Рішення № 80647835, 25.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2019

Справа № 910/17467/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/17467/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Брівер"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід"

про стягнення 609 569,51 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Брівер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" про стягнення 609 569,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 47-П від 12.06.2017р., внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 500 760 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 62061,19 грн. 3% річних - 6 455,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 20 293,11 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Брівер" залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.01.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 28.02.2019р.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.01.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, 52, прим. 429, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 28.01.2019р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 05.02.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 25.03.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2017 року між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 47-П, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) покупцю ветеринарні субстанції, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, відповідно до умов даного Договору.

Згідно з п.1.3. Договору, поставка товару здійснюється партіями в кількості, асортименті, ціні та в строки, передбачені в заявці покупця, узгодженій з постачальником.

Відповідно до п.п.4.2., 4.3. Договору, поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно погодженої сторонами заявки. Датою поставки партії товару сторони визнають дату, зазначену покупцем у видатковій накладній, а в разі її відсутності - дату виписки накладної постачальником.

За умовами п. 5.2. Договору, термін оплати – перша поставка 100 % передоплата суми, вказаної у рахунку продавця, всі наступні відтермінування оплати 21 календарний день.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 642 042,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №20 від 05.01.2018р., №118 від 17.01.2018р., №218 від 31.01.2018р., №669 від 05.04.2018р., №783 від 20.04.2018р., №784 від 20.04.2018р., №791 від 20.04.2018р., №839 від 26.04.2018р., №852 від 27.04.2018р., №860 від 30.04.2018р., №861 від 30.04.2018р. та №1744 від 17.09.2018р., належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали оглянуті в судовому засіданні.

Натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково у загальному розмірі 141 282 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 500 760 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 62061,19 грн. 3% річних - 6 455,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 20 293,11 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару згідно з видатковими накладними №20 від 05.01.2018р., №118 від 17.01.2018р., №218 від 31.01.2018р., №669 від 05.04.2018р., №783 від 20.04.2018р., №784 від 20.04.2018р., №791 від 20.04.2018р., №839 від 26.04.2018р., №852 від 27.04.2018р., №860 від 30.04.2018р., №861 від 30.04.2018р. та №1744 від 17.09.2018р. загалом на суму 642 042 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою вказаними видатковими накладними.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов п.5.2 договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.5.2 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару за вищевказаними накладними в повному обсязі не виконав, здійснивши лише часткову оплату, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

У зв'язку із викладеним у відповідача виникла заборгованість у розмірі 500 760 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 500 760 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 62061,19 грн. 3% річних - 6 455,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 20 293,11 грн., розраховані окремо за кожною видатковою накладною, за якою виникла заборгованість.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п.6.3. Договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, дійшов висновку, що розрахунок останньої є обґрунтованим, однак арифметично невірним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 61 201,62 грн., згідно з уточненим розрахунком суду, враховуючи, що позивачем було допущено помилку при визначенні кількості днів у періодах в доданому розрахунку пені.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню згідно уточненого розрахунку суду, зокрема, 5866,33 грн. - 3% річних, з урахуванням того, що позивачем було допущено помилку при визначенні кількості днів у періодах в доданому розрахунку.

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню в сумі 19 240,79 грн., відповідно до розрахунку суду (з урахуванням того, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з урахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця, то розрахунок починається з наступного місяця (лист ВСУ від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачають, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Брівер" та ПП "Аудиторська фірма "Партнери" укладено Договір про надання послуг №20/12/18-БГ від 20.12.2018р.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів, які підтверджують, що ПП "Аудиторська фірма "Партнери" є суб’єктом правової допомоги на професійній основі, оскільки нормами статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. До того ж, до матеріалів справи не додано доказів на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, пов'язаних з вирішенням саме даного спору.

З огляду на викладене вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (юридична адреса: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, 52, прим. 429; 01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 6, оф. 30; ідентифікаційний код 39424445) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Брівер" (73000, м. Херсон, вул. Декабристів, 49, оф. 7; ідентифікаційний код 38207273) основний борг у сумі 500 760 грн. 79 коп., 61 201 грн. 62 коп. – пені, 5866 грн. 33 коп. – 3% річних, 19 240 грн. 79 коп. – інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 9143 грн. 55 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 25.03.2019р.

Суддя А.І. Привалов