Рішення № 80631082, 12.03.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 березня 2019 р. Справа № 903/844/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний Комплекс" Волинь"

про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва

Суддя Шум М.С. секретар с/з ОСОБА_1

Представники сторін:

від позивача: н/в

від відповідача: н/в

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний Комплекс" Волинь" про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Ухвалою суду від 14.12.2018р. справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі .

Ухвалою суду від 19.02.2019р. розгляд справи по суті призначено на 12.03.2019р.

Відповідач вимог ухвал суду від 14.12.2018р. та 19.02.2019р. не виконав, в судове засідання 12.03.2019р. уповноважениого представника не направив, водночас, належним чином був повідомленні про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням - №4301036906523 (а.с. 59).

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарським судом, встановлено наступне.

03 лютого 2017 року між ТзОВ "Волиньтогхліб" та ТзОВ "Готельний комплекс"Волинь" укладено договір про припинення зобов'язання передачею відступного (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1., п. 1.2. договору на виконання грошового зобов'язання ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» перед ТзОВ "Волиньтогхліб", що виникло з договору підряду № 1-05/13 від 16.05.2013р. і складає 570000,00грн. ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» передав у власність ТзОВ "Волиньтогхліб"результати будівельних робіт - будівлю бару загальною площею 156,4 кв. м. за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Князя Василька, 1. Результат будівельних робіт розміщений на земельній ділянці кадастровий №0710200000:01:001:2806.

Пунктом 1.3. Договору разом з передачею майна ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» передав ТзОВ "Волиньтогхліб" усі майнові права щодо даного майна, в тому числі, але не обмежуючись, права на земельну ділянку на якій розміщений результат будівельних робіт, усі права ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» як замовника будівництва та власника результату будівельних робіт. ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» зобов’язується сприяти ТзОВ «Волиньторгхліб» в реалізації прав ТзОВ «Волиньторгхліб» за договором.

Пунктом 1.4. Договору встановлено, що право власності на майно, визначене в п. 1.2. цього договору переходить до ТзОВ «Волиньторгхліб» з моменту підписання цього договору.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання будівельних робіт від 29 грудня 2008 року за №2507 видано Дозвіл та станом на час завершення строку дії дозволу (31.12.2009р.) завершено не було (а.с.11).

27 червня 2017року між ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ТОВ «Волиньторгхліб» було укладено договір суборенди земельної ділянки. Відповідно до даного договору ТОВ «Готельний комплекс «Волинь» передав суборенду ТОВ «Волиньторгхліб» земельну ділянку загальною площею 173 кв.м., яка розміщена у м. Володимир - Волинський по вул. Князя Василька, 1 кадастровий № 0710200000:01:001:2806.

Відповідно до Номеру запису 21314599 право суборенди земельної ділянки було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

21 червня 2018року згідно рішення Виконавчого комітету Володимир- Волинської міської ради №192 земельній ділянці з кадастровим № 0710200000:01:001:2806 присвоєно адресу м. Володимир-Волинський, вул. Князя Василька, 1а.

Відповідно до ч.1,2 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб’єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об’єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб" права власності на об'єкт незавершеного будівництва будівлю бару загальною площею 156,4 кв.м., що розташоване за адресою: Волинська обл.., м. Володимир – Волинський, вул. Князя Василька, 1а (земельна ділянка кадастровий №0710200000:01:001:2806).

Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на ст.392 Цивільного кодексу України відповідно до змісту якої власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів, скажімо, на житловий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб’єктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушене, власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення будь-якого зобов’язуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов’язальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги (наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов’язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису тощо). Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.

З матеріалів справи судом додатково встановлено, що 12 листопада 2018 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради ОСОБА_2 було відмовлено у державні реєстрації ТзОВ "Волиньторгхліб" прав власності на будівлю бару як на об’єкт незавершеного будівництва . Відмову у реєстрації прав державний реєстратор мотивував тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно (п.4, п.6 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (а.с.50).

За змістом статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності-це певний юридичний склад, з яким закон повязує виникнення в особи субєктивного права власності на певні обєкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний обєкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. На цьому зауважено в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-318 цс15.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність субєктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Суд зауважує, що спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це право оспорює відповідач.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на певне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно, оскільки право позивача не порушене. Тому, зокрема, відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна та у видачі суб'єкту господарювання відповідного свідоцтва у зв'язку з ненаданням ним усіх документів, необхідних для оформлення такого права, або відмова (ухилення) компетентного органу від прийняття самовільно збудованого об'єкту в експлуатацію не є оспорюванням (невизнанням) права власності на об'єкт нерухомого майна та підставою для визнання цього права судом.

Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна.

Спір між сторонами у даній справі виник з підстав відмови позивачеві в оформленні права власності на спірні приміщення, оскільки останній не надав відповідачеві оригіналів праововстановлюючих документів для оформлення права власності.

При цьому доказів, що відповідач претендує на відповідне право власності позивачем суду не надано, також і те, що відповідач не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядженням майном, стосовно якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а відтак, не може бути належним відповідачем у справі.

За таких обставин, з огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, в разі відмови у позові повністю, витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ :

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення

Повний текст рішення складено

21.03.2019

Суддя М. С. Шум