Рішення № 80657978, 14.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000820

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Лободи Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява до Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу компенсації за неотримане речове майно;

- зобов'язати Державну установу «Сокальська виправна колонія (№47)» виплатити позивачу належну компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9321, 80 грн;

- стягнути з Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розміру 346, 19 грн. в день за період з 27.08.2018 на момент вирішення справи по суті.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на наступне. Зазначає, що під час звільнення зі служби відповідачем всупереч п.п. 23, 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" - не було здійснено повного розрахунку при звільненні, а саме - не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18324,50 грн. згідно з довідки №61 від 23.08.2018 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. На звернувся до відповідача з проханням повідомити причини не проведення повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач отримав відповідь, що на момент його звільнення коштів для виплат компенсації в установі не було. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був здійснити повний розрахунок в день звільнення.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву за вх.№ 8596 від 14.03.2019. Відповідач покликається на те, особи рядового і начальницького складу не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, проходять службу. Порядок проходження служби у Державній кримінально-виконавчій службі урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. А відтак, на думку відповідача, на позивача положення КЗпП України не поширюються.

Зазначає, що позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18324,50 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України". Однак, у зв'язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за неотримане речове майно дана сума не була виплачена позивачу. Водночас відповідач зазначає, що державна установа фінансується виключно з державного бюджету. Стверджує, що на момент звільнення позивача, а саме 27.08.2018 на рахунку державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" по КЕКВ 2210 були відсутні будь-які кошти. Крім того, відповідно до ч.2 п. 22 Постанови № 578 грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Разом з тим, зазначає, що відповідачем неодноразово подавалися листи прохання щодо виділення коштів по КЕКВ 2210 для погашення заборгованості по компенсації за речове майно працівникам, звільненим зі служби протягом 2017-2018 років, проте кошти для виплати компенсації за неотримане речове майно на рахунок відповідача ще не надійшли. Запевняє, що саме після надходження видатків буде проведена виплата, оскільки державна установа "Сокальська виправна колонія (№ 47)" не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засідання підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом Державної установи «Львівська виправна колонія (№47)» від 23.08.2018 за №49/ОС-18, відповідно до Закону України «Про національну поліцію», за ст. 77 п.4.ч1 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-001505), чергового помічника установи відділу нагляду і безпеки, 27 серпня 2018 року, виплативши компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2018 рік в кількості 26 діб. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 05 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні 27 років 04 місяці 21 день.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з непроведенням повного розрахунку при звільненні - невиплатою позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально- виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (ч.1 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України"), начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально- виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Пунктом 1 "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого 14.08.2013 Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку №578. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки пункт 60 Порядку №578.

Так, згідно з довідкою № 61 від 23.08.2018 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18324, 50.

Основним аргументом відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність коштів для такого виду виплат.

Суд критично оцінює такі покликання, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене, не виплата Державною установою «Сокальська виправна колонія (№ 47)» позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною, покликання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату компенсації за неотримане речове майно є обґрунтованими, а відповідна позовна вимога - підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що передумовою для виплати особам рядового і начальницького складу грошової компенсації за речове майно є виявлення ними відповідного бажання.

При цьому формою волевиявлення особи щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно є особисто написана заява такої особи.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач з відповідною заявою на день звільнення не звертався, то підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасну виплата компенсації за речове майно немає.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відтак, судові витрати у відповідності до вимог ч.3 ст.139 КАС України, належить присудити на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Зобов'язати Державну установу «Сокальська виправна колонія (№47)» виплатити позивачу належну компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18324, 50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» Міністерства юстиції України (80040, Львівська область, Сокальський район, смт.Жвирка; код ЄДРПОУ 08563949) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2019.

Суддя В.М. Сакалош