Рішення № 80657827, 14.03.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Житомир справа №240/5541/18

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Летушев М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0409 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації у розмірі 12 856,17 грн.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо невиплати заборгованості за не отримане речове майно, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане майно";

- стягнути з Військової частини А0409 на користь позивача грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку №49 від 20.05.2018 у розмірі 12 856 грн. 17 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині А0409. Під час проходження військової служби позивач не був забезпечений речовим майном відповідно до норм забезпечення. З 30.06.2017 позивач виключений із списків особового складу Військової частини А0409, що підтверджується наказом від 30.06.2017 № 1. Позивач 23.07.2018 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно. Проте, відповідачем вказана компенсація не виплачена. Разом з тим, Військовою частиною А 0409 надано позивачу довідку №49, згідно яких заборгованість перед позивачем за не отримане речове майно становить 12 856,17 грн. Не погоджуючись із відмовою відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи на 20 грудня 2018 року о 10:30.

18 грудня 2018 року на офіційну електронну адресу суду надійшла заява від представника позивача №02/12/2018 від 17.12.2018 про відкладення розгляду справи. 19 грудня 2018 року через відділ документального забезпечення суду надійшла аналогічна заява (а.с.27-32).

У зв'язку з клопотанням представника позивача проведення підготовчого судового засідання відкладено на 21.01.2019 об 11:30, про що зафіксовано секретарем судового засідання в довідці від 20.12.2018 (а.с.34).

27 грудня 2018 року через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву від 19.12.2018 №10775, в якому Військова частина А 0409 просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства та здійснив всі необхідні розрахунки з позивачем (а.с.37-40).

21 січня 2019 року в підготовче судове засідання з'явились позивач, представник позивача та представник відповідача. У підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 07 лютого 2019 року о 09:30, про що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання (а.с.49).

В підготовче судове засідання 07 лютого 2019 року о 09:30 з'явились представники позивача та відповідача. Протокольною ухвалою суду від 07.02.2019 закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 26 лютого 2019 року о 14:00 (а.с.53).

Телефонограмою від 26.02.2019 представник позивача повідомив про те, що запізниться на 30 хвилин до розгляду справи (а.с.58).

26 лютого 2019 року о 14:00 позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 14 березня 2019 року о 10:40 про що зафіксовано секретарем судового засідання в довідці від 26 лютого 2019 року (а.с.59).

В судове засідання 14 березня 2019 року о 10:40 з'явились позивач, представник позивача та представник відповідача.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у відзиві на позов обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

У відповідності до положень частини третьої статті 243 КАС України та зважаючи на складність справи, складення рішення у повному обсязі може бути відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Так, наказом командира 30 окремої механізованої бригади від 30 червня 2017 року № 119-рс старшого солдата контрактної служби ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до п. "а" частини 6 статті 26 з урахуванням пп. "ї" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Наказом командира Військової частини А04009 (по стройовій частині) №1 від 30.06.2017 позивача виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення (а.с.13).

Згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 №49 від 20.05.2018, загальна вартість речового майна, що належить до видачі позивачу складає 12 856,17 грн.

Оскільки під час звільнення позивача питання про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно вирішене не було, ОСОБА_1 23.07.2018 звернувся до відповідача із рапортом про вирішення вказаного питання, проте компенсації не отримав.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (Закон №2232).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

При цьому, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закон №2011).

Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №2232 початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Частиною 2 ст. 24 Закону №2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону №2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011 військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до ст. 9-1 Закону №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178, визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.

Згідно з п. 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

При цьому, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку №178).

Крім того, відповідно до абзаців 1, 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби (Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку підставою звернення до суду слугувала не виплата відповідачем позивачу грошової компенсації вартості недоотриманого речового забезпечення відповідно до Порядку №178, у зв'язку з його звільненням з військової служби та припиненням службових відносин.

Так, із матеріалів справи вбачається, що наказом командира 30 окремої механізованої бригади від 30 червня 2017 року №119-рс позивача звільненого та відповідно до наказу від 30 червня 2017 року №1 виключено зі списків особового складу Військової частини А0409 та проведено остаточний розрахунок із виплати належних позивачу при звільненні сум.

Проте, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно вирішено не було.

20 травня 2018 року позивачем отримано довідку Військової частини А0409 №49 про вартість речового майна, відповідно до якої позивачу належить до видачі 187 предметів на загальну суму 12 856,17 грн.

Враховуючи те, що грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно позивачу при звільненні виплачено не було, 23 липня 2018 року ОСОБА_1, після отримання відповідної довідки про вартість належного йому речового майна, звернувся до командира в/ч А0409 з відповідною заявою про включення такої виплати до наказу командира військової частини А0409 №1-рс, однак належну йому виплату не отримав.

Суд зазначає, що фактично не виплата грошової компенсації сталась не з вини позивача, а у зв'язку з невиконанням відповідачем свої обов'язків щодо повного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №813/1280/17.

Таким чином, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих ст. 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №178, а відтак позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо невиплати заборгованості за не отримане речове майно ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги позивача щодо стягнення з Військової частини А0409 на користь позивача грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку №49 від 20.05.2018 у розмірі 12 856 грн 17 коп., то суд зазначає наступне.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2015 року у справі №К/800/6863/15, від 29 листопада 2016 року у справі №К/800/17306/16, від 29 вересня 2016 року у справі №К/800/17393/16, від 17 грудня 2015 року у справі №К/800/32134/15).

Також поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд звертає увагу позивача, що виплата вказаної компенсації у спірних правовідносинах належить до виключних (дискреційних) повноважень Військової частини А 0409.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Зобов'язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, компетенції.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, щодо питань призначення та виплати пенсії.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а (провадження №11-518апп18), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем.

Водночас, з метою забезпечення судового захисту порушеного права та ефективного механізму його відновлення, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку №49 від 20.05.2018 у розмірі 12 856 грн. 17 коп.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 31100. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1) до Військової частини А 0409 (вул. Леваневського, 2, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703. РНОКПП/ЄДРПОУ: 07962707) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації у розмірі 12 856,17 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості за не отримане речове майно.

Зобов'язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку №49 від 20.05.2018 у розмірі 12 856 грн. 17 коп. (дванадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість гривень сімнадцять копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 25 березня 2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Попова