грн. (рядок 17); від'ємне значення - 348634 грн. (рядок 19); бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку підлягає 348634 грн.

Податок на додану вартість у розмірі 348634 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за квітень 2018 року (рядок 20.2.), є меншим суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, яка складає 547639 грн.

Від'ємне значення у розмірі 348634 грн. (рядок декларації 20.2), відповідно, віднесено платником до відшкодування на рахунок у банку ( рядок 20.2.1 декларації з ПДВ за квітень 2018 року).

Отже, позивачем згідно вимог закону заявлено до бюджетного відшкодування у квітень 2018 року суму податку на додану вартість у розмірі 348634 грн. (100690 - 449324).

Судом встановлено, що підставою для висновків у Акті перевірки від 18.07.2018 було співставлення використаного дизпалива позивачем у квітні 2018 року у кількості - 127749,6 л., використаного позивачем на загальний пробіг всіх транспортних засобів та розрахованого відповідачем згідно у додатку 1 до Акту перевірки від 18.07.2018 «Вантажно-транспортні перевезення за межі митної території України, здійснені ТОВ «Васт-транс» у квітні 2018 року.

Згідно Додатку 1 до Акту перевірки відповідач визначив наступні показники:

- загальний пробіг (дані з інформаційних ресурсів), який здійснено автотранспортними засобами у господарській діяльності, а саме міжнародних перевезень вантажу, які оподатковуються за нульовою ставкою (км.) - 165780 км.;

- додаткові витрати дизпалива відповідно до наказу ТОВ «Васт-транс» №01/10/2017 (загальний пробіг маса завантаження) / 100*0,6) - 24818,50 л.;

- витрати дизельного палива на 100 км при нормі 30 л. та 28,5 л. - 48313,11 л.;

- фактичні витрати дизпалива на пробіг 100 км. - 73131,61 л.

Відповідачем не було взято до уваги показники фактичного пробігу транспортних засобів позивача, що були відображені у товарно-транспортних накладних, подорожніх листах та картках рахунків бухгалтерського обліку №23, 91, 92, 203.

За даними оборотно-сальдової відомості по субрахунку 203 «Паливо» рахунка 20 «Виробничі запаси» фактично використано у господарській діяльності 82464,60 літрів дизельного пального, а не 127749,60 літрів дизельного палива, як на це вказує відповідач.

Отже, відповідачем необгрунтовано було встановлено загальний пробіг - 165780 км. та розбіжність за аналізом оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 «Паливо» в сумі 1405757,77 грн., сума ПДВ - 209951,55 грн., під час якого були взяті до уваги невірні показники загального пробігу, фактично витраченого дизельного пального.

За даними бухгалтерського обліку позивача фактично витрачено дизельного пального 82464,60 літрів , що підтверджується первинними документами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Отже, підприємство під час організації та ведення бухгалтерського обліку не зв'язане формами бланків типових і спеціалізованих форм та може з урахуванням особливостей господарської діяльності, обраної облікової політики розробити власні форми первинних документів, якщо інше прямо не встановлено законом.

Єдиною вимогою, що висуває чинне законодавство до самостійно розроблених форм документів первинного бухгалтерського обліку є наявність у них обов'язкових реквізитів, перелік яких визначено у частині 2 статті 9 Закону № 996-XIV.

Дослідивши розрахунки до виконаного рейсу та інші первинні документи, судом встановлено, що вони за формою і змістом повністю відповідають вимогам Закону № 996-XIV та містять усі обов'язкові реквізити, що у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій, дозволяють ідентифікувати осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу. Відомості, зазначені у розрахунках до виконаних рейсів, відповідають фактичній суті господарської операції та цілям, для яких їх розроблено.

Щодо кількості використаного у квітня 2018 року дизпалива, яка, як стверджує позивач, зазначена у оборотно-сальдовій відомості по субрахунку 203 «Паливо рахунка 20 «Виробничі запаси» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відомості зазначені позивачем у оборотно-сальдовій відомості по субрахунку 203 «Паливо рахунка 20 «Виробничі запаси» підтверджують, що позивач фактично використав у квітні 2018 р. дизпалива у кількості 82464,60 літрів та було здійснено переміщення дизпалива з одного складу на інший у кількості - 45285,00 літрів.

Загалом за квітень 2018 року за кредитом субрахунку 203 «Паливо» відображено - витрачання на виробництво та передача (переміщення) на інший склад - 127051,6 літрів = (82464,60 л. + 45285,00 л.).,

де, 127051,60 літів - це загальна кількість переміщеного дизельного палива, із них -82464,60 літрів - фактично використано дизельного палива на виробництво у квітні 2018р.;

- 45285,00 л. - переміщено дизельного палива на інший склад (із заправки на базі в баки автомобілів).

Оборотно-сальдова відомість по субрахунку 203 «Паливо» дає узагальнюючу інформацію про залишки і рух палива, але не конкретизує кількість дизельного пального, яке переміщено у виробництво та адміністративні витрати, переміщення з одного складу на інший.

Відповідачем під час перевірки не вірно було розтлумачено дані оборотно-сальдової відомості по субрахунку 203 «Паливо рахунка 20 «Виробничі запаси», що призвело до завищення позивачу кількості використання дизельного пального у квітні 2018 року на 45285,00 літрів: замість вірної кількості фактично використаного пального у квітні 2018 р. - 82464,60 літрів було зазначено 127749,60 літрів, що відповідно призвело до збільшення витрат по підприємству на 837133,50 грн.

Судом встановлено, що позивач зазначив фактично використане дизпаливо у кількості 82464,6л., що є навіть більшим показником, ніж був розрахований відповідачем - 73131,61 л.

Далі відповідач здійснює розрахунок кількості завищення витрат дизпалива за квітень 2018р. шляхом знаходження різниці між загальною сумою фактично витраченого на виробництво дизпалива (82464,60 л.) та переданого (переміщеного) на інший склад (45285,0 л.) : 127051,6 л. - 73161,6 1л. = 54 617,99л.

Згідно даних, задекларованих позивачем загальний пробіг транспортних засобів позивача у квітні 2018 р. складає - 236983 км., що підтверджується первинними документами.

Загальна кількості фактично використаного дизпалива у квітні 2018р. - 82464,6 л.

Беручи до уваги розраховану відповідачем кількість використаного дизпалива у квітні 2018 р. - 73131,61л. позивач здійснив економію дизпалива, а не понаднормові нестачі і втрати (73131,61л - 82464,6 л. = -9 332,99л.).

Таким чином, додані до матеріалів справи первинні документи позивача підтверджують, що позивач у квітні 2018 року витратив менше дизпалива, ніж було розраховано відповідачем на 9 332,99 л., при загальному пробігу більшому, ніж розрахував відповідач на 71203 км. (236 983 км - 165 780,00 км.).

Таким чином, розрахунок витраченого дизпалива, здійснений відповідачем, не враховує перевезення вантажів у межах України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та містить неналежні показники оборотно-сальдової відомості по субрахунку 203.

Щодо тверджень відповідача про обов'язок нарахувати податкові зобов'язанні у квітні 2018 р. на підставі пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 п. 198.3 ст. 198 ПК України нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Після придбання дизпалива, позивач відніс до податкового кредиту суми ПДВ, що були сплачені постачальникам дизельного пального: ТОВ «А-Рітейл» - 119350,00 грн. та ТОВ «Альянс Холдінг» - 76292,89 грн.

Згідно п. 3.5 Акту перевірки, аналізом наявної інформації щодо операцій з «придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України» декларації за квітень 2018 року встановлено, що обсяги придбання (без податку на додану вартість) складає 1361156 грн., сума ПДВ - 272231 грн.

У квітні 2018 року позивач здійснив ввезення на митну територію України по ВМД два транспортні засоби на загальну суму 1064112,00 грн., в тому числі ПДВ - 177352,00 грн.

На аркуші 13 Акту перевірки від 18.07.2018 встановлено обсяги придбання за межами митної території України - 177352 грн.

Отже, загальна сума податкового кредиту складає :

272231 грн. + 177352 грн. - 259 грн. = 449324 грн., де 259 грн. - коригування податкового кредиту - р.14 декларації за квітень 2018р.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, в тому числі з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Щодо визначення суми бюджетного відшкодування суд зазначає наступне.

Згідно з п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 3.1 Акту перевірки від 18.07.2018 визначено, що аналізом наявної інформації щодо операцій, «що оподатковуються за основною ставкою» декларації за квітень 2018 року встановлено наступне: обсяг постачання (без податку на додану вартість) складає 503452 грн., сума ПДВ -100690 грн.

Отже, відповідачем підтверджено податкові зобов'язання у сумі 100690 грн.

Як зазначалося вище, на аркуші 12 Акту перевірки від 18.07.2018 підтверджено зазначений позивачем податковий кредит у розмірі 449324 грн.

З урахуванням вищезазначених показників, згідно п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду та складає: 100690 - 449324 = - 348634 грн.

Відповідно до пп. «г» п. 198 .5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи та первинних документів, у квітні 2018 року було фактично використано у межах господарської діяльності 82464,60 літрів.

Згідно з аб. 7 п. 198.5 ст. 198 ПК України з метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, законодавець визначив, що податкові зобов'язання можуть бути нараховані або самим платником податків, або контролюючим органом у випадку виявлення нестачі, яка може бути підтверджена виключно в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу.

Позивач підтверджує, що все придбане дизпаливо використовувалось виключно у межах господарської діяльності, тому відсутні первинні документи, що підтверджують дату початку фактичного використання дизпалива не в межах господарської діяльності.

Відповідач під час перевірки не вимагав у позивача провести інвентаризацію дизпалива.

В акті №624/10-36-54-01/30367782 від 18.07.18 відповідач протиправно ототожнив термін «витрати» з термінами «втрати, нестачі», що спростовується наступним.

Визначення терміну «втрати» нафтопродуктів міститься в п.3 «Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», яка затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 N 281/171/578/155, де визначено, що природні втрати нафтопродуктів - це втрати (зменшення маси при збереженні якості у межах вимог нормативних документів), що є наслідком фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів, впливу метеорологічних факторів і недосконалості існуючих на даний час засобів захисту нафтопродуктів від випаровування і налипання при транспортуванні, прийманні, зберіганні і відпуску.

Отже, розраховуючи витрати дизельного пального автотранспортними засобами позивача за квітень 2018 року відповідач незаконно встановив, що прямі матеріальні витрати дизельного пального, у разі їх перевищення норми витрат пального, які встановлені на підприємстві, є понаднормовою «втратою» дизельного пального.

Згідно п.4 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13» затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.199 року №318 (далі - Положення №13), прямими витратами є витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Абзацом 2 пункту 11 Положення №13 визначено, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п.4 Положення № 13 визначено, що об'єкт витрат - це продукція, роботи, послуги, або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Згідно з п.12 Положення № 13, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Отже, оскільки основною господарською діяльності позивача є автомобільні вантажні перевезення, дизпаливо є основним матеріалом при наданні даних послуг і відноситься до прямих матеріальних витрат.

Згідно абз.3 п.5 Розділу 1 «Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань» затверджене наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 №879, встановлено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються:

-виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів;

-установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку.

Таким чином, нестачею активів є зіставлення фактичної наявності активів з даними бухгалтерського обліку. За квітень 2018 року на підприємстві позивача не здійснювалась інвентаризація активів, а також відсутній рух активів за субрахунком 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей», що підтверджується Оборотно-сальдовою відомістю за субрахунком 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» за квітень 2018 року.

Отже, висновок контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог п.189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 та п. 200.4 ст. 200 ПК України є необґрунтованим.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення від 05.07.2018 №0070235401 та №0070195401 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження - 03.08.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування - 348634 грн., що була додана до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 суд зазначає наступне.

Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 р. № 26 (далі - Порядок №26).

Відповідно до п.1 Порядку №26 цей Порядок визначає механізм ведення Мінфіном інформаційного ресурсу Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр) за формою згідно з додатком.

Згідно з п.4 Порядку №26 орган ДФС вносить до Реєстру, серед іншого, дані про дату та помер податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням уточнюючого розрахунку (у разі їх подання), не узгоджену органом ДФС.

Відповідно до п. 10 Порядку №26 внесення даних до Реєстру посадовими особами (уповноваженою особою) ДФС та Казначейства здійснюється з дотриманням вимог законів щодо електронного підпису та електронного документообігу.

Згідно з п.3 Порядку №26 формування Реєстру здійснюється автоматично на підставі баз даних ДФС та Казначейства.

Механізм надання інформації Державною фіскальною службою України та Державною казначейською службою України для її оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України та інформаційної взаємодії Мінфіну з ДФС та Казначейством у процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр) визначений «Порядком інформаційної взаємодії Міністерства фінансів України з Державною фіскальною службою України та Державною казначейською службою України в процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість», що затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.03.2017 № 326 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 березня 2017 р. за №376/30244 (далі - Порядок №326).

Пунктом 6 розділу І Порядку №326 встановлено, що обмін інформацією здійснюється з дотриманням вимог законів щодо електронного цифрового підпису та електронного документообігу.

Внесення інформації для формування Реєстру здійснюється електронними повідомленнями.

На кожне електронне повідомлення, яке надходить від ДФС до Реєстру, накладається не менше двох електронних цифрових підписів посадових (уповноважених) осіб та печатка відповідного територіального органу ДФС.

На кожне електронне повідомлення, яке надходить від Казначейства до Реєстру, накладаються електронні цифрові підписи печатки Казначейства.

На кожне електронне повідомлення, яке надійшло до Реєстру, Мінфіном формується та надається квитанція про отримання та результати обробки таких повідомлень з накладанням технологічного електронного цифрового підпису.

Згідно Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. №311 Головне управління ДФС у Київській області є територіальним органом Державної фіскальної служби.

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління ДФС у Київській області, що затверджене наказом ДФС 09.08.2018р. №529 (далі - Положення ГУ ДФС у Київській області) Головне територіальне управління ДФС у Київській області є територіальним органом Державної фіскальної служби України ( далі - ДФС), який підпорядковується ДФС.

Серед покладених на відповідача завдань у відповідності до п.4 Положення ГУ ДФС у Київській області здійснює у межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи.

Згідно з аб. 1 п.2 розділу II Порядку №326 ДФС відповідно до підпунктів «а», «г» та «ґ» пункту 200.12 статті 2600 розділу V Кодексу вносить до Реєстру інформацію щодо дати та суми узгодження бюджетного відшкодування на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Відповідно до пп. «г» п.200.12 ст. 200 ПК України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення.

Згідно даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, що розміщений на офіційному сайті Мінфіну, 18 липня 2018 року, стосовно податкової декларації за квітень 2018р. з ПДВ позивача, було незаконно зазначена узгоджена сума бюджетного відшкодування у розмірі 138682 грн.

Позивачем у податковій декларації з ПДВ за квітень 2018 року було заявлено до відшкодування 348634 грн.

Враховуючи, що відповідачем не внесенні до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані про дату та номер податкового повідомлення-рішення, заявлена позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року сума бюджетного відшкодування у розмірі 348634 грн. є узгодженою 03 серпня 2018 року і відповідач зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати - 03.08.2018 та суми узгодження бюджетного відшкодування за квітень 2018р., що зазначена у заяві позивача - 348634 грн.

Відповідно до п. 200.13 статті 200 ПК України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.

Таким чином, позивач мав право на отримання бюджетного відшкодування за квітень 2018 року у розмірі 348634 грн. з 09 серпня 2018 року.

Так, відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктами 2, 3 та 4 частини 1 статті 5 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження - 03.08.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування - 348634 грн., що була додана до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Васт-транс".

Водночас вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у неврахуванні первинних документів, наданих позивачем під час проведення перевірки задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Суд зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників органів доходів і зборів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Відображення посадовою особою в Акті перевірки висновків за наслідками її проведення саме по собі не створює жодних перешкод для діяльності платника.

Дії посадових осіб пов'язані з оформленням результатів перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

У межах спірних правовідносин відображені в Акті перевірки висновки стали наслідком прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, і саме ці рішення породжує для позивача негативні наслідки.

Відтак, спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах має бути направленим на скасування вказаних податкових повідомлень-рішень, а не на визнання протиправними дій, які самі по собі не порушують прав позивача.

Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про протиправність та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 31.07.2018 №0076465401, вимоги позивача про визнання протиправними дій контролюючого органу задоволенню не підлягають, оскільки їх задоволення не призведе до поновлення його прав у спірних правовідносинах.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів та їх використання у власній господарській діяльності.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 31.07.2018 №0076465401.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 8247,92 грн., про що свідчить квитанція від 07.08.2018, яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи викладене та те, що даним рішенням суду позовні вимоги позивача задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь ТОВ "Васт-Транс" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області судових витрат у розмірі 6644,92 грн. (8565,92 грн. - 1762,00 грн. = 6644,92 грн.), тобто 77,57 % від сплаченого судового збору.

Щодо судових витрат позивача на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підтвердження обставин понесення судових витрат на правничу допомогу, представником позивача були надані суду наступні документи :

- Договір про надання правничої допомоги №99 від 03.08.2018;

- Акт виконаних робіт від 09.08.2018;

- Оригінал платіжного доручення №12557 від 09.07.2018.

Судом встановлено, що на момент винесення судового рішення позивач зазнав витрат на правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн.

Враховуючи те, що позов задоволено частково то витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 13186,90 грн. (77,57% від 17000,00 грн.).

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що ці судові витрати також підлягають стягненню частково на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31.07.2018 №0076465401.

3. Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування інформацію щодо дати узгодження - 03.08.2018 та зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування - 348634 грн., що була додана до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Васт-транс» (код ЄДРПОУ - 30367782).

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 6644 (шість тисяч шістсот сорок чотири) грн. 92 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

5. Стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 13186 (тринадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 90 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

6. У решті позовнитх вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 березня 2019 р.