Рішення № 80657764, 25.03.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. справа № 300/215/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Івано-Франківський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування п. 1 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105 та зобов’язання відповідача вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Івано-Франківський обласний військовий комісаріат (третя особа), про визнання протиправним та скасування п. 1 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105 та зобов’язання відповідача призначити та провести виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб ОСОБА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є сином померлого 14.05.2015 старшого сержанта ОСОБА_3, смерть якого настала внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку на території військової частини. Тому представник позивача вважає, що згідно п. 5 Постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 за №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) батька в період проходження військової служби в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Проте, рішенням Міністерства оборони України, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018за №105 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на статтю 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння. Представник позивача вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 даний позов залишено без руху у зв’язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв’язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

21.02.2019 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив від Івано-Франківського обласного військового комісаріату від 19.02.2019 за №1/54, згідно змісту якого третя особа позов не визнає та вважає його таким, що не підлягає задоволенню (а.с. 56-59).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.03.2019 (а.с. 66-69). Згідно змісту відзиву, відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується та просить в задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що військовослужбовець виконував обов'язки військової служби на території військової частини В1073 в нетверезому стані, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В подальшому скоєння відповідного адміністративного правопорушення призвело до механічної асфікції від закриття верхніх дихальних шляхів їжею на фоні алкогольної інтоксикації, що в свою чергу зумовило смерть військовослужбовця. Наявність причинно-наслідкового зв'язку унеможливлює призначення одноразової грошової допомоги позивачу (сину померлого старшого сержанта ОСОБА_3Б.) в силу вимог статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності позовну заяву, відзиви та письмові докази, встановив наступне.

Солдат ОСОБА_3 в період з 07.12.2014 по 30.01.2015, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності в районі/районах проведення антитерористичної операції на території села Покровське, Артемівського району, Донецької області, що підтверджується копією довідки Військової частини польова пошта В1073 №1265 від 08.06.2015 (а.с. 40). Вказана довідка слугувала підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

14.05.2015 у місті Мукачеве, Закарпатської області ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія І-НМ №211236 від 23.05.2015 (а.с. 41).

Згідно копії лікарського свідоцтва про смерть №203/15 від 15.05.2015, ОСОБА_3 помер на території військової частини В1073 в місті Мукачеве, Закарпатської області. Причиною смерті зазначено механічну асфіксію, внаслідок закриття верхніх дихальних шляхів їжею (а.с. 49).

Відповідно змісту копії свідоцтва про народження позивача, серія 1-НМ №104077 від 11.08.2008, ОСОБА_3 є батьком позивача (а.с. 43) та відповідно до копії посвідчення члена сім’ї загиблого, виданого управлінням соціального захисту населення Галицької РДА 18.10.2018, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (а.с. 50).

У зв’язку із наведеним, відповідно до вимог чинного законодавства позивач звернувся до Івано-Франківського обласного військового комісаріату для призначення одноразової грошової допомоги.

Листом від 26.11.2018за №11/1542 військовий комісар Івано-Франківського ОВК направив позивачу копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105, пунктом 1 якого сину померлого 14.05.2015 старшого сержанта ОСОБА_3 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Вважаючи таку відмову відповідача в призначенні одноразової грошової допомоги протиправною, представник позивача звернулася до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України, а також членів їх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу «від 25.03.1992 за №2232-ХІІ.

Згідно частини 3 статті 1 вказаного Закону, військовий обов'язок включає проходження військової служби.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов’язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов’язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов’язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов’язки не були пов’язані з військовою службою; 5) під час виконання обов’язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини1 стаття 3 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер на території військової частини В1073 в місті Мукачеве, Закарпатської області (а.с. 49). Вказане не заперечується відповідачем у відзиві, в якому зазначено, що ОСОБА_3 виконував обов'язки військової служби на території військової частини (військогового об’єкта), однак в нетверезому стані (а.с. 67).

Частиною 9 статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_4 України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначено постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 за №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Підпунктом 1 пункту 4 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Згідно з пунктом 5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста. Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Суд встановив, позивач є сином померлого старшого сержанта ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження,серія 1-НМ №104077 від 11.08.2008(а.с. 43).

Пільги позивача, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни підтверджуються копією посвідчення члена сім’ї загиблого, виданого управлінням соціального захисту населення Галицької РДА18.10.2018 (а.с. 50).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Згідно з підпунктами 12, 13 Порядку №975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві – резервістами (далі –розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Матеріали справи свідчать, що рішенням комісії Міністерства оборони України від 26.10.2018 за №105 відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп’яніння (стаття 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Однак, суд вважає, що рішення комісії Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу з вищевказаної підстави не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Пунктом 1 статті 16-4 Закону №2011 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста є наслідком:а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містить і пункт 19 Порядку №975.

Таким чином, визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним злочину або адмінправопорушення, або ж дій у стані алкогольного сп’яніння.

З цього приводу суд зазначає, що доводи відповідача і третьої особи про те, що батько позивача – військовослужбовець ОСОБА_3 помер внаслідок алкогольної інтоксикації, є помилковими.

Так, згідно змісту копії лікарського свідоцтва про смерть №203/15 від 15.05.2015 (а.с. 49) та копії довідки про причину смерті №106/о№203/15 (а.с. 49), які є основними документами, що підтверджують причини смерті, зазначеною причиною смерті ОСОБА_3 є механічна асфікція від закриття верхніх дихальних шляхів їжею (шматком сала). Про алкогольну інтоксикацію в даних документах нічого не згадано.

Аналогічна причина смерті вказана і в копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 23.05.2015 (а.с. 42).

Посилання ж відповідача на лист Мукачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області є необґрунтованими, адже такий документ не є основним документом, що підтверджує причину смерті.

Більше того, відповідачем, при поданні відзиву до суду, не надано даного листа, ні його належним чином завіреної копії, ні жодного іншого письмового доказу, що в свою чергу, свідчить про недоведеність відповідачем своїх тверджень належними і допустимими доказами.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на висновки Верховного суду в постанові від 27.03.2018 у справі №158/2578/16-а є помилковими, оскільки як свідчить зміст вказаної постанови, «лікарським свідоцтвом про смерть від 18.03.2016 №21/2016, виданим замість попереднього, та довідкою про причину смерті від 18.03.2016 №21/2016, виданою КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» встановлено, що причиною смерті ОСОБА_6 стало гостре отруєння етиловим алкоголем, на території військової частини, внаслідок випадків ушкодження з невизначеним наміром». Тобто, лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті, які є основними документами, підтверджують причину смерті внаслідок гострого отруєння етиловим алкоголем.

У справі №300/215/19 аналогічні документи не пов’язують смерть військовослужбовця з вчиненими діями у стані алкогольного сп'яніння.

Отже, Міністерство оборони України як суб’єкт владних повноважень не надало суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведено, а встановлені обставини справи не дають підстав для висновку про те, що військовослужбовець ОСОБА_3 помер під час виконання обов'язків військової служби на території військової частини В1073 саме в нетверезому стані, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч вимог чинного законодавства України, а тому з метою повного та всебічного захисту інтересів позивача пункт 1 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105 слід визнати протиправним і скасувати.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та провести виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до пункту 2 частини 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В даному випадку відповідачу – Міністерству оборони України, законом (пункти 12, 13 Порядку №975) надано дискреційні повноваження щодо прийняття рішень про призначення одноразової грошової допомоги, або про відмову в призначення такої грошової допомоги.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Як вже зазначено судом, пунктами 12, 13 Порядку №975 Міністерству оборони України надано дискреційні повноваження щодо прийняття рішень про призначення одноразової грошової допомоги, або про відмову в призначення такої грошової допомоги.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_4 Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 за №975, адміністративний суд у даному випадку не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи вищенаведені обставини, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство оборони України на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 77, 78, 139,241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (вул. Стефаника, 55, с. Дем’янів, Галицький район, Івано-Франківська обл., 77131, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Івано-Франківський обласний військовий комісаріат (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026, код ЄДРПОУ 07742609), про визнання протиправним та скасування п. 1 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105 та зобов’язання відповідача вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 1 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 за №105.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 (вул. Стефаника, 55, с. Дем’янів, Галицький район, Івано-Франківська обл., 77131, ідентифікаційний код НОМЕР_1) частину сплаченого судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.