Рішення № 80632203, 11.03.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2352/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Воровіній Т.О.

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця»

про стягнення, -

За участю представників сторін:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: ОСОБА_1 № 2782 від 01.11.18

ВСТАНОВИВ:

22.10.2018 року Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажів.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо своєчасної доставки вантажу за залізничними накладними.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2018р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №916/2352/18.

08.11.2018р. від Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач заперечував з приводу задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів викладених у відзиві відповідач послався на те, що прострочення доставки вантажу відбулось не з вини залізниці, а через не прийом даного вантажу Ізмаїльським портом через перевантаження.

08.11.2018 року від відповідача надійшло клопотання в порядку ст.ст. 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50%.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, посилається на положення ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також на те, що в матеріалах справи №916/2352/18 не міститься доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки доставки вантажу.

22.11.2018р. від Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до господарського суду Одеської області надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач заперечує правову позицію відповідача та просить суд відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

- Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» в травні 2018 року здійснювалось перевезення вантажів до станції призначення Ізмаїл-експорт регіональної філії «Одеська залізниця» одержувачем є ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт за залізничними накладними № 46002481 та 46002507.

Позивач зазначає, що по вказаним накладним, відповідачем при здійсненні перевезень вантажів були порушені умови договору та встановлені діючим законодавством України строки доставки вантажів, а саме:

- прострочення доставки вантажу за залізничними накладною № 46002481 від 13 травня 2018 року складає від двох до трьох діб в залежності від вагону;

- прострочення доставки вантажу за залізничною накладною № 46002507 від 13 травня 2017 року складає від двох до трьох дів в залежності від вагону.

Отже, у зв’язку з несвоєчасним виконанням зобов’язань Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» по перевезенню вантажу, позивачем, власне і заявлено відповідний позов з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як встановлено матеріалами справи, 15.02.2018 року між сторонами укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізницею додаткові послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Статтею 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (надалі – Правила) визначено терміни в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до п.п. 1.1.1, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах, термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 доби на кожні повні та неповні 200 км.

Згідно з п. 1.2 Правил, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.

За приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Згідно з п.п. 2.10 Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведено порушення залізницею умов договору в частині своєчасної доставки вантажу на станцію призначення.

Суд не приймає до уваги правову позицію Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця», з приводу того, що прострочення доставки відбулось не з вини залізниці, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів в обґрунтування правової позиції.

Загальний розмір штрафу за прострочення доставки вантажу складає 27487,70грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо розміру заявленого до стягнення штрафу за прострочення доставки вантажів на загальну суму 27487,70грн., з урахуванням провізних плат вантажу, вважає його вірним та обґрунтованим.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не заперечувалось вірність здійсненого розрахунку позивачем.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 27487,70грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розмір належних до сплати штрафних санкцій на 50% суд зазначає наступне.

Ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічна правова позиція, щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій у правовідносинах, які виникають із положень статутів залізниць викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року по справі № 906/754/17.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Суд звертає увагу, що в даному випадку Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» заперечувало з приводу задоволення позовних вимог, про що зазначено у відзиві на позовну заяву. Дані обставини свідчать про відсутність усвідомлення про необхідність виконання зобов’язань внаслідок неналежного виконання договірних умов.

Отже, в контексті спірних правовідносин у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносини ст. 233 Господарського кодексу України, та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50066; код ЄДРПОУ 00190977) штраф за прострочення доставки вантажів у розмірі 27487,70грн. та 1762,00грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 21 березня 2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова