Рішення № 80657916, 28.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2019 року № 320/6384/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Мілієнко О.М., за участю представника позивача - Кривої В.В., представники відповідача - Гриба О.С., Гладченка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державне спеціалізоване підприємство "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" третя особа: Київський обласний центр зайнятості, про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13987108,40 грн. та пені 117441,10 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 24.01.2019 закрито підготовче засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі - 1515549,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували та просили у його задоволенні відмовити.

В обґрунтування своїх заперечень вказував, що відповідачем протягом 2017 року здійснювались заходи, спрямовані на недопущення порушення права осіб з інвалідністю на працевлаштування, зокрема, подавалася інформація про вакансії робочих місць для осіб з інвалідністю до міськрайонного центру зайнятості, а тому вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Представник третьої особи в судові засідання не з'являвся, заперечень та будь-яких заяв до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДСП "Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами" є державним підприємством, заснованим на державній власності відповідно до наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.12.2010 №1086. Господарська діяльність підприємства здійснюється відповідно до державних програм, витрати на фінансуються яких проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України за відповідними категоріями бюджетної класифікації на безприбутковій основі.

Позивач відповідно до покладених на нього завдань проводить роботи по виконанню заходів загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами, затвердженої Законом України від 17.09.2008 № 516-VІ.

В рамках реалізації зазначеної програми підприємство щорічно отримує фінансування з Державного бюджету України за бюджетними програмами КПКВК 2408110 «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення» і КПКВК 2408090 «Виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу, будівництво комплексу «Вектор» та експлуатація його об'єктів».

23.02.2018 позивач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми №10-ПІ, затвердженої Мінпраці України від 10.02.2007 №42, з якого вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників ДСП "Централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами" у 2017 році становила 378 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 15 особи, але в період 2017 року до відповідача особи з інвалідністю не працевлаштовувалися.

На думку позивача, відповідач в порушення норм ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не працевлаштував 15 осіб з інвалідністю, а тому, відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинен був самостійно до 15.04.2018 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі - 1398108,40 грн., однак у зв'язку з несплатою відповідачем таких санкцій, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі - 1515549,50 грн., з яких - 117441,10 грн. складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875).

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

З огляду на норми ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

В п. 4.4 рекомендацій Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування" зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875 відповідач подавав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає - 378 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 15 особи, але в період 2017 року до відповідача особи з інвалідністю не працевлаштовувалися.

Судом встановлено, що відповідачем протягом 2017 року 19.01.2017, 16.03.2017, 25.05.2017, 14.09.2017, 20.10.2017, 30.11.2017 подавалась до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звітність про попит на робочу силу (вакансії) за 2017 рік форми № 3-ПН, затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України 31 травня 2013 року № 316, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних звітів.

Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач створював робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган занятості населення про наявність вакансій, подавав до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою, тобто здійснював належні заходи для реалізації права осіб з інвалідністю на працевлаштування.

Крім того слід зазначити, що згідно зі ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судом встановлено, що відповідач є державним підприємством, заснованим на державній власності відповідно до наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.12.2010 №1086. Господарська діяльність підприємства здійснюється відповідно до державних програм, витрати на фінансуються яких проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України за відповідними категоріями бюджетної класифікації на безприбутковій основі.

З огляду на вищезазначене, у розумінні приписів ст. 20 Закону № 875 на Відповідача не поширюється застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів, оскільки відповідач є державним підприємством і утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Позивач не надав належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач не створив робочих місць для осіб з інвалідністю, відмовив таким особам у 2017 році у працевлаштуванні на вакантні посади як за їх особистим зверненням, так і за направленнями Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості, несвоєчасно надавало Державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідач надав суду докази, що ним вживались усі заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі - 1515549,50 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 05 березня 2019 р.