Рішення № 80648705, 25.03.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/115/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнення заборгованості в сумі 3 504,78 грн.

до Острозького комунального підприємства "Теплоенергія"

про стягнення заборгованості в сумі 3 504,78 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Острозького комунального підприємства "Теплоенергія" (далі - відповідач) про стягнення в сумі 3 504,78 грн, з яких: 3 266,97 грн - пеня, 237,81 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 26.02.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 12.03.2019 року.

У судовому засіданні 12.03.2019 року оголошено перерву на 25.03.2019 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та Острозьким комунальним підприємством "Теплоенергія" (відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3377/16-ТЕ-28 від 21.12.2015 року, на виконання якого позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 224 405,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема п. 6.1. договору.

За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати переданого газу позивач нарахував пеню в розмірі 3 266,97 грн, 3% річних у розмірі 237,81 грн, які просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230 - 231, 264 - 265 ГК України, ст.ст. 11-16, 258, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.

05.03.2019 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних підприємств та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідвення за спожиті енергоносії", так як відповідач погасив основний борг до набрання чинності вказаним Законом, а відтак пеня та 3% річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню.

Заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

21.12.2015 року позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3377/16-ТЕ-28, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору (договір).

До вказаного договору додатковими угодами № 1 від 31.12.2015 року (щодо порядку обліку та зміни ціни газу), № 2 від 29.01.2016 року (щодо предмету договору), № 3 від 09.03.2016 року (щодо розрахунків та відповідальності сторін), № 4 від 31.03.2016 року (щодо обсягу газу, порядку та умов його передачі, ціни газу, порядку та умов проведення розрахунків, строку дії договору), які є невід'ємним частинами договору, вносилися зміни.

За п. 12 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 31.03.2016 року) цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 року до 30.04.2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 31.03.2016 року) постачальник передає споживачу з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року газ обсягом 170 тис.куб.м., а з 01.04.2016 року по 30.04.2016 року - газ обсягом 15,0 тис. куб.м.

Відповідно до п.п. 3.4.- 3.6. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 31.03.2016 року) приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем продажу газу, споживач зобов'язується надати постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає покупцеві споживачу один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акту приймання-передачі, постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акту. У випадку ненадання або несвоєчасного надання споживачем постачальнику акту приймання-передачі природного газу такі дії (бездіяльність з боку споживача вважаються односторонньою відмовою від поставки природного газу за цим договором за відповідний розрахунковий період.

Судом установлено, що на виконання умов договору в період з січня по квітень 2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 224 405,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 року на суму 103 805,84 грн, від 29.02.2016 року на суму 59 041,58 грн, від 31.03.2016 року на суму 56 172,04 грн, від 30.04.2016 року на суму 5 431,21 грн.

Згідно з п. 6.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами №№ 3, 4 від 09.03.2016 року та 31.03.2016 року) остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору укладення договору (ів) про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови КМ України від 11.01.2005 року № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків, термінів та умов розрахунків за цим договором, не звільняє споживача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком споживача сплатити на користь постачальника неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до ст. 625 ЦК України.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (п. 10.3. договору).

Відповідач свої зобов’язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, а саме: 23.02.2016 року на суму 103 805,84 грн, 29.03.2016 року на суму 59 041,58 грн, 20.05.2016 року на суму 61 603,25 грн, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по відповідачу) .

Згідно з п.п. 8.2., 8.6. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 3 від 09.03.2016 року) у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору укладення договору (ів) про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови КМ України від 11.01.2005 року № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків, термінів та умов розрахунків за цим договором, не звільняє споживача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком споживача сплатити на користь постачальника неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості, у тому числі на суму заборгованості, яка є предметом регулювання договором (ами) про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ, за весь час прострочення до повного погашення заборгованості за цим договором.

Враховуючи викладене, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 3 266,97 грн, 3% річних у розмірі 237,81 грн.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України “Про засади функціонування ринку природного газу”, ГК України, ЦК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Як установлено ч. 1. ст. 12 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведених норм матеріального права, які регулюють наслідки порушення зобов'язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних, пені та інфляційних за неналежне виконання боржником грошового зобов'язання.

Суд, перевіривши наявність підстав для нарахування пені, 3% річних за договором купівлі-продажу природного газу № 3377/16-ТЕ-28 від 21.12.2015 року, виходячи із фактичних обставин справи, встановив таке.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 року № 20 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації, Острозьким комунальним підприємством "Теплоенергія" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" підписано Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, а саме:

1. Спільне протокольне рішення № 547 від 18.02.2016 року про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 103 805,84 грн (виконання відбулося 23.02.2016 року).

2. Спільне протокольне рішення № 804 від 14.03.2016 року про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 59 041,58 грн (виконання відбулося 29.03.2016 року).

3. Спільне протокольне рішення № 1485 від 18.05.2016 року про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на суму 61 603,25 грн (виконання відбулося 20.05.2016 року).

Згідно з абз. 3 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (у редакції, чинній станом на дату укладення спільних протокольних рішень) порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію визначається Міненерговугіллям, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і Мінфіном.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. наказу Мінфіну, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015 року № 493/688 "Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію" (у редакції, чинній станом на дату укладення спільних протокольних рішень) цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20. Розрахунки, передбачені в п. 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку.

Порядок розрахунків урегульовано у Розділі ІІ наказу, зокрема п.п. 2.1.-2.6., згідно з якими постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку, складають щомісяця до 10 числа з розпорядниками коштів акти звіряння, а в разі проведення відповідних розрахунків з попередньої оплати ресурсів (товарів, послуг) на строк не більше одного місяця постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг) визначають договірну величину споживання ресурсів (товарів, послуг), про що укладають відповідний договір з розпорядниками коштів. Один примірник акта звіряння або договору надається місцевому фінансовому органу для складання зведеного реєстру актів звіряння або договорів. Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг) та надаються відповідним департаментам фінансів. Відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Державній казначейській службі України (далі - Казначейство України) та відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України в областях, місті Києві (далі - головні управління Казначейства) у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг). Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок". Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та за природний газ додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. Не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства України та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення. Платіжні доручення на перерахування коштів до Державного бюджету України надаються учасниками розрахунків не пізніше 12.00 останнього операційного дня поточного місяця. Виділення коштів здійснюється лише за наявності платіжних доручень, наданих усіма учасниками розрахунків до Казначейства України та органів Казначейства. Органи Казначейства перевіряють правильність оформлення платіжних доручень на відповідність підписаним спільним протокольним рішенням. Розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію - на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.

Пунктом 2.15. наказу передбачено, що за взаємною згодою двох або декількох сторін до спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків можуть бути внесені зміни (які не впливають на проведення розрахунків іншими учасниками) шляхом оформлення та підписання додатків до таких спільних протокольних рішень між окремими учасниками.

Вказаними протокольними рішеннями врегульовано погашення усієї заборгованості за природний газ на загальну суму 224 450,67 грн.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, а також відшкодування різниці в тарифах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

У п. 1.2. договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

Отже, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

За таких умов підписання спільних протокольних рішень з організації взаєморозрахунків свідчить, що оплата наданих послуг за договором підлягає погашенню, зокрема шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі цих рішень. Тому строки виконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі укладеного між сторонами спору договору, змінилися.

Для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених рішеннями про організацію взаєморозрахунків.

Позивачем доказів перерахування заборгованості, що була предметом врегулювання за спільними протокольними рішеннями з організації взаєморозрахунків, суду не надано, а отже підстав для нарахування пені, 3% на вказану суму, немає.

Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України у справах № 3-101гс14, № 3-102гс14, № 3-105гс14 від 09.09.2014 року, № 3-111гс14 від 16.09.2014 року, № 3-119гс14 від 23.09.2014 року, № 3-114гс14 від 30.09.2014 року, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 925/370/18 від 28.11.2018 року тощо, підстав для відступу від якої суд не вбачає, а тому враховує її при прийнятті рішення.

Крім того, судом установлено, що відповідач провів з позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ у травні 2016 року.

У свою чергу, за приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. При цьому виконання вказаної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 року у справі № 908/3211/16, від 29.01.2018 року у справі № 904/10745/16 та від 23.01.2018 року у справі № 914/3131/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Отже, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов визнаний необґрунтованим, відтак судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) до Острозького комунального підприємства "Теплоенергія" (35800, Рівненська область, м. Острог, вул. Лесі Українки, буд. 1, ідентифікаційний код 32522899) про стягнення 3 266,97 грн пені та 237,81 грн 3% річних відмовити повністю.

Позивач: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720).

Відповідач: Острозьке комунальне підприємство "Теплоенергія" (35800, Рівненська область, м. Острог, вул. Лесі Українки, буд. 1, ідентифікаційний код 32522899).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2019 року.

Суддя О. Андрійчук