Рішення № 80657438, 25.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 р. Справа№200/701/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці (ЄДРПОУ: 08602371, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Паровозна, 14) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2015 року по 26.11.2015 року у розмірі 41 922,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 20.09.2015 року був звільнений зі служби в ОВС. Після звільнення зі служби в поліції одноразову грошову допомогу у сумі 60276,15 грн. позивачу виплачено 27.11.2015 року.

Згідно довідки про грошове забезпечення №129/1К від 14.06.2018 року наданої ліквідаційною комісією УМВС України на Донецькій залізниці, за останні два місяці служби позивачу було нараховане грошове забезпечення: за липень 2015 року у сумі 20748,77 грн.; за серпень 2015 року у сумі 16040,65 грн.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2015 року по 26.11.2015 року складає 658,84*49 робочих днів = 41922,93 грн. (кількість робочих днів за час затримки з 20.09.2015 року по 30.09.2015 року - 8 днів, з 01.10.205 року по 31.10.2015 року - 22 дні, з 01.11.2015 року по 26.11.2015 року - 19 днів).

У зв`язку з цим позивач просить стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що всі питання щодо проходження служби підлягають вирішенню відповідно до спеціального законодавства. Спеціальним законодавством, що регламентувало проходження служби в органах внутрішніх справ, структуру та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, не передбачена виплата за затримку розрахунку на момент звільнення.

У зв`язку з тим, що УМВС України на Донецькій залізниці є державною установою, фінансування якої проводилось за рахунок коштів Державного бюджету України, розрахунок одноразової грошової допомоги та потереби в кошах відповідно до норм законодавства було надіслано до МВС України.

При надходженні відповідного фінансування з Державного бюджету України позивачу виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з ОВС у розмірі 60276,15 грн. була проведена через банківську установу 27.11.2015 року.

Разом з цим, представником відповідача зазначено, що з липня 2015 року УМВС України на Донецькій залізниці знаходиться у стані ліквідації та з жовтня 2015 року не фінансується.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення Управління МВС України на Донецькій залізниці серії НОМЕР_2, виданого 14.07.2015 року.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач проходив службу в органах МВС України з 20.09.1994 року по 21.09.2015 року.

Згідно з витягом з наказу Управління МВС України на Донецькій залізниці Міністерства внутрішніх справ України № 206 о/с від 21.09.2015 року підполковника міліції ОСОБА_1 (М-024424) помічника начальника відділу кадрового забезпечення з організаційно-штатної роботи Управління МВС України на Донецькій залізниці, 21.09.2015 року звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, установивши за вересень 2015 року премію в розмірі 120 відсотків (невикористана частина відпустки за 2015 рік складає - 15 діб).

Вислуга років на службі в органах внутрішніх справ на день звільнення в календарному обчисленні становить 22 роки 00 місяців 11 днів.

Відповідно довідки Управління МВС України на Донецькій залізниці (лист від 14.06.2018 року №129/1К) про доходи, нараховані у період липень-вересень 2015 року позивачу нараховано суму грошового забезпечення, виплачених за два місяці, які передували звільненню за липень 2015 року у сумі 20748,77 грн., серпень 2015 року у сумі 16040,65 грн.

Позивачу нарахована одноразова грошова допомога при звільненні з ОВС у розмірі 60276,15 грн. та проведена через банківську установу 27.11.2015 року.

21.09.2018 року позивачем до Ліквідаційної комісії УМВС України на Донецькій області подано скаргу про поновлення прав і захист законних інтересів громадянина. Позивач просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2015 року по 26.11.2015 року включно у сумі 38500,65 грн.

27.09.2018 року ГУ НП в Донецькій області листом №176жд/л позивачу було відмовлено у виплаті середнього заробітку за весь час затримки одноразової грошової допомоги.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Приписами ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом із цим частиною 1 ст. 19 Закону України «Про міліцію» передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», а також Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» № 114.

Суд зазначає, що спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Разом з цим, зазначені висновки щодо нерозповсюдження норм Кодексу законів про працю України стосуються саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки зазначені питання врегульовано спеціальним законодавством. Проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, трудове законодавство підлягає застосуванню.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та від 6 листопада 2013 року у справі № 21-352а13.

Суд зазначає, що спеціальним законодавством, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), а тому щодо них мають застосуватися положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем після звільнення позивача зі служби в поліції лише 27.11.2015 року було виплачено одноразову допомогу у сумі 60276,15 грн.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Враховуючи зазначене, здійснюючи розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, необхідно керуватися Порядком № 100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Із пункту 5 вказаного Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України зокрема, викладеної в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.

Крім цього, право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі, якщо працівник в день звільнення не працював, виникає за наявності звернення звільненого працівника з вимогою щодо проведення такого розрахунку.

21.09.2018 року позивачем до ГУ НП в Донецькій області було спрямовано скаргу щодо поновлення прав у частині виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні.

27.09.2018 року ГУ НП в Донецькій області листом №176жд/л позивачу було відмовлено у виплаті середнього заробітку за весь час затримки одноразової грошової допомоги.

Листом Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 встановлено порядок розрахунку норми тривалості робочого часу на підприємстві у 2015 році, а саме: у липні 2015 року - 23робочих днів; у серпні 2015 року - 20 робочих днів; у вересні 2015 року - 22 робочих днів; у жовтні 2015 року - 22 робочих днів; у листопаді 2015 року - 21 робочий день.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 855,57 грн. (28330,12 грн./43).

Кількість днів затримки за період з 20.09.2015 року по 26.11.2015 року 49 днів.

Отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 41922,93 грн. (855,57 грн. х 49 днів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про наявність права позивача на стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Також суд бере до уваги правову позицію Конституційного Суду України з цього питання, яка викладена у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 по справі № 1-18/2013, де зазначено наступне. При розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена Конституційним Судом України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, де мова йде про те, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем не пропущено.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-9, 77, 257, 244-246, 262, 263, 382 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2) до Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці (ЄДРПОУ: 08602371, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Паровозна, 14) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Стягнути з ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 20.09.2015 року по 26.11.2015 року у розмірі 41 922,93 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.