Ухвала суду № 80631778, 15.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

за результатами розгляду скарги

м. Київ

15.03.2019Справа № 910/23657/13

Суддя Підченко Ю.О., при секретарі судового засідання Лемішко Д.О., розглянув скаргу Міністерства оборони України

на дії Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

у справі № 910/23657/13

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКДС-Проектбуд"

про стягнення 49 794, 09 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача (стягувача): Буданов О.П. - представник за довіреністю,

від відповідача (скаржника): не з'явився;

від ДВС: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (надалі - "МОУ"/позивач/стягувач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКДС - Проектбуд" (надалі - ТОВ "ДКДС - Проектбуд"/відповідач/боржник) про стягнення 49 794,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вартість витрат, які понесені позивачем за Договором на коригування (передачу) проектно-кошторисної документації №303/3/12/13-13 від 17.05.2013, не відповідає вартості, встановленій експертизою, а отже різниця, сплачена позивачем виконавцю (відповідачу) підлягає поверненню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2013 порушено провадження у справі №910/23657/13.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.01.2014, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 в задоволенні позовних вимог МОУ відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2014 рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 скасовано, а справу №910/23657/13 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 05.08.2014 було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/23657/13.

05.08.2014 в результаті повторного автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу №910/23657/13 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 позовні вимоги задоволено повністю, а 17.11.2014 на виконання вказаного рішення було видано відповідні накази.

18.02.2019 від МОУ до суду надійшла скарга на дії Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відповідно до якої скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в частині винесення Постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2018 № 48086143;

- скасувати Постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2018 № 48086143.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 вказану скаргу призначено до розгляду на 15.03.2019.

Представники боржника та ДВС в судове засідання 15.03.2019 не з'явилися, при цьому про розгляд скарги орган ДВС та боржник були повідомлені належним чином, про причини неявки в суд ДВС та боржник не повідомили.

Разом із тим, в силу ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника стягувача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, interalia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/23657/13, що набрало законної сили є обов'язковим до виконання та з урахуванням наведених вище приписів не може залишатися невиконаним.

Так, судом встановлено, на примусовому виконанні Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження № 48086143 з примусового виконання судового наказу № 910/23657/13 від 07.11.2014.

В подальшому, державним виконавцем були винесені постанова про арешт майна Боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.09.2015 та постанова про арешт коштів Боржника від 28.12.2015 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.09.2015.

Скарга бездіяльність державного виконавця мотивована тим, що виконавчі дії, протягом тривалих років які здійснювались державною виконавчою службою, не призвели до виконання рішення суду та при цьому, всупереч невиконанню рішення суду державний виконавець Деснянський районний ВДВС м. Київ постановою від 22.12.2018 № 48086143 повернув виконавчий документ стягувану керуючись вимогами пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав, що вжитими державним виконавцем заходами стягнути кошти не виявилося можливим, оскільки, згідно відповіді ДПС України, кошти на банківських рахунках в боржника відсутні та згідно відповіді МВС України в м. Києві за боржником транспортні засоби не зареєстровані.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404 VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому частинами 6 та 7 прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що

рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Так, відповідно до вимог ч.8 ст. 48 Закону, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

З урахуванням обставин справи №910/23657/13, державний виконавець був зобов'язаний продовжувати перевірку майнового стану боржника у строки та з періодичністю, що визначені вказаними вище приписами ч. 8 ст. 48 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №915/1294/13

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Тобто, з наведеного вбачається, що законодавством України, яке визначає умови і порядок виконання рішень у примусовому порядку, визначено низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення державним виконавцем в межах виконавчого провадження всіх заходи щодо розшуку майна боржника, на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ господарського суду міста Києва від 17.11.2014 у справі № 910/23657/13 з періодичністю що встановлена ч. 8 ст. 48 Закону.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не в повному обсязі здійснено розшук майна боржника, його дії з прийняття постанови про повернення виконавчого документа та бездіяльність щодо невжиття всіх заходів примусового виконання рішення і неповноти вчинення виконавчих дій слід визнати неправомірними, а оскаржувану постанову - незаконною.

Частиною 2 ст. 343 ГПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких обставин, керуючись ст. ст. 234, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

1. Доводи скаржника - Міністерства оборони України визнати обґрунтованими та задовольнити скаргу на дії Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в повному обсязі.

2. Визнати неправомірними дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2018 №48086143.

3. Скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2018 № 48086143.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без" повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 21.03.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко