Ухвала суду № 80657571, 22.03.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"22" березня 2019 р. справа № 300/569/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Біньковська Н.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про поновлення на навчанні 4 курсу навчальної групи №1 з підготовки здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю «Правознавство» Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_2 академії внутрішніх справ України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про поновлення на навчанні 4 курсу навчальної групи №1 з підготовки здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю «Правознавство» Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_2 академії внутрішніх справ України.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Обґрунтуванням заявлених позовних вимог є незаконне, на думку ОСОБА_1, відрахування з навчального закладу, порушення його конституційного права на освіту.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками у сфері публічно-правових відносин, хоча б однією зі сторін у яких є суб'єкт владних повноважень.

При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Як слідує зі змісту адміністративного позову, позивач звертає позовні вимоги до відповідача - ОСОБА_2 академії внутрішніх справ, щодо поновлення його на навчанні 4 курсу навчальної групи №1 з підготовки здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю «Правознавство».

Статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» (надалі також – Закон № 1556-VII) визначено: заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей (пункт 5). Вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад’юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (пункт 6). Засновник закладу вищої освіти - органи державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад вищої освіти. Права засновника, передбачені цим Законом, набуваються також на підставах, передбачених цивільним законодавством (пункт 10).

Здобувачами вищої освіти є особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації (пункт 11 статті 1 Закону).

Статтею 15 Закону № 1556-VII передбачені повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти, зокрема: засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган затверджує статут закладу вищої освіти та за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію; укладає в місячний строк контракт з керівником закладу вищої освіти, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом; за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти достроково розриває контракт із керівником закладу вищої освіти з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту; здійснює контроль за дотриманням статуту закладу вищої освіти; здійснює інші повноваження, передбачені законом і статутом закладу вищої освіти.

Частиною 1 статті 34 Закону N 1556-VII встановлено, що безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах відповідач не є суб’єктом владних повноважень в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявлені позивачем позовні вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, тобто між даними особами не існує публічно-правового спору, що в свою чергу виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, суд вказує, що відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, суд вважає, що звернення позивача до суду з вказаним позовом спрямоване на відновлення відповідачем його права на освіту, на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені, зокрема, цивільним і цивільним процесуальним законодавством.

А тому, вказаний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про поновлення на навчанні 4 курсу навчальної групи №1 з підготовки здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю «Правознавство» Прикарпатського факультету (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_2 академії внутрішніх справ України.

Роз'яснити ОСОБА_1, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Суддя Біньковська Н.В.