Рішення № 80638531, 22.03.2019, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/439/17

Провадженя№ 2/266/45/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г., за участі секретарів Циганкової М.М., Широкової Г.К., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на1/2 частку квартири,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначив, що 02.08.2016 року помер ОСОБА_7, з яким вона знаходилась в фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. За життя ОСОБА_7 з її згоди, як цивільної дружини, 30.01.2013 року була придбана квартира АДРЕСА_1 в Приморському районі м. Маріуполя. Після смерті ОСОБА_7 про з заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулись відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, жодний з яких не вказав позивача як спадкоємця. 31.03.2017 року відповідачами по справі на підставі свідоцтв про право на спадщину було зареєстровано право власності на кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполя, по 1/3 частки квартири за кожним. Вважає такі дії відповідачів такими, що порушують її права як спадкоємця після смерті чоловіка. Просить суд встановити факт спільного мешкання з ОСОБА_7 з лютого 2011 року по момент смерті ОСОБА_7 02.08.2016 року, визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину від 31.03.2017 року, видані Нікольскою державною нотаріальною конторою Донецької області на ім’я відповідачів та скасувати їх, визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 в Приморському районі м. Маріуполя як на спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Суду пояснила, що познайомилась з ОСОБА_7 в лютому 2011 року в смт. Ніольське Нікольского району Донецької області. Спільно стали мешкати після смерті її чоловіка. В травні 2011 року прийняли рішення переїхати до м. Маріуполь та придбати собі житло. Власний будинок в смт. Нікольське був залишений дітям. В січні 2013 року придбали кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполя. На придбання квартири гроші збирали, однак наявної суми не вистачало, що змусило взяти кредитні кошти в банку. Квартира була придбана за 30 000 грн., з них кредитних коштів внесено 15 000 грн. Договір купівлі – продажу укладався в її присутності, вона надавала на його укладення згоду як цивільна дружина, тому придбана квартира є спільної сумісною власністю подружжя. До придбання квартири нотаріус перевіряв документи, тоді ж 29.01.2013 року ОСОБА_7 була поставлена відмітка в паспорті про розірвання шлюбу, який рішенням суду був розірваний в 2004 році. Договір купівлі – продажк був оформлений на ОСОБА_7 в зв’язку із тим, що він наполягав. Спілкувались з дітьми ОСОБА_7, бували в гостях та вони також приходили до них. Кредит сплачений нею особисто в повному обсязі. Відповідачі в придбанні квартири участі не приймали. Не зверталась з заявою про прийняття спадщини в зв’язку із тим, що мешкала з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу. Просила суд задовольнити позовні вимоги з викладених в позові підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. В судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 мешкала спільно з ОСОБА_7 з лютого 2011 року по момент смерті ОСОБА_7 02.08.2016 року. Правочин купівлі – продажу кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполя був вчинений ОСОБА_7 за згодою його цивільної дружини, ОСОБА_6, після чого кватира є об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Маючи приблизно рівний рівень доходів, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 придбали квартиру за рахунок спільних коштів, також в зв’язку із придбанням квартири ОСОБА_6 взяла кредит з метою додати коштів для її придбання. Позивач здійснювала лікування ОСОБА_7 до того, як його забрали до себе відповідачі. Похорон проводили відповідачі по справі. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала. В судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_6 не була знайома до подання нею позовної заяви. З ОСОБА_7 в неї були гарні стосунки не зважаючи на розірвання ним шлюбу з дружиною. Потім батько перестав виходити на зв'язок, що видалось їй та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дивним, вони поїхали до нього додому в м. Маріуполь. ОСОБА_7 знаходився в критичному стані. Вони забрали його, перевезли його до смт. Нікольске та викликали швидку допомогу. ОСОБА_7 був госпіталізований, однак помер в лікарні 02.08.2016 року. Зі слів третіх осіб стало відомо, що квартиру ОСОБА_7 придбав за рахунок коштів, якими йому компенсували отриману за місцем роботи травму. Під час придбання квартири ОСОБА_7 казав, що йому не вистачає потрібної суми. Вона спільно з ОСОБА_4 допомогли ОСОБА_7 матеріально, надавши йому грошові кошти в сумі 20 000 грн., але передачу грошей ніяким чином не оформлювали. ОСОБА_7 за життя мав намір передати належне йому майно невідомій особі. Доступу в квартиру не мали, ОСОБА_7 приїздив на вихідні. Поховали ОСОБА_7 в смт. Нікольське, в похованні брали участь ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 Прийняла спадок в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 в своїй заяві на адресу суду проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні, розглянути справу за його відсутності, за участю його представника, адвоката ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти їх задоволення заперечувала.

Представник відповідача, ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Суду надала пояснення, аналогічні поясненням відповідачів по справі. Додатково суду пояснила, що лікування своєї травми, отриманої на виробництві, ОСОБА_7 проходив за місцем реєстрації, в смт. Нікольске, позивачем вказаний факт приховувався, що ставить під сумнів факт спільного мешкання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_7 вона була знайома з лютого – березня 2012 року. Він та ОСОБА_6 орендували квартиру по сусідству з нею. Дітей вона під час їх мешкання не бачила. Після вселення мешкали протягом одного року, шукали житло. Неодноразово бували в гостях одне у одного з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які мали спільний бюджет разом вели господарство, підшукували житло для придбання та спільного мешкання, купували меблі, продукти харчування тощо. ОСОБА_7 працював в ПАТ «ММК ім. Ілліча», посада не була їй відома, ОСОБА_6 працювала в ПАТ «МК Азовсталь». Нова квартира ОСОБА_7 та ОСОБА_6 – гостинка в Приморському районі м. Маріуполь. Вона була ними придбана в 2013 році, періодично бувала в них в гостях. ОСОБА_7 хворів, про це їй було відомо, про його смерть їй повідомили після похорону. Хто саме здійснював поховання ОСОБА_7 вона не знає. Їй було відомо, що ОСОБА_6 брала кредитні кошти в банку для придбання квартири. Не володіє інформацією, чи отримував ОСОБА_7 грошові кошти від дітей на придбання квартири.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду пояснила, що знайома з родиною Герук, ОСОБА_6 не знає. Померлого ОСОБА_7 знала з дитинства, оскільки товаришувала з його донькою та вони були сусідами. ОСОБА_7 мешкав за адресою своєї реєстрації в смт. Нікольське, бачила його на вихідних. Про придбання ОСОБА_7 квартири їй було відомо, однак нічого не було відомо про наявність в нього іншої родини. За наявної в неї інформації ОСОБА_7 придбав квартиру за рахунок коштів, які йому було сплачено в якості компенсації за отриману на роботі травму, про даний факт дізналась від його доньки. ОСОБА_7 проходив лікування, неодноразово бачила його в лікарні в період з 2013 по 2015 роки. Особисто ОСОБА_7 казав, що придбав квартиру, однак не уточнював, що саме за рахунок коштів, отриманих в якості компенсації. В останні місяці життя він знаходився на лікуванні в стаціонарі, доглядали його діти, відповідачі по справі. Поховали його також його діти,особисто була присутня на похороні.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні суду пояснила, що ОСОБА_7 є її колишнім чоловіком. Шлюб з ним було розірвано в 2004 році. Від шлюбу мають трьох дітей. ОСОБА_7 мешкав в належному йому будинку по вул. Садова в смт. Нікольське. Вона з сином перейшла мешкати в квартиру. З ОСОБА_7 підтримувала спілкування по телефону, він говорив, що в нього бувають жінки, але з ними відносини не мають тривалого характеру. Повідомив про придбання квартири за рахунок коштів, які йому було сплачено в якості регресних виплат за отриману на робочому місці травму та що з ним постійно ніхто не мешкає. ОСОБА_3 під час навчання в ПДТУ часто бував в гостях в ОСОБА_7, який помер за місцем мешкання. Своє 55 – річчя ОСОБА_7 святкував в смт. Нікольське вже після придбання квартири. Похороном займались відповідачі по справі, сторонніх осіб на похороні не було.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні суду пояснила, що була знайома з ОСОБА_7 Він разом з ОСОБА_6 мешкав в квартирі АДРЕСА_3 в Приморському районі м. Маріуполь. Вони завжди мешкали разом, купували меблі до квартири. Допомагали їй, як сусідці, ходили для неї в магазин. Конфліктів між ними не було. В коридорі, де вони мешкали – знаходиться 5 квартир. У ОСОБА_7 щось було з ногою. Бачила дітей ОСОБА_7 однак не знайома з ними. В її квартирі знаходиться дзвінок, вона відчиняє двері в коридор, питає до кого прийшла особа. Про смерть ОСОБА_7 вона дізналась від ОСОБА_6, причина смерті їй не відома. ОСОБА_6 не казала про те, чи була вона присутня на похороні.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

30 січня 2013 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 в Приморському районі м. Маріуполь (а. с. 5)

На підставі договору купівлі – продажу 30.01.2013 року було зареєстровано право власності на кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполь на ім’я ОСОБА_7 (а. с. 6, 87)

За результатами незалежної оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполь мала вартість в розмірі 30 000 грн., яка була сплачена ОСОБА_7 в повному обсязі (а. с. 47, 88)

ОСОБА_6 своєю заявою на ім’я приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_13 надала згоду як цивільна дружина ОСОБА_7 на купівлю її цивільним чоловіком кв. 126 в б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполь (а. с. 65)

Під час укладення договору купівлі – продажу ОСОБА_7 надано свідоцтво про розірвання шлюбу з ОСОБА_8 від 29.01.2013 року, який розірвано рішенням Володарського районного суду Донецької області від 30.09.2004 року (а. с. 36, 73)

Заробітна плата ОСОБА_7 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року склала 43205,93 грн., заробітна плата ОСОБА_6 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року склала 130048, 46 грн. (а. с. 76, 81)

Середньомісячна заробітна плата на момент придбання квартири ОСОБА_7 дорівнювала 3600, 49 грн., ОСОБА_6 - 5418,65 грн.

09.08.2016 року ОСОБА_7 помер, місцем смерті вказано смт. Нікольське Нікольського району Донецької області (а. с. 79)

29.09.2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 надано заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7,в яких не зазначено, що спадкоємцем є ОСОБА_6 (а. с. 97, 98, 99)

На момент смерті ОСОБА_7 мешкав в будинку 22-а по вул. Садова в смт. Нікольське (а. с. 102)

З довідки, наданої КСН «Меотида» 18.01.2017 року вбачається, що ОСОБА_6 постійно з лютого 2013 року мешкає в кв. 126, б. 23 по пр. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполь (а. с. 9)

31.03.2017 року державним нотаріусом Нікольскої державної нотаріальної контори Нікольського району Донецької області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 в рівних частках, по 1/3 за кожним спадкоємцем (а. с. 130)

Після отримання травми за місцем роботи ОСОБА_7 за життя проходив лікування, однак не звертався за ним саме з приводу травми до Нікольської районної лікарні (а. с. 157)

28.01.2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір №19928528, згідно якого ОСОБА_6 отримала від ПАТ «ПУМБ» кредитні кошти в сумі 13600 грн. (а. с. 196-197)

З наданих до матеріалів справи світлин вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проводили вільний час разом (а. с.201, 202)

ОСОБА_6 здійснювала догляд за ОСОБА_7 під час хвороби, купувала для нього необхідні для його лікування лікарські препарати (а. с. 235)

Згідно ст. 74 Сімейного Кодексу України. якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.60 СК України передбачено, що майно, придбане подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба та т.п.) самостійного заробітку (доходу). Частиною 3 ст. 61 СК України встановлено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України розгляд справ про встановлення факту віднесено до компетенції суду.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За позицією Верховного Суду України, викладеною в абз.2 п.2 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Факт постійного мешкання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 доведено наявними в справі доказами. З договору купівлі – продажу квартири вбачається, що він був укладений чоловіком, ОСОБА_7 зі згоди дружини, ОСОБА_6, в інтересах родини.

Також факт їх спільного мешкання доведено показами свідків, світлинами їх спільного життя, витратами ОСОБА_6 на ліки для лікування ОСОБА_7

ОСОБА_6 в інтересах родини уклала з ПАТ «ПУМБ» кредитний договір, згідно з яким отримала суму, яку витратила на сплату частки вартості спільно придбаного нею та ОСОБА_7 майна.

Згідно ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що при видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 нотаріусом не в повному обсязі встановлено коло спадкоємців, не враховано наявність цивільної дружини ОСОБА_6 та не встановлено той факт, що вказана квартира є об’єктом спільного майна подружжя, в результаті чого було порушено права ОСОБА_6 як спадкоємця.

Єдиним способом захисту порушених прав ОСОБА_6 суд вбачає в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, оскільки всі викладені в її позовній заяві факти знайшли своє підтвердження та доведені належними та допустимим доказами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує солідарно на користь позивача з відповідачів сплачений судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 328, 358, 368, 372, 1216-1218, 1223, 1261, 1264, 1268, 1270, 1296 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 65, 74 СК України, ст. ст. 12, 76, 80-81, 89, 223, 263-265, 279 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на1/2 частку квартири - задовольнити повністю.

Встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 (пр. Будівельників, б. 23, кв. 126, м. Маріуполь, 87534, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_7 з лютого 2011 року по день смерті ОСОБА_7 02 серпня 2016 року.

Визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право на спадщину, видані державним нотаріусом Нікольської державної нотаріальної контри Донецької області 31 березня 2017 року зареєстрованими у реєстрі за №587 на ім’я ОСОБА_5 (вул. Садова, б. 22-а, смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_2), №588 на ім’я ОСОБА_3 (вул. Садова, б. 22-а, смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3), №589 на ім’я ОСОБА_4 (вул. Садова, б. 22-а, смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_4).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34564736 від 31 березня 2017 року.

Визнати квартиру АДРЕСА_4 в Приморському районі м. Маріуполь спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Визнати за ОСОБА_6 (пр. Будівельників, б. 23, кв. 126, м. Маріуполь, 87534, РНОКПП НОМЕР_1) право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_5 в Приморському районі м. Маріуполь.

На рішення може бути подано апеляцію до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.03.2019 року.

Суддя: Пантелєєв Д. Г.