Рішення № 80639554, 16.01.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 16.01.2019

Справа № 334/4947/16-ц

Провадження № 2/334/388/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Череп М.О., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_1 - Федорець В.І., представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, органу опіки і піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Управління міграційної служби України у Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 який належав йому на підставі договору дарування, посвідченого 22.04.2015 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М.

ОСОБА_1 заперечуючи проти позову, у вересні 2016 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що між сторонами було укладено договір позики на суму, еквівалентну 50000,00 доларів США за умови її повернення ОСОБА_1 після того, як він добудує і продасть будинок АДРЕСА_1 В забезпечення повернення позики, яку ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3, між ними 22.04.2015 було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_1 який належав позивачу на праві приватної власності.

На час звернення з позовом до суду будинок готовий до продажу, ОСОБА_1 бажає повернути ОСОБА_3 гроші, але останній перешкоджає цьому, самостійно виставив будинок на продаж. Оскільки сторонами вчинений удаваний правочин дарування замість договору застави в забезпечення договору позики, і фактично вчиненим договором не передбачені істотні умови повернення позики, просив визнати договір дарування недійсним.

Ухвалою суду від 16.09.2016 зустрічний позов прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

Під час розгляду справи, 23.09.2016 відповідач по справі ОСОБА_3 продав спірний будинок ОСОБА_5

Ухвалою суду від 22.03.2017 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та залучено до участі у справі за його позовом в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 нового власника будинку ОСОБА_5 і приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М.

Ухвалою суду від 22.03.2017 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Управління міграційної служби України у Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 17.05.2017 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача та його представника у судове засідання.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10.08.2017 ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2017 скасована, справа передана до суду першої інстанції АДРЕСА_1 продовження розгляду по суті.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 подав заяву про зміну підстав позову, вказуючи, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя та належить йому з дружиною ОСОБА_7, оскільки на підставі ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають в зареєстрованому шлюбі, майно, набуте ними під час сумісного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. А тому, при посвідченні вищевказаного договору дарування приватний нотаріус повинна була отримати згоду на укладення такої угоди від ОСОБА_7, що не було дотримано і договір дарування було вчинено без згоди його дружини.

Крім того, спірний договір дарування ОСОБА_1 укладав у той час, коли він вже перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_1. Вказаний договір дарування було вчинено без дозволу органу опіки та піклування, чим порушено права малолітнього сина позивача, а тому в силу закону цей договір дарування є нікчемним.

З наведених підстав просив визнати договір дарування недійсним. При цьому в якості співвідповідачів залучив до справи крім ОСОБА_3, нового власника будинку ОСОБА_5 і орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району.

Додатково звернувся із заявою про доповнення підстав позову і просив окрім підстав, викладених у позовній заяві від 02.11.2018, визнати недійсним договір дарування з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, вказуючи, що договір дарування було вчинено під впливом обману.

Ухвалою суду від 09.01.2018 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

На виконання ухвали суду від 09.01.2018 представник ОСОБА_1 адвокат Федорець В.І. подав позову заяву від 16.01.2018.

У позовній заяві просив визнати договір дарування недійсним з тих підстав, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя та належить йому з дружиною ОСОБА_7, оскільки на підставі ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають в зареєстрованому шлюбі, майно, набуте ними під час сумісного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Всупереч вимогам закону договір дарування було вчинено без згоди його дружини. Також спірний договір дарування було вчинено без дозволу органу опіки та піклування, чим порушено права малолітнього сина позивача, а тому в силу закону цей договір дарування є нікчемним.

Крім цього, просив визнати договір дарування недійсним з тих підстав, що він був вчинений під впливом обману. Обман полягає у тому, що відповідач ОСОБА_3 на протязі тривалого часу схиляв його до оформлення договору дарування та обманув позивача, запевняючи у тому, що передача будинку по АДРЕСА_1 йому в дар не змінить відносин між ними та тільки укріпить його довіру до ОСОБА_1 в частині сплати грошової винагороди за вказаний будинок, який позивач повинен був продати. А отже позивач вважає, що відповідач ОСОБА_3 обманув його та навмисно заставив укласти договір дарування від 22.04.2015, та в подальшому продав спірний будинок ОСОБА_5, а це в свою чергу є додатковою підставою АДРЕСА_1 визнання цього договору недійсним.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що маючи кредитні зобов'язання перед банками, він не міг подарувати належний йому будинок по АДРЕСА_1 через оформлення договору дарування на ім'я ОСОБА_3, без запевнення останнім у тому, що не дивлячись на оформлення цього договору дарування, будинок буде реалізовано та позивач буде мати змогу погасити заборгованість по всім банківським кредитам.

Вказана позовна заява була прийнята до розгляду та у судовому засіданні 19.02.2018 суд розпочав розгляд справи по суті.

07.03.2018 представник позивача звернувся із заявою про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви про збільшення і уточнення підстав позову, яка ухвалою суду від 13.03.2018 залишена без розгляду.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 17.07.2018 вищезазначена ухвала суду від 13.03.2018 залишена без змін.

Ухвалою суду від 23.10.2018 заявлений ОСОБА_1 відвід судді Турбіній Т.Ф. визнаний необґрунтованим, заява про відвід передана АДРЕСА_1 вирішення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України, провадження у справі зупинено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2018 у задоволенні заяви про відвід відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2018 провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні 11.01.2019 суд відповідно до ч.4 ст. 259 ЦПК України постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про виклик у судове засідання ОСОБА_3 АДРЕСА_1 надання особистих пояснень щодо факту укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірного будинку а не договору дарування - у зв'язку необґрунтованістю з огляду на підстави позову, наданням документів, що підтверджують неможливість ОСОБА_3 за станом здоров'я приймати участь у судових засіданнях, і клопотання про дослідження у судовому засіданні звукозапису судового засідання у даній справі від 19.09.2016 з метою отримання в якості доказу пояснень ОСОБА_3, які свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірного будинку а не договору дарування, - у зв'язку з невідповідністю такого доказу вимогам ст.ст. 77, 78 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник адвокат Федорець В.І., підтримали позов і просили його задовольнити у повному обсязі з наведених вище підстав.

Позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що будував будинок АДРЕСА_1 себе, однак через кризу будинок необхідно було продати. ОСОБА_3 також вкладав гроші у цей будинок. За домовленістю, після укладення договору дарування вони мали продати будинок та розділити гроші між собою. Під час укладання договору дарування він розумів і усвідомлював, що укладає саме договір дарування, наслідки укладення договору дарування. Відповідач всупереч домовленості, сам продав будинок, а позивач гроші від нього не отримав. Обман з боку відповідача полягав у тому, що він не заплатив йому гроші. Пояснив, що після договору дарування у будинку залишились його речі, ключі від будинку він не передавав. З позовом про визнання договору недійсним він вимушений був звернутися після того, як ОСОБА_3 звернувся з позовом про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. За наявності заборгованості за кредитними договорами, укладати договорі дарування будинку він не міг. При оформленні договору до органу опіки та піклування з приводу надання дозволу не звертався, оскільки син зареєстрований за іншою адресою.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про слухання справи без його участі, проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, просить відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 заперечуючи проти позову, у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 не визнає позов з тих підстав, що він багато разів допомагав ОСОБА_1, надаючи у позику грошові кошти. В рахунок своєї допомоги ОСОБА_1 з власної ініціативи запропонував подарувати вказаний будинок, який був введений в експлуатацію у 2013 році, а відповідач прийняв вказаний дарунок. Про що 22.04.2015 було укладено договір дарування. При укладанні договору дарування жодних договорів позики або купівлі-продажу не укладалося, гроші не передавалися.

З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Додатково подала заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_5 у запереченнях проти позову вказав, що за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ним та ОСОБА_3, він є добросовісним набувачем та вказаний договір будинку ніким не оспорюється. Пояснити, яким чином за яких підстав було укладено спірний договір дарування він не має можливості, оскільки не був стороною при його укладанні. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки, доводи, перелічені представником позивача, не мають під собою правового підґрунтя, відсутні докази, на підставі яких спірний договір можна визнати недійсним. В судове засідання ОСОБА_5 не з'явився. Згідно його заяв від 04.12.2017 та 02.02.2018 просить справу розглядати за його відсутності.

Представник органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району у запереченнях проти позову зазначає, що орган опіки та піклування жодним чином не порушував права дитини позивача, оскільки жодної заяви від ОСОБА_1 на розгляд до комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з питань надання дозволу щодо відчуження нерухомого майна, прав користування яким має його малолітня дитина - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не надходило, а тому орган опіки не може бути належним відповідачем по вказаній справі.

Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Туріченко О.М. у письмових поясненнях повідомила, що нею на прохання сторін по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 22.04.2015 було посвідчено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 оформлення якого сторонами були надані всі необхідні документи. Під час оформлення договорів нотаріусом сторонам було роз'яснено суть, порядок та правові наслідки укладення договорів дарування, відповідно до вимог чинного законодавства. Кожен з договорів було укладено та посвідчено у двох примірниках, один з яких залишився на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а інший викладений на бланках нотаріальних документів видано обдарованому. В обґрунтування вказаного, нотаріусом долучено до матеріалів справи копії документів, встановлених законом АДРЕСА_1 посвідчення договору дарування майна.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані суду письмові докази, проаналізувавши їх у сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення АДРЕСА_1 справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення АДРЕСА_1 вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення АДРЕСА_1 розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу АДРЕСА_1 підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ст. 78 ЦПК країни, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належав житловий будинок літ.Я АДРЕСА_1 загальною площею 106,3 кв.м та житловою площею 53.5 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області 28.04.2014, індексний номер 21014730.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 з 28.04.2014 на праві приватної власності належали земельна ділянка площею 0,0074 га (кадастровий номер НОМЕР_2) по АДРЕСА_1 (призначення: АДРЕСА_1 ведення садівництва) та земельна 454/1000 частки ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_3) по АДРЕСА_1 (призначення: АДРЕСА_1 будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

22.04.2015 між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, було укладено договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксаною Миколаївною, які зареєстровано в реєстрі за № 368 та №369.

Згідно договору дарування №368, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок літ. Я з побудовами та господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 106,3 кв.м, житловою площею 53,5 кв.м, розташований на земельних ділянках кадастровий номер НОМЕР_2 та кадастровий номер НОМЕР_3.

Згідно договору дарування №369, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0074 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та земельну ділянку 454/1000 частки загальною площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_3), які розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Згідно Витягу № 36615342 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 22.04.2015 за № 348751823101.

Згідно Витягу № 36629860 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельну ділянку площею 0,0074 га (кадастровий номер НОМЕР_2) по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 22.04.2015 за № 348658123101.

Згідно Витягу № 36626009 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельну ділянку 454/1000 (кадастровий номер НОМЕР_3) по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 22.04.2015 за № 216420423101.

Згідно п. 5 Договору дарування житлового будинку від 22.04.2015, який оспорюється, ОСОБА_1 засвідчив, що укладення цього договору здійснювалось ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного. Вказаний об'єкт нерухомого майна, крім іншого, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та не є об'єктом спільної сумісної власності членів сім'ї дарувальника.

Аналогічні твердження позивача зазначені в п.5 Договору дарування земельних ділянок від 22.04.2015.

Вказане також підтверджується копією відповідної заяви позивача, наданої приватному нотаріусу 22.04.2015, згідно якої ОСОБА_1 заявив, що вказаний будинок є його особистою приватною власністю, оскільки на час його набуття він не був одружений (як і на день посвідчення договору Дарування), і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними прав власності на відчужуваний будинок, у тому числі відповідно до ст.ст. 65, 74 та 97 СК України - відсутні.

Згідно п.9 Договору дарування житлового будинку від 22.04.2015, нотаріусом зміст ст.179 ЖК України, ст.74 СК України, ст.ст. 382, 383, 721, 727, 728 ЦК України та змістом п.7 Правил користування приміщення жилих будинків та прибудинкової території, затверджений Постановою КМУ 08.10.1992 року № 572, сторонам договору було роз'яснено.

Згідно наданої ОСОБА_1 довідки голови квартального комітету №42 від 20.04.2015, необхідної АДРЕСА_1 нотаріального посвідчення договору дарування будинку, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 20.04.2015 ніхто не зареєстрований, малолітніх та неповнолітніх дітей немає.

Згідно долученої позивачем до позову копії свідоцтва про народження, НОМЕР_4, виданого 30.07.2010 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1, батьками якого зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_7.

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у зареєстровану шлюбі не перебували.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71325105 від 25.10.2016, 23.09.2016 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Ларисою Петрівною на підставі посвідчених нею договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок (серія та номер 852 та 854, виданих 23.09.2016) за ОСОБА_5 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок літ.Я, загальною площею 106,3 кв.м та житловою площею 53.5 кв.м., а також на земельні ділянки площею 0,0074 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_3), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Вказане підтверджується копіями відповідного договору купівлі-продажу від 23.09.2016, наданими приватним нотаріусом Філіповою Л.П.

Згідно пояснень допитаної у якості свідка ОСОБА_7, вони з ОСОБА_1 перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Будинок за адресою АДРЕСА_1 будували своїми силами, проживали там з 2013 по 2016 рік. Вона та дитина завжди були зареєстровані за іншою адресою. Своїх вимог щодо права власності на вказаний будинок вона не заявляла. ОСОБА_3 вмовив ОСОБА_1 підписати договір дарування. Їй про це стало відомо у 2016 році.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що його знайомий ОСОБА_1 будував будинок по вул. Силовій, 77 АДРЕСА_1 себе. З розмов йому відомо, що АДРЕСА_1 закінчення будівництва не вистачало коштів, він брав у борг, оформляв кредит. Влітку 2015 року він був свідком розмови між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про доцільність переоформлення будинку на ОСОБА_3 і подальшого продажу цього будинку. Свідок висловлював свої сумніви щодо доцільності укладення договору дарування, однак ОСОБА_1 вирішив по-своєму. Приблизно через рік свідок дізнався, що ОСОБА_1 будинок подарував. Коли і на яких умовах укладався договір дарування, чи існували якісь домовленості між сторонами, зокрема, про передачу грошей при укладенні договору дарування, йому не відомо.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Як вбачається з договору дарування та випливає з пояснень позивача, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору дарування, договір не встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

Сторони визначили, що прийняттям дарунка є прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на дарунок, факт прийняття дарунка підтверджується підписанням сторін на цьому договорі (пункт 6 договору).

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначені у позовній заяві від 19.09.2016 підстави позову, передбачені ст. 235 ЦК України, ОСОБА_1 у встановленому ЦПК України порядку змінив.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що договір дарування спірного будинку був укладений без згоди ОСОБА_7, з якою позивач перебував у фактичних шлюбних відносинах, а неотримання згоди іншого з подружжя щодо відчуження майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, є порушенням вимог статей 60, 61, 63, 65 СК України, а за відсутності при укладенні оспорюваного договору згоди органу опіки та піклування, у зв'язку з чим вказаний правочин є недійсним в силу положень 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою АДРЕСА_1 визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Як встановлено судом, право власності на будинок було зареєстровано за позивачем, позивач і ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі не перебували, спірний будинок їх спільною сумісною власністю подружжя не визнаний.

Відтак, судом не встановлено правових підстав АДРЕСА_1 отримання згоди ОСОБА_7 на відчуження спірного житлового будинку.

Також судом не встановлено порушення житлових прав малолітнього сина позивача у зв'язку із відсутністю при укладенні оспорюваного договору згоди органу опіки та піклування.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. АДРЕСА_1 вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми Закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону АДРЕСА_1 батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин 4 та 5 статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Судом не встановлено, що відчуження ОСОБА_1 спірного будинку призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо цього жилого приміщення.

Як встановлено судом, на момент укладання договору дарування у спірному будинку ні малолітній син позивача ОСОБА_1, ні мати останнього ОСОБА_7 не були зареєстровані, дитина разом з матір'ю були зареєстровані за іншою адресою, а тому укладанням спірного правочину законні права та інтереси дитини порушено не було.

Крім зазначених підстав, позивачем заявлено підставою позову вчинення договору дарування під впливом обману.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману передбачені статтею 230 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до пункту 20 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні АДРЕСА_1 неї, спрямовує свої дії АДРЕСА_1 досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними АДРЕСА_1 вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано жодних доказів, що відповідач ввів його в оману, укладаючи спірний договір дарування, що ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, оскільки з пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що він знав і усвідомлював, що укладав саме договір дарування і бажав укласти договір дарування, після укладення договору дарування будинок вибув з його фактичного володіння. Обставини, щодо яких позивача було введено в оману, на момент вчинення правочину не існували, а виникли понад рік потому, коли відповідач не сплатив йому кошти від продажу будинку. Надані позивачем письмові докази укладення ним кредитних договорів у 2015 - 2017 роках не свідчать, що відповідач ОСОБА_3 при укладенні договору дарування будинку 22.04.2015 ввів позивача в оману.

При цьому суд враховує ту обставину, що позивачем одночасно було укладено крім договору дарування будинку і два договори дарування земельних ділянок, на яких він розташований, дійсність яких позивач не оспорює.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір дарування укладався позивачем під впливом обману з боку відповідача, тобто не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог.

Таким чином, судом встановлено, що жодна із наведених підстав АДРЕСА_1 визнання договору дарування недійсним не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, а тому у задоволені позову слід відмовити з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76-81, 263- 266 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, органу опіки і піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного судового рішення - 25 січня 2019 року.

Суддя: Турбіна Т. Ф.