Рішення № 80632021, 14.03.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2019 Справа № 914/2162/18

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Дизайн-Принт Україна”, м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!”, м. Львів,

про стягнення заборгованості в розмірі 420 923, 67 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - директор;

від відповідача: не з’явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Дизайн-Принт Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!” про стягнення заборгованості в розмірі 420 923, 67 грн.

Ухвалою суду від 23.11.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дизайн-Принт Україна» було залишено без руху та надано позивачу строк, до 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме, надання суду належних доказів сплати судового збору за подання позовної заяви.

Внаслідок усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 10.12.2018 було відкрито провадження у справі № 914/2162/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10.01.2019.

Ухвалою суду від 10.01.2019 підготовче засідання відкладено на 04.02.2019. Ухвалою суду від 04.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 20.02.2019. Ухвалою від 20.02.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 14.03.2019.

Представник позивача у судове засідання 14.03.2019 з’явився, позовні вимоги підтримав за мінусом суми основного боргу в розмірі 120 000, 00 грн, яка була оплачена відповідачем під час розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання 14.03.2019 не з’явився, однак, 12.03.2019 через канцелярію суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи платіжних доручень в підтвердження часткової оплати відповідачем основного боргу на суму 120 000, 00 грн. Також, представник відповідача подав письмові пояснення, в яких заперечив щодо стягнення пені, з підстав того, що така не передбачена договором поставки укладеним між сторонами.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з’ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 14.03.2019 справу розглянуто по суті та оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Дизайн-Принт Україна” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!” із вимогами про стягнення заборгованості в розмірі 420 923, 67 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на укладений між сторонами у справі договір поставки від 13.06.2018 № 13/06/2018, за умовами якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 369 838, 80 грн, згідно видаткових накладних від 22.06.2018 № 265 та від 05.09.2018 № 358.

За умовами п. 4.2. договору поставки, оплата за цим договором здійснюється на умовах відтермінування платежу в 30 (тридцять) календарних днів, що відраховується з моменту отримання товару покупцем, що засвідчується підписанням уповноваженим представником покупця та скріпленням печаткою покупця відповідної видаткової накладної.

Як зазначає позивач, відповідач за поставлений йому товар у погоджені в договорі строки не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 369 838, 80 грн.

З метою захисту свого права на отримання плати за поставлений товар, позивач звернувся з цим позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 369 838, 80 грн та нарахованих сум пені в розмірі 32 842, 04 грн, 3 % річних в розмірі 2 764, 00 грн та інфляційних втрат на суму 9 258, 26 грн. Однак, внаслідок оплати відповідачем 120 000 грн боргу під час розгляду даної справи, позивач не підтримує позовні вимоги в цій частині та просить стягнути з відповідача заборгованість за мінусом сплаченої відповідачем суми.

Позиція відповідача.

Відповідач щодо наявності у нього заборгованості перед позивачем за поставлений товар не заперечував та в процесі розгляду справи частково її погасив на суму 120 000 грн. Однак, відповідач висловив заперечення щодо заявленої до стягнення пені, зазначивши про те, що такий вид майнової відповідальності не передбачено укладеним між сторонами договором, а тому, за приписами чинного законодавства України, нарахована позивачем сума пені не підлягає стягненню з відповідача.

Обставини справи встановлені судом.

Між сторонами у справі 13.06.2018 було укладено договір поставки № 13/06/2018 (надалі-договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов’язався поставляти, а покупець (відповідач) приймати та оплачувати товар. Перелік, найменування, асортимент, кількість, ціна товару та інші умови поставки вказуються сторонами в додатках (специфікаціях) до даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, постачальник поставляє товар покупцеві на адресу, визначену у відповідному додатку (специфікації) та передає товар на підставі довіреності уповноваженого представника покупця і видаткової накладної, складеної сторонами.

Згідно п. 4.2. договору, оплата за цим договором здійснюється на умовах відтермінування платежу в 30 (тридцять) календарних днів, що відраховується з моменту отримання товару покупцем, що засвідчується підписанням уповноваженим представником покупця та скріпленням печаткою покупця відповідної видаткової накладної.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 369 838, 80 грн, а відповідач прийняв вказаний товар без зауважень, що підтверджується видатковими накладними від 22.06.2018 № 265 на суму 246 174, 00 грн та від 05.09.2018 № 358 на суму 123 664, 80 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та завірені їхніми печатками (копії накладних містяться в матеріалах справи).

Відповідач протягом погодженого в договорі строку за поставлений йому товар не оплатив, внаслідок чого заборгував позивачу 369 838, 80 грн.

Позивач звертався до відповідача із претензією від 17.09.2018 № 38, яка стосувалася заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної від 22.06.2018 № 265, у якій просив протягом 10 банківських днів з дня отримання претензії сплатити заборгованість за товар та нараховані на заборгованість інфляцію і 3 % річних. Відповідач вимог вказаної претензії не виконав, після чого позивач звернувся з цим позовом до суду із вимогою про стягнення заборгованих відповідачем сум.

Під час розгляду справи в суді, відповідач частково погасив суму основного боргу у розмірі 120 000 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи платіжні доручення від 26.11.2018 № 18115, від 04.03.2019 № 20888, від 06.03.2019 № 20912 та від 11.03.2019 № 21009 на суму 30 000 грн кожне.

Норми права та мотиви з яких виходив суд при ухваленні рішення.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Господарський суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, враховуючи представлені суду докази часткової сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 120 000 грн, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення вказаної суми.

Щодо решти суми основного боргу в розмірі 249 838, 80 грн, суд, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, вважає позовну вимогу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

З приводу стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

У зв’язку із порушенням відповідачем строку оплати за товар, визначеного у п. 4.2. договору, позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 9 258, 26 грн - інфляційних втрат та 2 764, 00 грн - 3 % річних.

Дослідивши долучений до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що позивач здійснив вказані нарахування по видатковій накладній від 22.06.2018 № 265 на суму 246 174 грн за період з 21.07.2018 по 14.11.2018 та по видатковій накладній від 05.09.2018 № 358 на суму 123 664, 80 грн за період з 04.10.2018 по 14.11.2018. Проте, враховуючи строк оплати передбачений у п. 4.2. договору поставки (30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем), суд зазначає, що позивач неправильно визначив періоди нарахування 3 % річних. Оскільки поставка товару по видатковій накладній № 265 на суму 246 174 грн відбулася 22.06.2018, а по видатковій накладній № 358 на суму 123 664, 80 грн - 05.09.2018, то прострочення оплати товару відповідачем за вказаними видатковими накладними настало відповідно з 23.07.2018 та з 06.10.2018.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3 % річних суд встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 703, 02 грн - 3 % річних та 9 258, 26 грн - інфляційних втрат.

Щодо стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1. ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами договору поставки сторони погодили, що у випадку прострочення оплати за товар, покупець виплачує постачальнику штраф у розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Однак, у позовній заяві, без жодних правових обґрунтувань, позивач просить застосувати до відповідача штрафну санкцію у вигляді пені на суму 32 842, 04 грн, яка не передбачена умовами договору поставки.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 32 842, 04 грн пені у зв’язку із простроченням оплати за товар є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПУ України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 120 000 грн основного боргу - закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей – як для себе!” (79032, м. Львів, вул. Джорджа Вашингтона, буд. 10, код ЄДРПОУ 31978272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Дизайн-Принт Україна” (01004, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37045749) суму в розмірі 265 727, 08 грн, з яких:

- 249 838, 80 грн – основного боргу;

- 9 258, 26 грн – інфляційних втрат;

- 2 703, 02 грн – 3 % річних;

- 3 927, 00 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 21.03.2019.

Суддя Манюк П.Т.