Рішення № 80648054, 25.03.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. Справа № 911/90/19

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дмитрівка комунсервіс»

про стягнення 3 235,39 гривень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дмитрівка комунсервіс» (далі - ТОВ «Дмитрівка комунсервіс»/відповідач) про стягнення 3 235,39 гривень, з яких: 1 748,48 грн пені, 1 280,00 грн інфляційних втрат та 206,80 грн 3% річних.

Відповідно заявлені позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Дмитрівка комунсервіс» грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу №1476/14-БО-17 від 27.12.2013 в частині вчасного проведення розрахунків за отриманий у січні-квітні, жовтні-грудні 2014 року газ.

Ухвалою господарського суду Київської області 21.01.2019 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строк для подання відзиву на позов – протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також встановлено строк для подання додаткових доказів у справі (за наявності) до 21.02.2019.

11.02.2019 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшли оригінал платіжного доручення №14.01.2019 та відзив, відповідно до якого ТОВ «Дмитрівка комунсервіс» зауважило на пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із відповідним позовом, тоді як сплата заявлених позивачем до стягнення сум була здійснена відповідачем, за його доводами, до відкриття провадження у даній справі з метою підтвердження ділової репутації та дійсності договірних стосунків між сторонами.

З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю, а судові витрати покласти на позивача.

14.03.2019 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява, відповідно до якої ПАТ «НАК «Нафтогаз України» повідомило про отримання від відповідача оплати заявлених до стягнення коштів у сумі 3 235,39 гривень, а тому просило суд закрити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, 50% судового збору стягнути з відповідача, а 50% - повернути з державного бюджету.

Відповідно до приписів ст. ст. 231 та 130 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду вказаних вище процесуальних приписів та викладених відповідачем у відзиві заперечень на позов, які не є визнанням позову, як і сплата відповідачем заявленої до стягнення суми коштів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про закриття провадження у справі та розподілу судового збору у заявлений позивачем спосіб.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2013 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (далі-продавець) та ТОВ «Дмитрівка комунсервіс» (далі-покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1476/14-БО-17 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ) на умовах цього договору.

Надалі, сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, якими вносились зміни щодо ціни газу та призначення його поставки.

Пунктами 1.2, 6.1 та 11 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 31.01.2014, передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Копія відповідного договору наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач свої обов’язки за договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Так, на виконання умов договору, протягом січня-квітня, жовтня-грудня 2014 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 64 012,46 грн, що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах приймання-передачі природного газу:

- б/н від 31.01.2014 на суму 11 953,21 грн,

- б/н від 28.02.2014 на суму 9 177,05 грн,

- б/н від 31.03.2014 на суму 4 860,81 грн,

- б/н від 30.04.2014 на суму 1 242,51 грн,

- б/н від 31.10.2014 на суму 3 644,90 грн,

- б/н від 30.11.2014 на суму 12 723,37 грн,

- б/н від 31.12.2014 на суму 20 410,61 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем (позивачем) умов договору.

Втім, відповідач свої обов’язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків, а саме, сплативши: 29.01.2014 – 119,23 грн, 07.04.2014 – 4 953,21 грн, 08.04.2014 – 7 000,00 грн, 28.04.2014 – 9 177,05 грн, 30.05.2014 – 6 103,32 грн, 13.11.2014 – 3 644,90 грн, 30.12.2014 – 12 723,37 грн, 12.02.2015 – 1 050,62 грн, 11.03.2015 – 19 240,76 грн.

Отже, остаточний розрахунок за поставлений газ відповідач здійснив 11.03.2015.

В підтвердження відповідних обставин позивач надав відомість по операціям з 01.01.2014 по 30.11.2017 за підписом заступника головного бухгалтера товариства.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, що полягає у порушенні передбачених п. 6.1 договору строків оплати поставленого вартості газу, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 1 748,48 грн пені, нарахованої за періоди:

з 15.02.2014 по 06.04.2014 на 11 833,98 грн заборгованості за січень 2014 року,

з 07.04.2014 по 07.04.2014 на 6 880,77 грн заборгованості за січень 2014 року

з 15.03.2014 по 07.04.2014 на 9 177,05 грн заборгованості за лютий 2014 року,

з 08.04.2014 по 27.04.2014 на 9 057,82 грн заборгованості за лютий 2014 року,

з 15.04.2014 по 27.04.2014 на 4 860,81 грн заборгованості за березень 2014 року,

з 28.04.2014 по 29.05.2014 на 4 741,58 грн заборгованості за березень 2014 року,

з 15.05.2014 по 29.05.2014 на 1 242,51 грн заборгованості за квітень 2014 року,

з 16.12.2014 по 29.12.2014 на 12 604,14 грн заборгованості за листопад 2014 року,

з 15.01.2015 по 11.02.2015 на 20 410,61 грн заборгованості за грудень 2014 року;

з 12.02.2015 по 10.03.2015 на 19 359,99 грн заборгованості за грудень 2014 року;

- 206,80 грн 3% річних, нарахованих за періоди:

з 15.02.2014 по 06.04.2014 на 11 833,98 грн заборгованості за січень 2014 року,

з 07.04.2014 по 07.04.2014 на 6 880,77 грн заборгованості за січень 2014 року

з 15.03.2014 по 07.04.2014 на 9 177,05 грн заборгованості за лютий 2014 року,

з 08.04.2014 по 27.04.2014 на 9 057,82 грн заборгованості за лютий 2014 року,

з 15.04.2014 по 27.04.2014 на 4 860,81 грн заборгованості за березень 2014 року,

з 28.04.2014 по 29.05.2014 на 4 741,58 грн заборгованості за березень 2014 року,

з 15.05.2014 по 29.05.2014 на 1 242,51 грн заборгованості за квітень 2014 року,

з 16.12.2014 по 29.12.2014 на 12 604,14 грн заборгованості за листопад 2014 року,

з 15.01.2015 по 11.02.2015 на 20 410,61 грн заборгованості за грудень 2014 року;

з 12.02.2015 по 10.03.2015 на 19 359,99 грн заборгованості за грудень 2014 року;

- 1 280,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за періоди:

з 01.03.2014 по 31.03.2014 на 11 833,98 грн заборгованості за січень 2014 року,

з 01.02.2015 по 28.02.2015 на 19 240,76 грн заборгованості за грудень 2014 року.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду наведеного, підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу за січень-квітень, жовтень-грудень 2014 року без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу та, відповідно, породжує для останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у передбачені п. 6.1 договору строки до 15.02.2014, 15.03.2014, 15.04.2014, 15.05.2014, 15.11.2014, 15.12.2014, 15.01.2015 відповідно.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем наведений обов’язок належним чином виконаний не був, оскільки остаточна оплата вартості поставленого газу за вказаний період була здійснена з порушенням встановлених договором строків - 11.03.2015.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. ст. 610 та 614 ЦК України унормовано, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, 03.11.2016 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» (далі - Закон), дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 30.11.2016.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Поряд з тим, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» унормовано, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, як наслідок до заборгованості, що виникла та погашена до набрання чинності Законом, тобто до 30.11.2016, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а застосування ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру.

До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що запроваджені Законом заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від виконання будь-яких інших, окрім погашення відповідачем заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, умов, у тому числі від обставин формування реєстру та участі відповідача у визначеній процедурі списання.

Оскільки основна заборгованість за поставлений природний газ за договором остаточно погашена відповідачем 11.03.2015, тобто до набрання чинності вказаним вище Законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 748,48 грн пені, 1 280,00 грн інфляційних втрат та 206,80 грн 3% річних не відповідають приписам ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», а тому задоволенню не підлягають.

При винесенні даного рішення, судом враховано, що аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 926/992/18.

Поряд з тим, оскільки положення закону про правові наслідки спливу позовної давності застосовуються лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права і факт його порушення або оспорювання, тоді як у задоволенні вимог позивач про стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат та 3% річних відмовлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування передбачених законом наслідків спливу позовної давності за заявленими відповідачем у відзиві клопотанням.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 12, 74, 129, 233, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 549, 610, 614, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дмитрівка комунсервіс» (08112, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Дмитрівка, вул. Садова, будинок 2, ідентифікаційний код 35519449) про стягнення 1 748,48 грн пені, 1 280,00 грн інфляційних втрат та 206,80 грн 3% річних відмовити повністю.

2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку – до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення підписано 25.03.2019.

Суддя В.А. Ярема