Рішення № 80648560, 18.03.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

18 березня 2019 року справа № 927/129/19 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши матеріали справи за позовом Приватної агрофірми “Промінь”, с. Клюки, Тетіївський район, Київська обл., 09853

адреса для листування: вул. Коцюбинського, буд. 49,А, оф.101, м. Чернігів, 14000

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс”, вул. Шевченка, буд. 82, кімната 7, смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська обл., 17600

про стягнення 96214 грн. 80 коп.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1Є, адвокат, свідоцтво ЧН №000618 від 25.01.2019;

від відповідача: не прибув;

встановив:

Приватною агрофірмою “Промінь” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс” про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 22194 грн. 88 коп. та інфляційних втрат у сумі 72036 грн. 89 коп. що утворились внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки №13/11-17 від 13.11.2017.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.02.2019 відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи по суті призначено на 18.03.2019.

У судове засідання прибув повноважний представник позивача у даній справі.

Відповідач свого повноважного представника у засідання суду не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи судом повідомлявся належним чином шляхом надсилання за його юридичною адресою ухвали господарського суду, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №1760002047070 від 18.02.2019, відзив у встановлений судом строк відповідачем не надано.

На адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог від 25.02.2019, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у сумі 22194 грн. 88 коп. та 74019 грн. 92 коп. інфляційних нарахувань.

Заява про збільшення розміру позовних вимог відповідає положенням п. 2 ч. 2 ст. 46 та ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому прийнята судом до розгляду.

Таким чином, новою ціною позову є 96214 грн. 80 коп.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Дослідивши обставини справи, надані докази у їх сукупності, вислухавши присутнього під час судового розгляду справи представника позивача, суд встановив такі фактичні обставини.

13.11.2017 сторонами у справі укладений договір поставки № 13/11-17 (далі за текстом - договір) (а.с. 14-15), у відповідності з умовами пункту 1.1-1.2 якого постачальник (позивач у справі) зобов'язався передати у власність (поставляти), а покупець (відповідач у справі) прийняти та оплатити товар. Найменування , асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна вартість товару буде визначатися сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, які будуть формуватися постачальником на підставі заявок покупця з подальшим виставленням рахунків-фактур для здійснення оплати товару.

Ціни на товар встановлюються у національній валюті України та погоджується у специфікаціях та/або видатковій накладній до договору. Ціна включає в себе ПДВ у розмірі 20%. Ціна не може бути переглянута сторонами після виставлення рахунку або підписання специфікації та/або видаткової накладної (п. 2.1 договору).

У пункті 2.2 договору зазначено, що загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальним на виконання умов договору згідно специфікацій та/або видаткових накладних.

Пунктом 2.3 договору розрахунки за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно виставлених рахунків.

Відповідно до п. 2.5 договору оплата товару здійснюється протягом 10-ти календарних днів з моменту здійснення поставки постачальником.

Відповідно до п. 3.3 договору доказом передачі партії товару у власність покупця є оформлені належним чином відвантажувальні документи.

Датою фактичного постачання товару є дата оформлення видаткової накладної п. 3.4 договору).

Пунктом 9.1 визначено, що термін дії договору встановлюється з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, але в будь-якому разі до повного його виконання.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на підставі видаткових накладних №66 від 13.11.2017 на суму 451260 грн. 00 коп., №67 від 15.11.2017 на суму 460460 грн. 00 коп., №71 від 27.11.2017 на суму 443982 грн. 00 коп., №72 від 08.12.2017 на суму 133614 грн. 00 коп., №73 від 09.12.2017 на суму 64116 грн. 00 коп., за який останній не розрахувався у повному обсязі відповідно до встановленого договором строку.

Факт отримання товару та часткову його оплату відповідачем у справі не спростовано.

Відповідачем сплачено заборгованість з порушенням строків, встановлених договором, а саме: 350000 грн. 00 коп. - 27.11.2017, 75000 грн. 00 коп. - 30.11.2017, 273740 грн. 00 коп. -07.12.2017, 40000 грн. 00 коп. - 31.01.2018, 100000 грн. 00 коп. -29.05.2018, 50000 грн. 00 коп. -30.05.2018, 50000 грн. 00 коп. 10.12.2018, 300000 грн. 00 коп. - 12.12.2018, 288432 грн. 00 коп. - 17.12.2018, 26260 грн. 00 коп. - 07.12.2017, що підтверджено виписками банку по рахунку позивача (а.с. 17-25).

24.07.2018 Господарським судом Чернігівської області прийняте рішення у справі №927/23/18 за позовом Приватної агрофірми “Промінь” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс” про заборгованість у сумі 638432 грн. 00 коп., штраф у сумі 8284 грн. 32 коп.

Вказаним рішенням позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс” на користь Приватної агрофірми “Промінь”, заборгованість у сумі 638432 грн. 00 коп., штраф у сумі 8284 грн. 32 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 12550 грн. 74 коп. У решті вимог провадження у справі закрито.

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.07.2018 у справі №927/23/18, яке набрало законної сили та залишається фактично не виконаним, у зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 23.11.2017 по 25.11.2017 на суму 74 грн. 17 коп., з 25.11.2017 по 27.11.2017 на суму 149 грн. 87 коп., з 27.11.2017 по 30.11.2017 на суму 138 грн. 50 коп., з 30.11.2017 по 07.12.217 на суму 280 грн. 03 коп., з 07.12.2017 по 18.12.2017 на суму 570 грн. 22 коп., з 19.12.2017 по 31.01.2018 на суму 2927 грн. 88 коп., з 31.01.2018 по 29.05.2018 на суму 7711 грн. 51 коп., з 30.05.2018 по 10.12.2018 на суму 10127 грн. 45 коп., з 10.12.2018 по 12.12.2018 на суму 96 грн. 72 коп., з 12.12.2018 по 17.12.2018 на суму 118 грн. 53 коп., що загалом складає 22194 грн. 88 коп. та 72036 грн. 89 коп. інфляційних нарахувань за період з листопада 2017 року по листопад 2018 року.

Заперечень на позов відповідач у встановлений судом строк не надав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у справі договору поставки № 13/11-17 від 13.11.2017, а також факт поставки позивачем відповідачеві на підставі видаткових накладних товару.

Також матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт отримання відповідачем товару та оплату його з порушенням встановленого договором строку.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують права звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №01/384-07).

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.07.2018 у справі №927/23/18 за позовом Приватної агрофірми “Промінь” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс” про заборгованість у сумі 836716 грн. 32 коп. позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 638432 грн. 00 коп., штраф у сумі 8284 грн. 32 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 12550 грн. 74 коп. В решті вимог провадження у справі закрито.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин не підлягають доведенню факти, встановлені Господарським судом Чернігівської області у рішенні №927/23/18 від 24.07.2018.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та до цього часу залишається фактично не виконаним, штраф відповідачем за договором не погашений, що є підтвердженням невиконання відповідачем як покупцем зобов'язань за укладеним з позивачем договором.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених другою частиною статті 625 Цивільного кодексу України (зазначена позиція також відображена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі №10/25).

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, у тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 23.11.2017 по 25.11.2017 на суму 74 грн. 17 коп., з 25.11.2017 по 27.11.2017 на суму 149 грн. 87 коп., з 27.11.2017 по 30.11.2017 на суму 138 грн. 50 коп., з 30.11.2017 по 07.12.217 на суму 280 грн. 03 коп., з 07.12.2017 по 18.12.2017 на суму 570 грн. 22 коп., з 19.12.2017 по 31.01.2018 на суму 2927 грн. 88 коп., з 31.01.2018 по 29.05.2018 на суму 7711 грн. 51 коп., з 30.05.2018 по 10.12.2018 на суму 10127 грн. 45 коп., з 10.12.2018 по 12.12.2018 на суму 96 грн. 72 коп., з 12.12.2018 по 17.12.2018 на суму 118 грн. 53 коп., що загалом складає 22194 грн. 88 коп. та інфляційних нарахувань за період з листопада 2017 року по листопад 2018 року у сумі 72036 грн. 89 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача у справі 1921 грн. 00 коп. судових витрат на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем у позовні заяві зазначено, що розрахунок судових витрат складається з судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. та 5000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Судом питання про розподіл витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. не вирішується, оскільки позивачем до матеріалів справи не додано належних доказів у підтвердження понесення вказаних вище витрат.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Фідленс”, АДРЕСА_1, 17600; код 40840881 на користь Приватної агрофірми “Промінь”, с. Клюки, Тетіївський район, Київська область, 09853, код 30368189, 3% річних у сумі 22194 грн. 88 коп., інфляційні нарахуванні у сумі 72036 грн. 89 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 18.03.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписаний 25.03.2019.

Суддя М.О. Демидова