Рішення № 80656982, 21.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року Справа № 804/3362/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 18.10.2017р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. З метою реалізувати своє право на призначення пенсії позивач звернулась до відповідача з відповідною заявою. Проте, відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу, обґрунтовуючи свою відмову тим, що позивачем порушено пункти 2.9 та 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, якими визначено, що особа, яка звертається за пенсією повинна предявити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік); документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і в копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Також, відповідач посилався на відсутність міжнародного договору між Україною та Державою Ізраїль.

Ухвалою суду від 14.05.2018р. позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 КАС України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

Позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви шляхом надання відповідних документів.

Ухвалою суду від 03.12.2018р. справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначивши що представником позивача під час звернення до пенсійного органу було надано копії документів, замість оригіналів, чим порушено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1566/11846 від 27.12.2005 року, а саме: не були надані оригінали документів про стаж, вік та місце проживання (реєстрації) особи.

28.08.2018 року представником позивача надано відповідь на відзив в якому зазначено, що відповідачу разом з особистою заявою позивачки про призначення пенсії були надані всі необхідні оригінали документів для огляду та засвідчення копій. Крім того, зазначено, що всі надані документи були засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджена печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003 року.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон РО 156096, виданий 10.03.2008 року, органом 2ІSR, ІПН НОМЕР_1.

До 30.03.1997 року мешкала за адресою: Україна, АДРЕСА_1, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в Державі Ізраїль з 11.02.2008 року.

06.10.2017р. ОСОБА_1 через представника за довіреністю звернулася до Пенсійного фонду України із заявою вих.№1593 (вх. №14964/В-11 від 11.10.2017 року) щодо передачі заяви про призначення пенсії уповноваженому територіальному органу для розгляду по суті.

Листом від 13.10.2017 року №14964/В-11 направлено заяву про призначення пенсії позивачу з додатками до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

Також, 18.10.2017 року представником позивача подано до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області особисту заяву позивача про призначення пенсії (вх. №В-256 від 18.10.2017 року), нотаріально посвідчену та апостильовану.

Листом №М-256 від 30.10.2017 року Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відмовило позивачу у призначенні пенсії з підстав ненадання оригіналів документів доданих до заяви про призначення пенсії.

Крім того, листом від 22.01.2018 року №В-20 Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області повідомило, що позивач на обліку не перебуває і пенсію не отримує, також в архівних пенсійних справах ОСОБА_1 не значиться. Тому долучити до заяви для призначення пенсії довідки про заробітну плату від 08.11.2017 року №539, 540, 541, 542 неможливо.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 року, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі Закон «Про пенсійне забезпечення») громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1057-IV від 09.07.2003 року (далі Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 ст.26 вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі Порядок №22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У відповідності до ч.1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

Дані положення кореспондуються з ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якій зазначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Пунктом 2.9 Порядку №22-1 встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даними паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності) (п.4.2 Порядку №22-1).

Право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).

Суд зазначає, що оригінал це основний вид документа, його перший примірник. Він має підпис повноважної особи, і в разі потреби, оформляється штампом і печаткою, а копія документа це документ, що відтворює інформацію іншого документа і всі його зовнішні ознаки чи їх частину.

Враховуючи, що представником позивача не було дотримано Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1, відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Разом з цим, суд наголошує, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, якщо заяву про призначення пенсії буде подано з дотриманням законодавчо встановленого порядку.

Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи, що позивачем не надано доказів підтвердження звернення до пенсійного органу саме з оригіналами необхідних документів, а також відсутність законодавчо визначених оригіналів документів необхідних для призначення пенсії суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_2