Рішення № 80651232, 22.03.2019, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 574/1414/18 Провадження №2/574/249/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцан В.М.

з участю секретаря судового засідання Лігерко Т.О.

в присутності

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини яка навчається,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з цим позовом мотивуючи тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 30.05.2012 року. В шлюбі у них народився син ОСОБА_4, на утримання якого відповідач сплачував аліменти до його повноліття згідно виконавчого листа виданого на підставі рішення Буринського районного суду по справі №1802/942/2012. Відповідно з довідкою Буринського відділу ДВС відповідач аліменти сплачував не в повному обсязі, у зв'язку з чим в період з січня 2017 року по листопад 2017 року утворилася заборгованість, а тому просила стягнути неустойку (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що становить за цей період 1204 грн.50 коп. Також, вона понесла додаткові витрати на лікування дитини в сумі 4302 грн.50 коп. та витрати на його навчання, що становлять 18203 грн., а всього 22505 грн. 50 коп., половину з яких - 11252 грн.75 коп. просила стягнути з відповідача відповідно до положень ст.185 СК України. Враховуючи, що в теперішній час їхній син вже повнолітній, але продовжує навчання, просила стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої дитини яка навчається в твердій грошовій сумі 3000 грн..

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали і в своїх поясненнях підтвердили вищевикладені обставини.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнав частково лише в частині стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка навчається в розмірі 1000 грн.. Решту вимог вважав безпідставними. Пояснив, що в теперішній час він влаштовується на роботу в селянське фермерське господарство «Едельвейс-2007» на посаду електрика, де проходить іспитовий строк. Заробітну плати поки не отримував, а тому не може повідомити про її розмір.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши обставини справи, надані докази та давши їм оцінку, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони з 06.02.1993 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Буринського районного суду Сумської області від 30.05.2012 року (а.с.7)

В шлюбі у них народився син ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с.4).

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 18.06.2012 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, у зв'язку з чим судом виданий виконавчий лист №1802/942/2012 від 29.06.2012 року.

З довідки Буринського районного відділу ДВС вбачається, що станом на 01.11.2017 року заборгованість по аліментам становила 10698 грн., при цьому, за період: січень 2017 року по листопад 2017 року розмір нарахованих аліментів становив 830 грн. щомісячно, однак ОСОБА_3 сплачував по 500 грн. щомісячно (а.с.5)

Частиною першою статті 196 СК України, в редакції Закону №2037-VІІІ від 17.05.2017 року, яка набрала чинності 08.07.2017 року, передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Частина 1 статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

З врахуванням наведеного, нова редакція ч.1 ст.196 СК України підлягає застосуванню саме з 08.07.2017 року.

У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено,

що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починається виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов'язку сплати аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною в залежності від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день сплати прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату чи несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

?p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Такий правовий висновок викладений 03.10.2018 року в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №239/306/17 (провадження №61-988св18).

Між тим, як видно з матеріалів справи, при поданні даного позову відповідач заборгованості зі сплати аліментів не мав, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та скасування тимчасового обмеження відносно останнього (а.с.36-37).

Тобто, стягнення неустойки після фактичного добровільного погашення боргу по аліментам відповідачем за декілька місяців перед зверненням позивачки з цим позовом, буде суперечити самому принципу її застосування.

Крім того остання, не довела про існування боргу зі сплати аліментів станом на 14.12.2018 року (день звернення до суду), так як довідка про заборгованість датована 22.03.2018 року є не повною і викликає сумніви, оскільки показними нарахованих аліментів та фактично сплачених вбачаються тільки за 2017 рік, а за інші періоди відповідні нарахування не додані.

При цьому позивачка нової довідки не надала та не клопотала перед судом про її витребування.

За таких обставин, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного процесу, суд не приймає як обґрунтований розрахунок неустойки наданий позивачкою (а.с.6) та позбавлений можливості в нарахуванні неустойки за вищенаведеною формулою, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає, так як ОСОБА_1 не довела цих вимог відповідно до положень ст.ст.12,13,78,81 ЦПК України.

З приводу стягнення додаткових витрат на дитину суд зважає на таке.

Статтею 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Верховний Суд України висловив правову позицію у справі № 6-1296цс15, за якою відповідно до ч. 1 ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Разом з тим статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Як встановлено судом, син сторін ОСОБА_5 з 01.09.2017 року навчається в Сумській філії Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю «правоохоронна діяльність», з денною формою навчання та оплатою вартості навчання на договірних засадах (а.с.8,9,12).

З договору про надання освітніх послуг та додаткової угоди (а.с.10,11) вбачається, що загальна вартість освіти становить 39500 грн., з яких період навчання на 2017-2018 рік становить 12900 грн.

Позивачкою в період з 22.09.2017 року по 29.11.2018 року було сплачено 17900 грн., з яких 12900 за перший курс, решта 5000 грн. - за другий курс, що вбачається з банківських квитанцій (а.с.13-15).

Між тим, суд вважає, що навчання ОСОБА_5 до його повноліття в даному учбовому закладі не становить тих виняткових обставин, що зобов'язують другого з батьків до сплати додаткових витрат відповідно до вимог ст.185 СК України, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Не підлягають стягненню з відповідача і витрати на придбання ліків, про необхідність яких заявляла позивачка.

Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачкою надано касові квитанції на придбання нею медичних препаратів та засобів на загальну суму 4302 грн. 50 коп., які були необхідні для лікування їхнього з відповідачем сина, ОСОБА_5, в період з 07.12.2017 року по 22.03.2018 року (а.с.16-18).

Як вбачається з висновку комп'ютерної томографії ОСОБА_5: «КТ-ознак змін головного мозку не виявлено. Мілкі кісти правої верхньощелепної пазухи та решітчастого лабіринту (а.с.19).

З виписки з медичної карти №596 видно, що ОСОБА_5 з 02.02.2017 року по 07.02.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в КУ «Дитяча міська лікарня №3» з діагнозом гострий трахеїт, гострий ринофаренгит. Епілепсія фокальна. Синдром вегетативних дисфункцій (а.с.20).

Між тим, в рекомендаціях лікарів наданих при лікуванні відсутній жодний препарат, на придбання якого посилалася позивачка надавши вищевказані касові чеки.

Інших доказів, які б підтверджували обґрунтованість проведених витрат за наведеними чеками остання суду не надала, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про відсутність підстав в задоволенні і цих вимог.

Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько дитини мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи вони у шлюбі між собою.

За змістом ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно ст.200 СК України, суд може визначити аліменти на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) в частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства, стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року зазначено про обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина чи дочку, які продовжують навчання, після досягнення ними повноліття (незалежно від форм навчання), який (обов'язок) настає за обов'язкової сукупності юридичних фактів: досягнення дитиною віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років, і продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Судом встановлено, що відповідач, працює електриком, про що останній підтвердив в судовому засіданні. Хронічних захворювань чи інших утриманців останній не має.

Також, судом враховується і стан здоров'я та матеріальне становище позивачки та повнолітньої дитини сторін, яка самостійного доходу не має.

Оцінивши вказані обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання своєї повнолітньої дитини, яка навчається, в твердій грошовій сумі 1200 грн., що не поставить його в скрутне матеріальне становище, а доводи останнього про неможливість надання такої, суд вважає необґрунтованими.

При цьому, суд не погоджується з твердженнями позивачки щодо можливості сплати ним коштів на утримання дитини у розмірі 3000 грн., оскільки ці доводи не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і вона не довела цього належними та допустимими доказами згідно з вимогами процесуального закону.

З врахуванням наведеного позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки позивачка була звільнена від його сплати в силу закону при поданні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 7, 10, 12, 13, 23, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст.180-184,199,200 СК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини яка навчається задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, (проживає за адресою: АДРЕСА_1), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, аліменти у твердій грошовій 1200 гривень, на утримання його повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, які сплачувати його матері - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ( проживає за адресою АДРЕСА_2), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Стягнення проводити щомісячно, починаючи з 14.12.2018 року до припинення навчання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави - 704 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Буринський районний суд (а з початком функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Сумського апеляційного суду) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: