Рішення № 80657795, 08.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2019 року 320/6592/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.02.2018 №14139-51 на суму 4870,40 грн., від 21.02.2018 №14136-51 на суму 2914,56 грн., від 21.02.2018 №14140-51 на суму 2628,16 грн., від 21.02.2018 №14137-51 на суму 5177,28 грн., від 21.02.2018 №14138-51 на суму 5677,44 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно за кодом бюджетної класифікації 18010200 на загальну суму 135402,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником п'яти телятників, які він як сільськогосподарський товаровиробник використовує у своїй діяльності, а тому відповідно до п. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також, позивач зазначив, що контролюючим органом неправомірно нараховані зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно за кодом бюджетної класифікації 18010200 на загальну суму 135402,04 грн.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.02.2018 №14139-51, від 21.02.2018 №14136-51, від 21.02.2018 №14140-51, від 21.02.2018 №14137-51 та від 21.02.2018 №14138-51 є правомірними, оскільки на нежитлові приміщення, які перебувають у власності позивача, не поширюються норми п. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, так як він не є юридичною особою, а тому відсутні будь-які правові підстави для ненарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також, відповідач зазначив, що контролюючим органом проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2016 року в розмірі 135402,04 грн. та винесено податкові повідомлення-рішення від 31.12.2016 №5388-17 на суму 16207,32 грн., від 06.06.2017 №11266-13 на суму 34275,24 грн., від 06.06.2017 №11267-13 на суму 35471,00 грн., від 06.06.2017 №11268-13 на суму 49448,48 грн. При цьому, відповідач зауважив, що вказана сума податку на нерухоме майно відмінного від земельної ділянки відображена за кодом бюджетної класифікації 18010200 як "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2, виданим Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області 21 травня 1997 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 на праві власності належать:

- нежитлова будівля телятник №3 загальною площею 604,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (інформаційна довідка від 29.04.2016 №58448014);

- будівля телятник №4 загальною площею 1774,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (витяг від 15.04.2015 №36324610);

- нежитлова будівля телятник №5 загальною площею 821,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (інформаційна довідка від 30.03.2016 №56301321);

- нежитлова будівля телятник №7 загальною площею 1502,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (інформаційна довідка від 15.04.2016 №57463441);

- нежитлова будівля телятник №8 загальною площею 1617,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 (інформаційна довідка від 06.04.2016 №56784316).

У лютому 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області згідно з п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Ф" за кодом бюджетної класифікації 18010300:

- від 21.02.2018 №14136-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 2914,56 грн.;

- від 21.02.2018 №14137-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 5177,28 грн.;

- від 21.02.2018 №14138-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 5677,44 грн.;

- від 21.02.2018 №14139-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 4870,40 грн.;

- від 21.02.2018 №14140-51, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 2628,16 грн.

Також, Головне управління ДФС у Київській області листом від 29.11.2018 №6883/фоп/10-36-51-07-38 повідомило позивача про те, що згідно з даними інтегрованих карток платника у ОСОБА_1 станом на 29.11.2018 наявна заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно за кодом бюджетної класифікації 18010200 у сумі 135402,04 грн.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що суперечать податковим нормам, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Щодо прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 21.02.2018 №14139-51, від 21.02.2018 №14136-51, від 21.02.2018 №14140-51, від 21.02.2018 №14137-51 та від 21.02.2018 №14138-51, суд зазначає наступне.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 Податкового кодексу України.

У підпунктах 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до абзацу "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Згідно п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Однак, суд звертає увагу, що наведене у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначення "сільськогосподарського товаровиробника" діє саме для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу, тобто, виключно для визначення групи суб`єкта господарювання при застосуванні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Отже, контролюючий орган невірно тлумачить вказану норму та помилково вважає, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа.

При вирішенні спірного питання суд враховує, що відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

При цьому, спеціальним законом у сфері сільськогосподарської діяльності, а саме Законом України "Про сільськогосподарський перепис", закріплено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Також у Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", який є чинним, міститься наступне визначення, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Суд зазначає, що факт зайняття позивачем сільськогосподарською діяльністю підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Дівичківської сільської ради Стовп'язького старостинського округу Переяслав-Хмельницького району Київської області від 26.10.2018 №788, згідно якої майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності і розташоване на території Стовп'язького старостинського округу Дівичківської сільської ради, а саме: телятник в АДРЕСА_4; телятник в АДРЕСА_2; телятник в АДРЕСА_6; телятник в АДРЕСА_5; телятник в АДРЕСА_3, - використовується ним за цільовим призначенням (для виробництва сільськогосподарської продукції.

З викладеного слідує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і має право на пільги, передбачені абз. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Окрім того, Головним управлінням ДФС у Київській області при прийнятті вказаних податкових повідомлень-рішень не було враховано презумпцію правомірності рішень платника податку, закріплену п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, відповідно до якої в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

При цьому, виходячи із спірних правовідносинах, необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 21.02.2018 №14139-51, від 21.02.2018 №14136-51, від 21.02.2018 №14140-51, від 21.02.2018 №14137-51 та від 21.02.2018 №14138-51 є необґрунтованими.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 21.02.2018 №14139-51, від 21.02.2018 №14136-51, від 21.02.2018 №14140-51, від 21.02.2018 №14137-51 та від 21.02.2018 №14138-51 є обґрунтованими, а адміністративний позов у цій підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень зі сплати податку на нерухоме майно за кодом бюджетної класифікації 18010200 на загальну суму 135402,04 грн., суд зазначає наступне.

Приписами ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, аналіз наведеної норми свідчить про те, що на позивача також покладено обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень та вимог.

При цьому, суд звертає увагу на те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Тобто особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а суд не може ініціювати судовий процес з власної ініціативи. Суд встановлює предмет доказування та коло засобів доказування виходячи із фактично заявлених позивачем позовних вимог.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог у вказаній частині, а також не наведено жодної норми, які порушив відповідач при визначенні позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно за кодом бюджетної класифікації 18010200 на загальну суму 135402,04 грн.

Отже, позовні вимоги у вказаній частині є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, що містила вимоги майнового характеру на загальну суму 156606,52 грн.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1567,00 грн., що підтверджується квитанцією від 07.12.2018 №1-43К. Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Враховуючи те, що позов задоволено частково (скасовано податкові повідомлення-рішення на загальну суму 21204,48 грн.), виходячи з принципу пропорційності щодо розподілу судових витрат, частка судового збору, яка підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 212,04 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74 - 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 21.02.2018 №14139-51, від 21.02.2018 №14136-51, від 21.02.2018 №14140-51, від 21.02.2018 №14137-51 та від 21.02.2018 №14138-51.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 212,04 грн. (двісті дванадцять грн. 04 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.