Рішення № 80657003, 13.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 р. Справа№200/11455/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, -

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 28.09.2018 р.;

- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу на підземних роботах період роботи машиністом гірничих виймальних машин підземним 5 розряду з повним підземним робочим днем в шахті з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р. на ТОВ "Краснолиманське";

- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу на підземних роботах додатково по 3 місяці за кожний рік роботи за провідними професіями гірничого робітника очисного забою та машиніста гірничих виймальних машин;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 20.09.2018 р. про призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20 вересня 2018 року він звернувся з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як працівник, безпосередньо зайнятий повний робочий день на підземних роботах, відповідно до ч. 3 статті 114 Закону України «Про загальообов'язкове державне пенсійне страхування» до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області. Рішенням відповідача від 28.09.2018 р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з недостатністю пільгового стажу на підземних роботах. Позивач зазначає, що відповідач з невідомої причини не зарахував за кожний рік роботи на провідних професіях додатково по 3 місяці (коефіцієнт 1,25) та час роботи на ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року, оскільки роботодавцем ТОВ «Краснолиманське» не надано звітів до Пенсійного Фонду, що не може служити підставою для того, щоб спірний період роботи не був зарахований як пільговий підземний стаж для визначення права на пенсію на пільгових умовах.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, у зв'язку з чим змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 200/11455/18-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

У строк, встановлений судом відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог позивача. В обґрунтування якого зазначив, що відповідно до наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 26 років 01 місяць 03 дні, з них стаж роботи в підземних умовах 01 рік 09 місяців 12 днів, в підземних умовах на провідних професіях - 17 років 11 місяців 02 дні. В загальній кількості стаж роботи в підземних умовах складає 19 років 08 місяців 14 днів. Щодо позовної вимоги про зобов'язання зарахувати до пільгового стажу періоду роботи з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року на ТОВ «Краснолиманська», зазначає, що згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) сформовану станом на дату подання заяви про призначення пенсії (20.09.2018) за період роботи з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року на ТОВ «Краснолиманське» відсутні відомості про сплату страхових внесків та відомості про стаж. У зв'язку з чим, управління доходить до висновку, що відсутність у позивача у вказаний період страхового стажу унеможливлює включення його до пільгового стажу.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання управління зарахувати до пільгового стажу додатково по 3 місяці за кожний рік роботи, зазначає, що листом Міністерства соціальної політики України від 02.10.2018 року № 18997/2, був відкликаний лист Міністерства соціальної політики України від 26.06.201 8 року № 12281/0/2-18/21, у зв'язку з відкликанням листа та на виконання вимог законодавства, заява про призначення пенсії ОСОБА_1 від 20.09.2018 року була повторно розглянута з урахуванням норм ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, після повторного розгляду заяви, стаж роботи ОСОБА_2 в підземних умовах за ст. 14-25 склав 01 роки 09 місяців 12 днів, в підземних умовах по ст. 14-20 - 17 років 11 місяців 02 дні (з урахуванням кратності - 22 роки 02 місяці 02 дні). В загальній кількості стаж роботи в підземних умовах складає 23 роки 11 місяців 14 днів. В.о. начальника управління було прийнято рішення від 14.11.2018 року № 3146 зі змінами, з якого вбачається, що управлінням самостійно переглянута заява позивача про призначення пенсії від 20.09.2018 року з врахуванням кратності за провідними професіями. Між тим, зазначає, що до пільгового стажу роботи не можуть бути зараховані періоди перебування ОСОБА_1 у відпустках без збереження заробітної плати, а саме: в листопаді 2015 року - 3 дні, в лютому 2016 - 11 днів, в березні 2016-2 дні, в травні 2016-3 дні, в березні 2017 - 4 дні, в травні 2017 року - 3 дні, в липні 2017 року - 1 день та участь у страйку у серпні 1999 року протягом 10 днів.

Враховуючи вищевикладене, управління вважає, що ним доведено правомірність вчинених дій та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 лютого 2019 року.

Pозгляд справи № 200/11455/18-а призначений на 05 лютого 2019 року відкладено до 19 лютого 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13 березня 2019 року.

У судове засідання, призначене на 13 березня 2019 року, повноважні представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно частини 1 статті 205 КАС України неявки у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 27.02.2003 року), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області - орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач звернувся до відповідача з заявою від 20.09.2018 року про призначення пенсії згідно ч.3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 вересня 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії згідно ч.3 статті 114 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного підземного стажу роботи - 25 років, або 20 років роботи на провідних професіях.

В обґрунтування свого рішення, відповідач зазначив наступне.

Відповідно наданих документів загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 26 років 1 місяць 3 дні, з них стаж роботи в підземних умовах - 1 рік 9 місяців 12 днів, в підземних умовах на провідних професіях - 17 років 11 місяців 2 дні. В загальній кількості стаж роботи в підземних умовах складає 19 років 8 місяців 14 днів.

До підземного стажу не зараховано 10 днів страйку відповідно довідки № 310 від 05.09.2018 р., а також 27 днів відпустки без збереження заробітної плати відповідно довідки №206 від 05.09.2017 року.

Також, до підземного стажу не зарахований період роботи в ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 року по теперішній час згідно довідки №289 від 17.09.2018 року, в якості машиніста гірничо-виїмкових машин, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про нарахування заробітної плати та спецстаж за цей період.

Не погодившись з рішенням відповідача від 28 вересня 2018 року № 3146, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що сторонами не оскаржується кількість днів знаходження позивача у безкоштовних відпустках.

Разом з цим, судом встановлено, що 14 листопада 2018 року заява ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.09.2018 року була повторно розглянута з урахуванням норм ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, після повторного розгляду заяви, стаж роботи ОСОБА_2 в підземних умовах склав 1 рік 9 місяців 12 днів, в підземних умовах на провідних професіях- 17 років 11 місяців 2 дні (з урахуванням кратності 1/3 - 22 роки 2 місяці 2 дні). В загальній кількості стаж роботи в підземних умовах складає 23 роки 11 місяців 14 днів. Про що, в.о. начальника управління було прийнято рішення від 14.11.2018 року № 3146 зі змінами, з якого вбачається, що управлінням самостійно переглянута заява позивача про призначення пенсії від 20.09.2018 року з врахуванням кратності за провідними професіями.

Між тим, у рішенні від 14.11.2018 року також зазначено, що до пільгового стажу роботи не можуть бути зараховані періоди перебування ОСОБА_1 у відпустках без збереження заробітної плати, а саме: в листопаді 2015 року - 3 дні, в лютому 2016 - 11 днів, в березні 2016 - 2 дні, в травні 2016-3 дні, в березні 2017 - 4 дні, в травні 2017 року - 3 дні, в липні 2017 року - 1 день та участь у страйку у серпні 1999 року протягом 10 днів.

Також, до підземного стажу не зарахований період роботи в ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року згідно довідки №289 від 17.09.2018 року, в якості машиніста гірничо-виїмкових машин, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про нарахування заробітної плати та спецстаж за цей період.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до пільгового стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Відповідно до п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.

У роз'ясненні Міністерства соціального забезпечення «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 20 січня 1992 року № 8 (наразі п.3 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") встановлено, що працівникам, зайнятим на підземних роботах та у металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до статті 14 Закону № 1788-ХІІ, але не відпрацювали повного стажу, передбаченого зазначеною статтею Закону № 1788-ХІІ, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної роботи та роботи у металургії із зарахуванням до нього: кожного повного року роботи гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату - за 1 рік роботи 3 місяці.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Крім того, відповідно до п. 20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників ; у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.17 указаного Порядку, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці, при цьому за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями підтвердження трудового стажу може здійснюватися органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З аналізу зазначеного суд доходить висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 вбачається, що позивач 02.03.2018 року прийнятий по переводу машиністом гірничих виїмкових машин підземних 5 розряду з повним робочим днем у шахті (наказ №456к від 02.03.2018 року) у Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» та працює по теперішній час.

Довідкою від 17.09.2018 року № 289 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, підтверджено ОСОБА_1, що за період з 02.03.2018 року по теперішній час 17.09.2018 року він працював повний робочий день на ТОВ «Краснолиманська» за посадою машиніст гірничих виїмкових машин дільниці з видобування вугілля, що передбачена списком № 1. Довідка видана на підставі: Постанови КМУ від 16.01.2003 року, № 36, Постанови КМУ від 24.06.2016 року №461, накази про атестацію робочих місць № 129 від 30.12.2004 року, № 479 від 29.12.2006 року, № 133к від 17.07.2008 року, № 1000 від 10.12.2009 року, № 586 від 16.04.2010 року, № 212 від 11.11.2011 року, № 1083 від 15.07.2013 року.

Як встановлено в ході розгляду справи, трудова книжка Позивача містить в собі записи - відомості щодо характеру роботи Позивача в спірні періоди.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність в Індивідуальних відомостях про застраховану особу заявника відомостей про сплату страхових внесків та відомостей про стаж за період з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року, з огляду на наступне.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено статтею 20 Закону України № 1058-ХV.

Зокрема, абзацем 1 частини 1 статті 20 Закону України № 1058-XV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Разом з цим, суд зазначає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов'язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокрема статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно частини 1 статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058).

Статтею 106 Закону України № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-стахувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

В даному випадку позивач не може нести відповідальності у вигляді позбавлення пільгового стажу через неправомірні дії роботодавця. Тотожна правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 212/11/14-14 від 18.02.2014 року.

Між тим, суд зазначає, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5, доданих позивачем до суду наявна інформація про нарахування за період з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року страхових внесків та їх сплату роботодавцем, наведений період роботи за даними цих відомостей віднесений до спеціального стажу позивача.

З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність не зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи на ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р. з підстав відсутності даних про сплату щомісячних внесків за цей період роботи.

При вирішенні питання з приводу зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за статтею 14 Закону № 1788-XII, додаткового стажу за роботу за провідною професією і за Списком №1, суд враховує наступне.

Роз'ясненням Міністерства соціального забезпечення України № 8 від 20 січня 1992 року «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що працівникам, зайнятим на підземних роботах, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі статтею 14 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», але не відпрацювавши повного стажу, передбаченого зазначеною статтею, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної роботи із зарахуванням до нього: кожного повного року роботи гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виймальних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату - за 1 рік роботи 3 місяці; кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах Списку № 1 виробництв, професій, посад і показників, які дають право на пільгове забезпечення, - за 9 місяців.

Умовою для застосування цієї норми щодо додаткового зарахування певної роботи, у відповідності до її змісту, є наявність 10-тирічного стажу роботи за частиною 1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначене роз'яснення не містить застереження щодо того, що воно застосовується виключно за наявності відповідної кількості стажу за провідною професією і не застосовується за наявності цього стажу за професіями, визначеними Списком № 202.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України № 8 від 20 січня 1992 року «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» може бути застосовано при призначенні пенсії позивачу за частиною 1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині додаткового зарахування періоду роботи за провідними професіями за кожний повний рік роботи за провідною професією додатково зарахувавши три місяці.

Як було встановлено судом та зазначено відповідачем у рішенні від 14 листопада 2018 року № 3146 про відмову в призначенні позивачу пенсії, відповідачем було здійснено повторний розгляд заяви ОСОБА_1 з урахуванням кратності. При цьому, період праці на ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р. не був зарахований до пільгового стажу.

З урахуванням зазначеного та враховуючи те, що судом встановлено неправомірність не зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи на ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р., суд вважає, що відповідачем повиннно бути враховано Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України № 8 від 20 січня 1992 року «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням періоду роботи позивача на ТОВ «Краснолиманське» з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантованіКонституцієюУкраїнита Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 28 вересня 2018 року № 3146 про відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший та рішення від 14 листопада № 3146 від 28.09.2018 року про відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із змінами, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 20.09.2018 року, зарахувати до пільгового стажу період роботи з 02.03.2018 р. по 17.09.2018 р. на ТОВ "Краснолиманське" із врахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. квитанцією від 22.10.2018 за подання до суду адміністративного позову про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 37755477, юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул.Незалежності, 28А) від 28 вересня 2018 року № 3146 про відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший та рішення від 14 листопада № 3146 від 28.09.2018 року про відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із змінами.

Зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 37755477, юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул.Незалежності, 28А) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-НОМЕР_1) від 20.09.2018 року та зарахувати до пільгового стажу період роботи машиністом гірничих виймальних машин підземним 5 розряду з повним підземним робочим днем в шахті з 02.03.2018 року по 17.09.2018 року на ТОВ "Краснолиманське" із врахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути з Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ- 37755477, юридична адреса: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул.Незалежності, 28А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН-НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.

Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 13 березня 2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 22 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.