Рішення № 80647997, 21.03.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року Справа № 915/249/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Ковальжи А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Задля руху”, вул. І. Франка, 1, м. Лубни, Полтавська область, 37500 (код ЄДРПОУ 30568711)

до відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371)

про стягнення коштів в розмірі 84 395, 33 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 11 від 02.01.2019 року;

від відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Задля руху” з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” коштів в сумі 84 395, 33 грн., в тому числі: 75 600, 00 грн. – заборгованість за поставлений товар; 4 139, 19 грн. – пені; 3 780, 00 грн. – інфляційних втрат та 876,14 грн. – 3 % річних.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 21.03.2019 року.

В судовому засіданні 21.03.19 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. ОСОБА_3 ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо невиконання відповідачем умов договору поставки № 121 від 19.03.2018 року, укладеного між сторонами, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості за поставлений товар та нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 525, 526, 530, 625, 629, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

13.03.2019 року до господарського суду Миколаївської області від представника відповідача надійшла заява про визнання позову (вх. № 3923/19).

Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення: 75 600, 00 грн. - заборгованості за поставлений товар; 3 780, 00 грн. - інфляційних витрат та 876, 14 грн. - 3% річних.

В поданій заяві відповідач ДП «МБТЗ» просить суд прийняти заяву про визнання позову та повернути позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що визнання відповідачем позову в частині стягнення основного боргу, інфляційних витрат та 3 % річних не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб (ч. 4 ст. 191 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 21.03.2019 року не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 33). Причини неявки суду не повідомлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

19.03.2018 року між ДП «Миколаївський бронетанковий завод» (покупець) та ОСОБА_4 «Задля руху» (постачальник) було укладено договір поставки № 121 (арк. 15-16).

Відповідно до п. 9.3 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018 року.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю запасні частини та обладнання для них (далі - Товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в специфікаціях, що є додатками до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 3.3 Договору при передачі товару покупцю постачальник зобов'язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; сертифікат та/або паспорт якості на товар або інший документ, що підтверджує якість товару; податкову накладну в електронному вигляді зареєстровану в ЄДРПН, а також інші документи, визначені сторонами на партію товару.

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата по даному договору, якщо інше не визначено в специфікації, здійснюється наступним чином:

- передплата, у розмірі 50 % від суми специфікації здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату (п. 5.2.1 Договору);

- остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше п'яти календарних днів від дати поставки товару (п. 5.2.2 Договору).

Відповідно до п. 5.3 Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 600, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1638/7 від 19.09.2018 року (арк. 17).

Підставою поставки товару у видатковій накладній зазначено договір № 121 від 19.03.2018 року.

Товар отримано представником відповідача ОСОБА_5 на підставі довіреності № 294 від 19.09.2018 року (строк дії довіреності до 28.09.2018 року) (арк. 18).

07.11.2018 року позивачем ОСОБА_4 «Задля руху» на адресу відповідача ДП «Миколаївський бронетанковий завод» було направлено претензію № 102 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 75 600, 00 грн. (арк. 19), в якій міститься посилання на наявність у відповідача всіх документів по поставці товару. Факт направлення та отримання вказаної претензії підтверджується копією фіскального чеку та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. 20).

У відповідь на претензію відповідач 28.11.2018 року направив на адресу позивача ОСОБА_4 «Задля руху» лист № 3585, в якому відповідач повідомив, що скрутне становище підприємства не дозволило здійснити відповідний розрахунок. Крім того, відповідач в листі зазначив, що у разі отримання додаткових джерел доходу заборгованість буде погашена в першочерговому порядку (арк. 21).

Між сторонами у справі також було складено, підписано та скріплено печатками Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 14.11.2018, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14.11.2018 року складала 75 600, 00 грн.

Невиконання відповідачем зобов’язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_6 ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов’язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 600, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною та довіреністю (арк. 17-18).

Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 75 600, 00 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості. Судом також враховано, що відповідачем позов в частині основного боргу визнано.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 75 600, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Позивачем нараховано відповідачу 876, 14 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 25.09.2018 року по 12.02.2019 року.

Розрахунок суми 3 % річних у сумі 876, 14 грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок трьох відсотків річних наявний в матеріалах справи (арк. 14).

Позивачем також нараховано відповідачу 3 780, 00 грн. – індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов’язань, за період з жовтня 2018 року по січень 2019 року. Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, період визначено правильно, нарахування здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, детальний розрахунок наявний в матеріалах справи (арк. 13).

Судом також враховано, що відповідачем позов в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також визнано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 3 780, 00 грн. та 3 % річних у сумі 876, 14 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

3. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 9.3 Договору закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Позивачем нараховано відповідачу 4 139, 19 грн. пені.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 25.10.2018 року по 12.02.2019 року. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 12). Отже, нарахування пені в сумі 4 139, 19 грн. є обґрунтованим та підставним.

13.03.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 3935/19), в якому відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з ДП «Миколаївський бронетанковий завод» на 100 % (арк. 39-40).

Клопотання мотивоване тим, що:

- за даними фінансової звітності непокритий збиток ДП «МБТЗ» складає 29 606 000, 00 грн., що підтверджується балансом (звіт про фінансовий стан) станом на 30.09.2018 року та підтверджує скрутне становище відповідача;

- станом на день подання заяви ДП «МБТЗ» виконує судові рішення про стягнення коштів на користь інших осіб на загальну суму 36 032 633, 18 грн. по справам № 915/861/14, № 915/330/15, № 915/270/15, № 915/919/15, № 915/1854/18, що також негативно впливає на фінансовий стан підприємства;

- у позивача відсутні збитки;

- відповідач є підприємством військово-оборонного комплексу, в 2016-2019 роках підприємством виконувались державні контракти на виконання робіт за державним оборонним замовленням.

Клопотання обґрунтоване приписами ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року.

Представник позивача в судовому засіданні 21.03.2019 року проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечив в повному обсязі та просив суд у задоволенні клопотання відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях на клопотання (вх. № 4497/19 від 21.03.2019 року) (арк. 46-49).

Заперечення позивача щодо зменшення розміру пені полягають в наступному:

- умовами договору передбачено розмір пені (облікова ставка НБУ) в половину менший за максимально допустимий законом розмір (подвійна облікова ставка НБУ);

- з моменту поставки товару пройшло шість місяців, а відповідач до цього часу не сплатив заборгованість за товар;

- відповідач не усунув добровільно порушення умов договору.

Розглянувши подане клопотання, дослідивши та оцінивши подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін щодо зменшення розміру пені, врахувавши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та можливість зменшення розміру пені на 50 %. Враховуючи вищевикладене, до стягнення підлягає пеня в розмірі 2 069, 60 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню. В решті пені в сумі 2 069, 59 грн. слід відмовити.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються договором поставки, який в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання. Умовами договору встановлено чіткі строки проведення оплати за отриманий товар. Проте, відповідачем оплату за отриманий товар не проведено у повному обсязі та у встановлені строки, що не заперечується самим відповідачем та підтверджено матеріалами справи. На підставі ст. 625 ЦК України позивачем обґрунтовано нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати. Крім того, обґрунтовано відповідно до вимог законодавства та умов договору нараховано пеню. Застосувавши приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені на 50 %. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідач у заяві про визнання позову (№ 3923/19 від 13.03.2019 року) просить суд повернути позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що в заяві про визнання позову відповідач визнав позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення: 75 600, 00 грн. – заборгованості за поставлений товар; 3 780, 00 грн. – інфляційних втрат та 876,14 грн. – 3 % річних.

Суд зазначає, що нормами ГПК, зокрема ст. 130 ГПК України, не передбачено повернення позивачу 50 % судового збору у випадку визнання відповідачем позову в частині позовних вимог. В задоволенні клопотання про повернення з Державного бюджету України 50 % судового збору судом відмовлено.

Судовий збір в розмірі 1 921 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371) на користь позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Задля руху”, вул. І. Франка, 1, м. Лубни, Полтавська область, 37500 (код ЄДРПОУ 30568711):

- 75 600, 00 грн. (сімдесят п’ять тисяч шістсот грн. 00 коп.) – заборгованості за поставлений товар;

- 2 069, 60 грн. (дві тисячі шістдесят дев’ять грн. 60 коп.) – пені;

- 3 780, 00 грн. (три тисячі сімсот вісімдесят грн. 00 коп.) – інфляційних втрат;

- 876, 14 грн. (вісімсот сімдесят шість грн. 14 коп.) – 3 % річних;

- 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в позові в частині стягнення пені в сумі 2 069, 59 грн. (дві тисячі шістдесят дев’ять грн. 59 коп.).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.03.2019 року.

Суддя Е.М. Олейняш