Рішення № 80656181, 25.03.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/2625/19

Провадження № 2-о/185/190/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Зінченко А.С., за участю секретаря cудового засідання Андрухової Ю.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 185/2625/19 за заявою ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Павлоградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 26.07.2015 року в м. Сімферополь, АРК, Україна.

Заява мотивована тим, що заявник є матір'ю дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 26.07.2015 року в м. Сімферополь, АРК, Україна. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки пред’явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, що унеможливлює здійснення реєстрації смерті. Встановлення факту смерті необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть встановленої форми відповідно до норм чинного законодавства.

Заявник у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

З’ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази у справі в підтвердження вказаних обставин, суд приходить до висновку, що вимоги заявника підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно копії свідоцтва про народження, серії I-КГ № 209700, ОСОБА_2, народилась 30 листопада 2012 року, в графі мати зазначено – ОСОБА_1, в графі батько - ОСОБА_3.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Заяву у даній справі подано ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Пунктом 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/2 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті, зокрема є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть).

На теперішній час лікарське свідоцтво про смерть видано медичним закладом тимчасово окупованої території, та свідоцтов про смерть не є підставою для реєстрації смерті на території України.

На підтвердження факту смерті ОСОБА_3 заявник надала довідку № 3189 про причину смерті від 28.07.2015 року, видану медичним закладом, що розташований на окупованій території, згідно якої, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 26.07.2015 року в м. Сімферополь АРК Україна, причина смерті – закрита тупа травма грудної клітини, свідоцтво про смерть, видане 28.07.2015 року відділом реєстрації смерті м. Сімферополя Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, з відповідною печаткою.

У проведенні державної реєстрації смерті, Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, було відмовлено заявнику в зв’язку з тим, що було пред’явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, від 29.01.2019 року №379-4.23-42.

Оцінюючи надані заявником докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим ЄСПЛ. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_3, встановленим.

Керуючись ст. 263-265, 293, 315, 317, 319, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Павлоградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області – задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 26.07.2015 року в м. Сімферополь, АРК, Україна, причина смерті – закрита тупа травма грудної клітини.

Заявник –ОСОБА_1, ІПН:НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Заінтересована особа –Павлоградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ33370913), знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Центральна, буд. 47.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою:http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко