Рішення № 80657822, 22.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2019 року № 320/456/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної аудиторської служби України №38-о від 23.01.2019 про припинення державної служби та звільнення позивача з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

- поновити позивача на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну (немайнову) шкоду, заподіяну незаконним звільненням, в розмірі 20000,00 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на день звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а отже оскаржуваний наказ є протиправним та незаконним, оскільки порушує вимоги ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в т.ч. в період перебування працівника у відпустці. Стверджує, що винесення оскаржуваного наказу заподіяло позивачу моральну (немайнову) шкоду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

19.02.2019 від представника відповідача через службу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Стверджує, що оскаржуваний наказ є правомірним, оскільки звільнення відбулося на підставі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, тобто у зв'язку з виникненням спеціальних підстав для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді. Зазначив, що норми законодавства про працю поширюються на державних службовців лише в частині відносин, не врегульованих Законом України "Про державну службу". Також до відзиву на позов на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2019 відповідачем додано копію особової справи ОСОБА_1

20.03.2019 протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у той же день за письмовою згодою сторін.

20.03.2019 представником позивача через службу діловодства суду подано клопотання про розгляд адміністративної справи №320/456/19 у порядку письмового провадження.

20.03.2019 представником відповідача через службу діловодства суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

22.01.2015 Наказом Державної фінансової інспекції України №47-о «Про призначення ОСОБА_1.» призначено з 22 січня 2015 року ОСОБА_1 на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб'єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, як таку, що успішно пройшла стажування, в порядку переведення з Державної фінансової інспекції в м.Києві. Підстава: висновок директора Департаменту операційного аудиту ОСОБА_2 про результати стажування ОСОБА_1 від 20.01.2015, заява ОСОБА_1 від 21.01.2015, лист Держфінінспекції України від 21.01.2015 №09-18//81.

Наказом Державної фінансової інспекції України №863-о від 18.11.2015 «Про переведення працівників» переведено з 18 листопада 2015 року працівників апарату Держфінінспекції на рівнозначні посади у новостворені структурні підрозділи, за їх згодою, зі збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок та доплат, зокрема, ОСОБА_1 з посади головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб'єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб'єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу управління операційного аудиту Департаменту державного фінансового аудиту.

Наказом Державної фінансової інспекції України №13-о від 06.04.2016 «Про переведення працівників» переведено з 06 квітня 2016 року на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок (винагород) та доплат у Департамент операційного аудиту Держаудитслужби працівників, зокрема, у відділ операційного аудиту суб'єктів господарювання у галузі транспорту та зв'язку ОСОБА_1 головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб'єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу на посаду головного державного аудитора.

Наказом Державної аудиторської служби України №291-в від 18.10.2017 «Про надання відпустки ОСОБА_1.» надано ОСОБА_1, головному державному аудитору відділу аудиту окремих господарських операцій суб'єктів господарювання у галузі транспорту та зв'язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами на 126 календарних днів з 18 жовтня 2017 року по 20 лютого 2018 року.

Наказом Державної аудиторської служби України №36-в від 15.02.2018 «Про надання відпустки ОСОБА_1.» надано ОСОБА_1 головному державному аудитору відділу аудиту окремих господарських операцій суб'єктів господарювання у галузі транспорту та зв'язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 лютого 2018 року по 20 грудня 2020 року.

Наказом Державної аудиторської служби України №122-о від 22.03.2018 «Про переведення працівників» переведено з 23 березня 2018 року працівників апарату Державної аудиторської служби України на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державних службовців та розмірів раніше встановлених надбавок, зокрема, ОСОБА_1, головного державного аудитора відділу аудиту окремих господарських операцій суб'єктів господарювання у галузі транспорту та зв'язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, на посаду головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю закупівель з посадовим окладом 7500гривень, як таку, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною.

Наказом Державної аудиторської служби України №38-0 від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_1.» відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу», частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» припинено державну службу та звільнено 23 січня 2019 року ОСОБА_1 з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління контролю закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель у зв'язку з набранням законної сили рішення суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Підстава: постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2018 року у справі за №362/6622/18 (провадження №3/362/1762/18), лист Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року (вхідний Держаудитслужби від 21 січня 2019 року №17-41).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного наказу).

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 даного Закону).

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 84 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

За приписами частини 2 статті 84 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4, 6 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі по тексту - Закон України від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині 1 статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено перелік адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, до яких належить порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (частина 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно із частиною 2 статті 65 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави суду дійти висновку про те, що набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення (в т. ч. за порушення вимог фінансового контролю у вигляді несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення) із застосуванням покарання є підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу, а суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня встановлення такого факту.

З матеріалів справи слідує, та сторони не заперечували в судовому засіданні 20.02.2019, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 по справі №362/6622/18 (провадження №3/362/1762/18) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, останню визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00грн.

Суд не бере до уваги доводи представника позивача про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку проведено з порушенням вимог частини 3 статті 40, частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якими прямо забороняється звільнення з роботи жінок, які мають дітей віком до трьох років чи перебувають у відпустці, а суб'єкт призначення зобов'язаний був звільнити позивача лише після її виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, Кодекс законів про працю України містить гарантії заборони звільнення жінок, які мають дітей, що полягають у недопущенні звільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, у випадку звільнення саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Разом з тим, частиною 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ визначено самостійні підстави для припинення державної служби, та відповідно до пунктів 1, 4 державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відтак, оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб'єкта призначення, а у зв'язку із втратою права на державну службу, тому передбачені частиною 3 статті 40, частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України гарантії на позивача не поширюються та відповідачем не порушені.

У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Разом із тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п.4 ст.36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення державної служби з підстав, передбачених п.23ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, приписи ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 по справі №813/894/16 (провадження К/9901/18280/18), яка в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 по справі №362/6622/18 (провадження №3/362/1762/18) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, тому відповідач правомірно у визначений строк з дня встановлення такого факту видав наказ від від 23.01.2019 №38-о «Про звільнення ОСОБА_1.» згідно з яким припинено державну службу та звільнено 23 січня 2019 року ОСОБА_1 з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління контролю закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, відтак взаємопов'язані позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного наказу, поновлення на посаді з підстав, викладених у позовній заяві, та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України..

Зважаючи, що матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для їх компенсації відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 22.03.2019.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.