Рішення № 80632223, 11.03.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2798/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Шейнцис О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна" (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Маковея, буд. 50)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Триглав Логістікс" (65009, м. Одеса, вул. Армійська, буд.18 А)

про стягнення 524 025,62 грн

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 – ордер ЛВ №058474 від 07.12.2018р. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Триглав Логістікс", в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 331 425 грн., пеню у сумі 150 470,03 грн, 3% річних у сумі 14 025,75 грн, інфляційні втрати у сумі 28 104,84 грн, а також витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна" обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Генерального договору поставки мінеральних добрив №15/08/17 від 15.08.2017р. в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2018р. відкрито провадження у справі №916/2798/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на "08" січня 2019 р. о 12:00.

08.01.2019р. у судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання (а.с.51), відповідно до якого останній зазначив, що ТОВ "Триглав Логістікс" не було отримано позовну заяву, у зв`язку із чим останнє було позбавлено можливості підготувати відзив на позов та висловити свою правову позицію по суті спору.

З огляду на вищевказане, відповідач у своєму клопотанні просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, продовжити йому строк для подання відзиву, а також надати можливість ознайомитись з матеріалами справи №916/2798/18.

Представник позивача, в свою чергу, вирішення вищевказаного клопотання залишив на розсуд суду та зазначив, що ним буде подано клопотання про участь у судових засіданнях при розгляді даної справи в режимі відеоконференції.

Враховуючи клопотання відповідача та позицію позивача щодо нього, у судовому засіданні 08.01.2019р. оголошено протокольну перерву до "28" січня 2019р. о 14год.00хв.

14.01.2019р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від представника позивача за вх.№2-141/19 надійшло клопотання (а.с.55), в якому останній просив суд забезпечити йому участь у судовому засіданні 28.01.2019р. в режимі відеоконференції та доручити її проведення Господарському суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 128).

Приймаючи до уваги необхідність забезпечити позивачу ефективну реалізацію його права на судовий захист, вищевказане клопотання судом було задоволено, про що винесено відповідну ухвалу від 21.01.2019р.

28.01.2019р. до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Триглав Логістікс" за вх.№2-436/19 надійшла заява (а.с.60), в якій відповідач на підставі ст.ст.258, 267 ЦК України просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог ТОВ "ОСОБА_1 Трейд Україна" в частині вимог про стягнення штрафних санкцій за період з 16.11.2017р. по 10.12.2017р. та ухвалити в цій частині рішення про відмову у задоволенні позову.

У судовому засіданні 28.01.2019р. представник відповідача вищевказану заяву повністю підтримав, при цьому зазначив про відсутність необхідності подавати відзив на позов.

Представник позивача, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти вищевказаної заяви заперечував та просив надати йому можливість подати свої письмові пояснення щодо змісту зазначеної заяви.

З огляду на заявлене позивачем клопотання, у підготовчому засіданні 28.01.2019р. при розгляді справи №916/2798/18 оголошено протокольну перерву до "06" лютого 2019р. о 12год.30хв.

Крім того, у судовому засіданні 28.01.2019р. судом попередньо визначено дату та час для розгляду даної справи по суті, а саме – "13" лютого 2019р. о 12год.30хв., про що було повідомлено представників сторін.

Також, ухвалою від 28.01.2019р. судом було задоволено усне клопотання позивача про надання йому можливості продовжити участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

04.02.2019р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від ТОВ "ОСОБА_1 Трейд Україна" за вх.№2204/19 надійшли письмові пояснення з додатковими доказами (а.с.69-71), а також клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.72-76).

У вказаних поясненнях позивач заперечив проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, посилаючись на п. 8.11. укладеного між сторонами Генерального договору поставки мінеральних добрив №15/08/17 від 15.08.2017р., згідно якого за домовленістю сторін збільшено позовну давність по вимогам про стягнення неустойки (штрафу, пені) до трьох років.

06.02.2019р. до канцелярії суду від представника відповідача за вх.№2413/19 надійшло клопотання (а.с.78), відповідно до якого останній просив суд розглядати справу №916/2798/18 за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 06.02.2019р. представник позивача, який приймав участь в режимі відеоконференції, зазначив про подання ним усіх необхідних для розгляду справи доказів, у зв'язку із чим проти закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до розгляду по суті останній не заперечував.

Приймаючи до уваги викладену позивачем позицію та враховуючи вищевказане клопотання представника відповідача щодо розгляду справи за його відсутності, ухвалою суду від 06.02.2019р. закрито підготовче провадження у справі №916/2798/18, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на раніше визначені дату та час, а саме "13" лютого 2019р. о 12год.30хв.

13.02.2019р. судом розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово позивача, який позов підтримав в повному обсязі, а також досліджено наявні в матеріалах справи докази.

При цьому, представник позивача до початку судових дебатів зазначив про необхідність подання остаточного розрахунку суми судових витрат, у зв`язку із чим просив оголосити у судовому засіданні перерву.

Для надання можливості позивачу подати уточнений розрахунок судових витрат, судом 13.02.2019р. оголошено протокольну перерву у судовому засіданні до "27" лютого 2019р. о 10год.00хв. та встановлено позивачу строк для розрахунку судових витрат до 25.02.2019р.

Приймаючи до уваги, що позивача про оголошення перерви було повідомлено безпосередньо у судовому засіданні, на адресу відповідача було направлено відповідну ухвалу в порядку ст. 120 ГПК України.

26.02.2019р. до канцелярії суду від позивача за вх.№2-848/19 надійшов остаточний розрахунок суми судових витрат з додатковими доказами (а.с.91-96), який, як вбачається зі штемпелю поштової установи на конверті, направлено поштою 22.02.2019р. (а.с.100), тобто з дотриманням строку, встановленого судом.

27.02.2019р. суд перейшов до стадії судових дебатів та заслухав заключне слово позивача, який просив задовольнити позов в повному обсязі.

Водночас, приймаючи до уваги необхідність дослідження остаточного розрахунку судових витрат позивача, які надійшли до суду 26.02.2019р., суд дійшов висновку, що спір по суті не може бути вирішено у судовому засіданні 27.02.2019р., у зв'язку із чим у судовому засіданні оголошено перерву до "11" березня 2019 р. о 15:00.

Про оголошення перерви представника позивача було повідомлено безпосередньо у судовому засіданні, а відповідача шляхом направлення відповідної судової ухвали.

04.03.2019р. до суду від позивача за вх.№2-956/19 надійшло клопотання про надання йому можливості прийняти участь у судовому засіданні 11.03.2019р. в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 11.03.2019р. вищевказане клопотання позивача судом задоволено та доручено проведення відеоконференції Господарському суду Львівської області.

11.03.2019р. представником позивача, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, додаткових пояснень викладено не було.

Представник відповідача у судові засідання 06.02.2019р., 13.02.2019р., 27.02.2019р. та 11.03.2019р. не з'являвся, водночас, враховуючи наявне в матеріалах справи клопотання (а.с.78), суд вважає за необхідне розглянути справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані ними в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.12-19), 15.08.2017р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Генеральний договір поставки мінеральних добрив №15/08/17, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця (поставити), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується прийняти у свою власність та оплатити мінеральні добрива (товар), згідно умов договору та відповідних додаткових угод до нього.

Відповідно до п.1.2. договору поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджуються найменування та асортимент мінеральних добрив, ціна, кількість, умови поставки, в тому числі відвантаження товару, умови оплати, інші необхідні умови поставки конкретного погодженого об’єму товару.

Згідно п.5.11.1. договору за наслідками поставки товару на умовах EXW постачальник та покупець оформлюють акт приймання-передачі та/або видаткову накладну.

Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та якості, а право власності та ризики втрати чи загибелі товару такими, що перейшли від постачальника до покупця при поставці на умовах EXW, з дати підписання сторонами акту прийому передачі товару та/або видаткової накладної (п.5.10.3. договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що покупець здійснює 50% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка зазначена у відповідній додатковій угоді до цього договору, на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено самою додатковою угодою. Інші 50% покупець оплачує по факту отримання товару, але не пізніше 5 робочих днів.

Оплата здійснюється покупцем за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до договору (п.6.2).

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.20), на підставі вищевказаного генерального договору поставки між сторонами 19.10.2017р. укладено додаткову угоду №4, відповідно до якої позивач зобов’язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов’язався прийняти у свою власність товар на загальну суму 4 941, 000 00грн.

Між тим, згідно матеріалів справи (а.с.21-23) позивачем було поставлено відповідачу на підставі вищевказаного договору товар, а саме за видатковою накладною №9 від 23.10.2017р. на суму 4 431 230, 00 грн., за видатковою накладною №10 від 01.11.2017р. на суму 473 170, 00 грн., за видатковою накладною №11 від 08.11.2017р.

Як стверджує позивач та зазначене не спростовується матеріалами справи, відповідачем отриманий товар оплачено частково.

Так, 25.01.2018р. позивач надіслав ТОВ "Триглав Логістікс" повідомлення (а.с.24), в якому зазначив про наявність у відповідача заборгованості станом на 25.01.2018р. в сумі 398 900, 00 грн. та просив погасити її протягом 14 календарних днів.

При цьому, відповідач з наявністю заборгованості у зазначеній сумі погодився, про що свідчить відповідна відмітка на повідомлені проставлена директором ТОВ "Триглав Логістікс".

В подальшому, 31.05.2018р. між сторонами у справі було укладено угоду про взаємозалік зустрічних вимог (а.с.25), в якій сторони погодили, що зобов’язання ТОВ "Триглав Логістікс" за договором поставки №15/08/17 від 15.08.2017р. вважати виконаним частково на суму 47 475, 00 грн. та заборгованість відповідача перед позивачем після взаємозаліку становить 367 625, 00 грн.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається (а.с.26-28), що після підписання вищевказаної угоди, а саме17.07.2018р., відповідачем було оплачено на рахунок відповідача 20 000, 00 грн.

Між тим, у вересні 2018року між сторонами складено та підписано акти звіряння взаємних розрахунків (а.с.29-30), з яких вбачається, що кінцеве сальдо на користь позивача на день підписання актів складає 331 425, 00 грн.

При цьому, про проведення між сторонами розрахунків щодо поставленого товару за вищевказаним договором поставки свідчать також надані позивачем оборотно-сальдові відомості по рахунку (а.с.31,70), а також складений між сторонами акт звірки станом на січень 2018 року (а.с.71).

Таким чином, оскільки наявність заборгованості ТОВ "Триглав Логістікс" перед ТОВ "ОСОБА_1 Трейд Україна" за Генеральним договором поставки мінеральних добрив №15/08/17 від 15.08.2017р. станом на день подання позову у розмірі 331 425, 00 грн. підтверджується матеріалами справи, а також враховуючи, що належних доказів, які б спростовували наявність такої заборгованості відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги ТОВ "ОСОБА_1 Трейд Україна" в цій частині цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що під час розгляду справи №916/2798/18 відповідачем не було надано заперечень з приводу наявності заборгованості та арифметичної вірності поданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, а виключно було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.11), суд вважає його правильним та таким, що відповідає умовам договору із зазначенням вірних періодів прострочення та з врахуванням здійснених відповідачем оплат.

Водночас, перевіривши суму інфляційних втрат, яка зазначена позивачем у вищевказаному розрахунку, судом за допомогою системи "Ліга-Закон", з урахуванням періоду прострочення, який визначений позивачем, та з огляду на умови укладеного між сторонами договору, зроблено власний розрахунок, згідно з яким сума інфляційних втрат складає 28 092, 41 грн.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.12.2017 - 31.10.20183314251.08528 092.41359517.41

Щодо вимог позивача про стягнення пені у сумі 150 470, 03 грн., суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, пунктом 8.4. договору сторони погодили, що у разі не оплати, несвоєчасної або неповної оплати товару покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочки від суми невиконаних обов’язків за кожен день прострочення платежу та за весь період прострочення.

Водночас, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Між тим, відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору поставки, а саме п.8.11., сторони дійшли згоди збільшити строк позовної давності щодо стягнення неустойки (штраф та пеня) за цим договором до трьох років.

За таких обставин, судом не приймається до уваги заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (а.с.11), суд вважає його правильним та таким, що відповідає умовам договору із зазначенням вірних періодів прострочення та з врахуванням здійснених відповідачем оплат. З урахуванням зазначеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 150 470, 03 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи; до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна", судові витрати слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, згідно остаточного розрахунку суми судових витрат, який надійшов до суду 26.02.2019р. за вх.№2-848/19 (а.с.91), позивач просить суд покласти на ТОВ "Триглав Логістікс", зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000, 00 грн., а також витрати, пов’язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в розмірі 493, 19 грн.

Отже, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілення, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.36), 07.12.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна" (клієнт) та адвокатом ОСОБА_2 (адвокат) було укладено Договір про надання правової допомоги №07/12/18.

За вищевказаним договором адвокат зобов’язався надати клієнту правову допомогу, визначену договором, а клієнт зобов’язався сплатити адвокату гонорар та відшкодувати понесені фактичні витрати, якщо це передбачено договором, а також здійснювати повне сприяння адвокату у виконанні покладених на нього обов’язків (п.1.1. договору).

Згідно п.2.1. договору, предметом договору є надання правової допомоги клієнту у позасудовому, досудовому та/або судовому порядку в рамках цивільного, господарського та/або адміністративного судочинства у питанні стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Триглав Логістікс" на користь клієнта заборгованості (основного боргу, штрафних та фінансових санкцій тощо) за Генеральним договором поставки мінеральних добрив №15/08/17 від 15.08.2017р.

Відповідно до п.5.2. договору розмір гонорару за цим договором визначається згідно з окремим додатком до цього договору, складений на підставі замовлення клієнта та підписаним обома сторонами.

Між тим, 07.12.2018р. між позивачем та адвокатом було підписано Додаток №1 до вищевказаного договору про надання правової допомоги, згідно якого останні погодили такий розмір та порядок сплати гонорару адвоката:

1) вартість однієї години роботи адвоката – 1 000, 00 грн.;

2) складення позовної заяви, розрахунку сум, що стягуються, відзиву на позовну заяву – по 8 000, 00 грн.;

3) складення інших заяв по суті спору – по 3 000, 00 грн.;

4) складення заяв, клопотань з процесуальних питань – 1 000, 00 грн. за один документ;

5) представництво інтересів в суді:

- в межах міста Львова – проводиться з розрахунку дві години роботи адвоката за одне судове засідання (на вимогу адвоката включається час на транспортування до суду);

- в межах Львівської області – 1 500, 00 грн. за одне судове засідання;

- в за межами Львівської області – 4 000, 00 грн. за одне судове засідання.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.92), 18.02.2019р. між позивачем та адвокатом було складено Акт №01 приймання-передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги).

З вищевказаного акту вбачається, що адвокатом було надано, а позивачем прийнято юридичні послуги, пов’язані з представництвом інтересів позивача в Господарському суді Одеської області по справі №916/2798/18, загальна вартість яких складає 16 000, 00 грн., з яких:

- складення позовної заяви, розрахунок сум, що стягуються, подання позову з доданими до нього доказами до Господарського суду Одеської області – 8000, 00 грн.;

- підготовка до розгляду справи та участь 08.01.2019р. у судовому засіданні в Господарському суді Одеської області – 4000, 00 грн.;

- підготовка до розгляду справи та участь 28.01.2019р. у судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді Львівської області – 2000, 00 грн.;

- підготовка до розгляду справи та участь 13.02.2019р. у судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді Львівської області – 2000, 00 грн.

На підставі складеного акту адвокатом було виставлено рахунок №1802-19/01 від 18.02.2019р. (а.с.93) на загальну суму 16 000, 00 грн., який позивачем оплачено в повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №421 від 22.02.2019р. (а.с.94).

Так, за договором про надання послуг виконавець зобов'язаний надати послугу, а замовник - оплатити її. За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов'язку з її надання.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 “Послуги. Загальні положення” цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв'язку із вирішенням спору в суді.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” можуть бути використані судом в якості джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають частковому задоволенню.

Так, суд не вважає за необхідне в повному обсязі стягувати з відповідача на користь позивача понесені ним витрати, які пов’язані з участю адвоката 08.01.2019р. безпосередньо в Господарському суді Одеської області, з огляду на те, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі явку сторін не було визнано обов’язковою, а також враховуючи, що адвокат не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру витрат позивача на юридичну допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд враховує, що позовну заяву та розрахунок штрафних санкцій адвокатом складено якісно, при цьому участь адвоката у судових засіданнях є цілком доречною, з огляду на участь у судових засіданнях представника відповідача та подання ним наявних в матеріалах справи клопотань.

За таких обставин, виходячи із встановленого у додатковій угоді №1 до договору про надання правової допомоги розміру оплати гонорару адвоката, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 14 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

З огляду на вищевказане, витрати позивача в частині вартості проїзду адвоката в сумі 493, 19 грн. на відповідача не покладаються, оскільки судом вже було зазначено про можливість адвоката позивача прийняти участь у судовому засіданні 08.01.2019р. в режимі відеоконференції.

Крім того, з огляду на часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна", судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Триглав Логістікс" (65009, м. Одеса, вул. Армійська, буд.18 А, код ЄДРПОУ 38352464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Трейд Україна" (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Маковея, буд. 50, код ЄДРПОУ 40296949) суму основного боргу за Генеральним договором поставки мінеральних добрив №15/08/17 від 15.08.2017р. у розмірі 331 425/триста тридцять одна тисяча чотириста двадцять п’ять/ грн. 00 коп., пеню в розмірі 150 470 /сто п’ятдесят тисяч чотириста сімдесят/ грн. 03 коп., три проценти річних у розмірі 14 025 /чотирнадцять тисяч двадцять п’ять/ грн. 75 коп., інфляційні втрати в сумі 28 092 /двадцять вісім тисяч дев’яносто дві/грн. 41 коп., судовий збір в сумі 7 860 /сім тисяч вісімсот шістдесят/ грн. 20 коп., а також витрати на правничу допомогу в сумі 14 000 /чотирнадцять тисяч/ грн. 00 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21 березня 2019 р.

Суддя Ю.М. Щавинська