Рішення № 80657187, 25.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Справа № 160/518/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за березень, квітень, травень 2018 року;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за березень, квітень, травень 2018 року шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати за березень, квітень, травень, 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;

- допустити до негайного виконання рішення суду у межах виплати пенсії за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, як особа, що перемістилась з тимчасово окупованої території. Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу та видано довідку внутрішньо переміщеної особи. У травні 2018 року позивачу було призначено та нараховано пенсію за період з 29.03.2018 р. по 31.05.2018 р. у сумі 28788,71 грн., але пенсія за цей період станом на 14.01.2019 р. не виплачена, була призупинена з 29.03.2018 р. з підстав, що відповідно до даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання понад 60 днів, про що відповідач зазначив у своєму листі від 20.09.2018 року № Г 14797-18/УКЦ.

23.10.2018 року позивач звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України на дії працівників Павлоградського відділу обслуговування громадян ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України щодо невиплати позивачу пенсії.

Листом від 14.11.2018 року № 24894 пенсійний фонд України повідомив позивача, що виплату пенсії буду проведено з 01.06.2018 року, а пенсія за минулий період буде проведена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 р.

Позивач вважає такі дії відповідача щодо не виплати пенсії незаконними та такими, що порушують право позивача на пенсійне забезпечення

Зауважив, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відмова у нарахуванні і виплаті, припинення виплати пенсії можлива лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення лише з підстав визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Посилання відповідача на відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем перебування не є відповідним рішенням у розумінні наведеної норми. Посилається на те, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.02.2018 р. на адресу суду від ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає адміністративний позов та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З 29.03.2018 року позивачу було припинено нарахування та виплату пенсії. Позивачу нараховано борг у сумі 28788,71 грн. за період з 29 березня 2018 року по 31 травня 2018 року, який буде виплачено на умовах окремого порядку.

19 лютого 2019 року позивачем надано відповідь на відзив, в якому останній не погоджується з аргументами, викладеними у відзиві та вважає їх необґрунтованими.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком.

Відповідно до довідки від 07.03.2017 року №4653 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: 51415, АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 на момент звернення до суду перебуває на обліку в ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

З 29 березня 2018 року по 31 травня 2018 року відповідачем було припинено виплату пенсії ОСОБА_1.

ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.07.2019 року № Г10899-18 було повідомлено, що за результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради від 15.05.2018 р.№ 10 прийнято рішення про відновлення (призначення) позивачу виплати пенсії з 29.03.2019 р.

ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.09.2018 року № Г 14797-18/УКЦ позивача було повідомлено, що за результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради прийнято рішення № 19 від 13.09.2018 року про відновлення (призначення) позивачу виплати пенсії.

Листом від 28.09.2018 року № 31795/00-21 пенсійним фондом України позивача повідомлено, що ОСОБА_2 управлінню пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено про необхідність поновити пенсію ОСОБА_1 з жовтня поточного року та виплатити у жовтні 2018 року пенсію за серпень-вересень поточного року.

Листом від 14.11.2018 року № 24894 Пенсійний фонд України повідомив позивача, що виплату пенсії буде проведено з 01.06.2018 року, а пенсія за минулий період буду проведена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 р.

Вважаючи протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, який набрав чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем фактичного перебування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини.

Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України (Кабміну) від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом №1058-IV.

У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, які припинені Пенсійним фондом без законних на те підстав.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).

Відповідно до абз.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

У зв’язку з чим позовні вимоги, щодо - визнання протиправною бездіяльністі ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за березень, квітень, травень 2018 року та зобов’язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за березень, квітень, травень 2018 року шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» - підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про - зобов’язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 219104277, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати за березень, квітень, травень, 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших передбачених джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов’язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 (далі Порядок).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. До таких належать, зокрема, пенсії.

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018рокуу справі № 522/5664/17, № 336/4675/17 та від 21.02.2018року у справі № 569/7903/16-ц.

Суд зазначає, що пенсія позивачу була перерахована з порушенням строків виплати встановлених законом та не виплачена, позивач має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Наб. Перемоги, 26, Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за березень, квітень, травень 2018 року;

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за березень, квітень, травень 2018 року шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»;

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати за березень, квітень, травень, 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;

Допустити до негайного виконання рішення суду у межах виплати пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот чотири гривні 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2019 р.

Суддя О.М. Неклеса