Рішення № 80628894, 22.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4419/18

РІШЕННЯ

іменем України

22 березня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати з березня по червень 2018 року пенсії по інвалідності, зобов'язати відповідача виплатити пенсію по інвалідності з березня по червень 2018 року, стягнути з відповідача 4000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка полягала у невиплаті з березня по червень 2018 року пенсії по інвалідності, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язати відповідача у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою від 28.12.2018 Хмельницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1.

Ухвалою від 17.01.2018 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності. З 19.03.2018 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. З 29.03.2018 по 30.06.2018 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не виплатило пенсію. Вказала, що зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області з заявою про виплату пенсії, проте отримала відмову з підстав, не передбачених статтею 49 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Також зазначила, що бездіяльність відповідача призвела до її глибоких моральних та психологічних страждань з негативними для неї наслідками та позначилось на її самопочутті. Позивач, вважаючи такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення, звернулась до суду з вказаним позовом.

У відзиві на позов відповідач в обґрунтування припинення виплати пенсії позивачу послався на постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова №509), від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова №637) та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова №365). Зазначив, що рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Ізяславської райдержадміністрації від 10.05.2018 №6 про призначення ОСОБА_1 соціальної виплати (пенсії) отримав 15.06.2018. Пенсія за період з 29.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 140,01 грн та за період з 01.04.2018 по 30.06.2018 в сумі 4356,00 грн облікована та буде виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України, тому права позивача не порушував, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

У відповіді на відзив позивач вказала, що відповідач визнає заборгованість з пенсії, однак протиправно не виплачує її. Послалась на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.09.2018 в зразковій справі №805/402/18. Також зазначила, що постановою від 29.06.2017 у справі №826/12123/16 Окружний адміністративний суд міста Києва визнав нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Постанови №365 та абзац 10 пункту 1 Постанови №637.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач послався на обставини, викладені у відзиві на позов, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.

Позивачу - ОСОБА_1 з 29.03.2018 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону №1058-VI.

Згідно з довідкою від 19.03.2018 №101 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є АДРЕСА_1.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не виплатило позивачу пенсію за період з 29.03.2018 по 30.06.2018.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою щодо виплати пенсії за період з 29.03.2018 по 30.06.2018.

Листом від 27.07.2018 №ГО-8321223 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачу у виплаті пенсії за період з 29.03.2018 по 30.06.2018, зазначивши, що рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Ізяславської райдержадміністрації від 10.05.2018 №6 про призначення ОСОБА_1 пенсії отримало 15.06.2018. Пенсія за період з 29.03.2018 по 31.03.2018 в сумі 140,01 грн та за період з 01.04.2018 по 30.06.2018 в сумі 4356,00 грн облікована та буде виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Пенсія за липень 2018 року в сумі 1452,00 грн перерахована на банківський рахунок позивача 05.07.2018.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії неправомірними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України частиною 1 статті 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначені складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат не можуть регулюватися підзаконними актами.

За змістом статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з пунктом 1 Постанови №637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою №509.

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону №1706-VII та абзацом 6 цього пункту. Довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Підставою для невиплати пенсії позивачу за період з 29.03.2018 по 30.06.2018 слугував той факт, що відповідач 15.06.2018 отримав рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Ізяславської райдержадміністрації від 10.05.2018 №6 про призначення ОСОБА_1 соціальної виплати (пенсії).

Однак, Законом №1058-IV не передбачені такі підстави для припинення виплати пенсії, як несвоєчасне отримання пенсійним органом рішення про призначення пенсії.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.07.2018 №ГО-8321223 не містить вказаних вище підстав для припинення виплати позивачу пенсії.

Посилання відповідача як на підставу для невиплати пенсії позивачу на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, що регулює соціальні виплати за минулий період є необґрунтованим, оскільки припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV.

Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 по справі №805/402/18.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, здійснюючи невиплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом вчинення відповідачем дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що невиплата пенсії позивачу за період з 29.03.2018 по 30.06.2018 здійснена з підстав, не передбачених Законом №1058-IV, тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати з березня по червень 2018 року пенсії по інвалідності та зобов'язання відповідача виплатити пенсію по інвалідності з березня по червень 2018 року необхідно задовольнити.

Щодо позовної вимоги про відшкодування відповідачем моральної шкоди, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України).

Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивувала тим, що неправомірними діями відповідача, їй завдані моральні збитки.

В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач не надала суду жодного доказу моральних чи фізичних страждань. Тому суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо відшкодування їй моральної шкоди.

Вимога позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволенню не підлягає, оскільки позивач на надала доказів того, що відповідач може намагатись ухилитись від виконання цього судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, позов необхідно задовольнити частково.

Частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності за період з 29.03.2018 по 30.06.2018.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності за період з 29.03.2018 по 30.06.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя О.К. Ковальчук