Ухвала суду № 80636262, 15.03.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа 761/46435/17

провадження № 2-п/752/24/19

УХВАЛА

15.03.2019 року Голосцївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П

з участю секретаря судового засдіання Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 26.10.2018 року по цивільній справі № 761/46435/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за не обліковану електричну енергію, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за не обліковану електричну енергію.

В грудні 2018 року відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись з заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 26.10.2018 року по цивільній справі № 761/46435/17, яким позов ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» до неї про стягнення заборгованості за не обліковану електричну енергію, було задоволено, звернулась з заявою про його скасування. В обґрунтування заяви вказує, що при розгляді справи її не було повідомлено про розгляд справи належним чином, відповідно вона не була присутньою на судовому засіданні, коли було винесено заочне рішення. Разом з тим, вважає, що, приймаючи рішення, - суд обмежився лише доказами наданими виключно позивачем, позбавивши її можливості надати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, на спростування розміру суми заборгованості.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги своєї заяви підтримала та просила її задовольнити, скасувавши рішення та призначивши по справі новий судовий розгляд. Одночасно вказала, що дійсно є споживачем електричної енергії, однак, позвиач відмовляється укласти із нею договір, в зв»язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житло.

Представник позивача в судовому засіданні просила в задоволенні заяви відмовити, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, заяви, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2018 року, позов ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за не обліковану електричну енергію, було задоволено (а.с.81-85).

Вказане рішення направлене сторонам для відома (а.с. 86).

В позові зазначено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1, а також відповідач в ході розгляду справи підтвердила, що фактично проживає за вказаною адресою та фактично є споживачем наданих позивачем послуг.

Крім того, відповідачем в ході розгляду заяви не заперечувалось те, що у неї наявна заборгованість за надані послуги, яка підлягає сплаті позивачу.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно із положеннями ст. 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначені, зокрема, обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і не повідомлення їх суду, і докази про це посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто для скасування заочного рішення необхідна наявність одночасно двох наведених умов.

Використання законодавцем в конструкції коментованої статті 288 ЦПК України сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення.

Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач була повідомлена про день та час розгляду цивільної справи належним чином, про що в матеріалах справи є поштові конверти адресовані відповідачу із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Виклики здійснювались судом за адресою, яку відповідач вказав зокрема в заяві про перегляд заочного рішення та позов було подано позивачем за факчтиним місцем проживання відповідача. Також відповідач не надала жодних доказів поважності не явки у судове засідання.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 6 ст. 128 ЦПК України відповідач був повідомлений належним чином про судові засіданні по цивільній справі.

Крім того, дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріали справи, суд приходить до висновку що в заяві відсутні посилання на будь-які докази, які мають істотне значення для справи, які не були досліджені судом при винесенні заочного рішення, оскільки, обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення є непогодження з винесеним судовим рішенням та є по суті обґрунтуванням апеляційної скарги.

У відповідність до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на ' яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішеннявід 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, за відсутності зазначених обставин у сукупності, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, а тому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відповідача слід відмовити, в зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 284-288 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 26.10.2018 року по цивільній справі № 761/46435/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за не обліковану електричну енергію, - відмовити.

Роз'яснити заявнику, що відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.П. Чередніченко