Ухвала суду № 80631831, 21.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання

про закриття провадження у справі

м. Київ

21.03.2019Справа № 910/15957/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглядаючи у відкритому підготовчому засіданні клопотання Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, м. Київ,

про закриття провадження у

справі № 910/15957/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф», м. Київ,

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. державне підприємство «Сетам», м. Київ, 2. товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬКОМХЛІБ», м. Луцьк,

про стягнення 1 419 504,30 грн. матеріальних збитків,

за участю представників:

позивача - Безолюка В.С. (довіреність від 04.06.2018 № б/н, адвокат);

відповідача - Антошина В.В. (посвідчення від 29.05.2018 № 044);

третіх осіб - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15957/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» (далі - Товариство) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі -Агентство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного підприємства «Сетам», товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬКОМХЛІБ»,про стягнення матеріальних збитків заподіяних вчиненням недійсного правочину у сумі 1 419 504,30 грн.

У підготовче засідання 21.03.2019 з'явилися представники позивача та відповідача, а також не з'явилися представники третіх осіб, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник відповідача подав суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі, виходячи з такого.

Відповідач мотивує клопотання тим, що: Агентство виступає у спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень; спір пов'язаний з оскарженням дій, рішень, суб'єкта владних повноважень, здійснених на виконання публічно-владних управлінських функцій та повноважень, стосується публічно-правових відносин між Товариством і Агентством та ґрунтується виключно на незгоді з визначеними чинним законодавством України, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, владними управлінськими функціями та повноваженнями Агентства; такий спосіб захисту порушеного права, як прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю прямо визначений статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); даний спір не стосується господарських або цивільно-правових відносин; між Агентством та Товариством відсутні будь-які господарські або цивільно-правові відносини; права позивача є обмеженими в результаті застосованих заходів забезпечення кримінального провадження в порядку кримінального судочинства;

Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до пункту3.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України №10 від 24.10.2011 господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо.

Відповідно до приписів статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Згідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, справі «Щокін проти України» від 14.10.2010, справі «Сєрков проти України» від 07.07.2011, справі «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2004) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Отже, спір у даній справі фактично стосується захисту порушеного органом державної влади права позивача на мирне володіння своїм майном, що гарантоване йому положеннями Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції, тобто, є спором про право, а відтак, правові підстави вважати, що такий спір не підвідомчий господарським судам та не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства відсутні.

У свою чергу, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.

Предметом спору у даній справі є стягнення матеріальних збитків, які позивач обґрунтовує як такі, що завдані йому при відчуженні майна, власником якого на момент такого відчуження був позивач. Підстави для відчуження відсутні, оскільки відсутнє волевиявлення суб'єктів управнених на прийняття такого рішення. Наслідком продажу є порушення права власності, яке підлягає відновленню у спосіб відповідно до статей 15, 16, , 203, 22 Цивільного кодексу України.

Вказані законодавцем ознаки адміністративного договору відсутні у оспорюваного правочину, тому оспрюваний правочин є цивільно-правовою угодою, а не адміністративним договором.

Відтак, наявний спір про право з вимогою його поновлення шляхом відшкодування майнових втрат віднесений до предметної і суб'єктної підсудності господарського суду.

Отже, закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованим і незаконним.

Керуючись статтями 231, 234, 235 та 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про закриття провадження у справі №910/15957/18 з підстав предметної непідсудності господарському суду.

2. Надіслати ухвалу суду учасникам справи.

Ухвала набрала законної сили 21.03.2019 та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 22.03.2019.

Суддя І.Д. Курдельчук