Рішення № 80628623, 20.03.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2019 р. справа №480/498/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бондаря С.О.

за участю секретаря судового засідання - Веріч А.І.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/498/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про визнання протиправними та скасування вимог,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-1392-50 та від 06.02.2019 №Ф-1392-50. Свої вимоги мотивує тим, що відповідач дійшов помилкового висновку про необхідність сплати позивачем сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування окремо як фізичною особою підприємцем та окремо як самозайнятою особою (адвокатом). Згідно довідки про взяття на облік платника податків № 1518200700030 вона перебуває на обліку в Конотопській ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області з 29 травня 2015 року, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. З 28 квітня 2016 року вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Орган, що провів державну реєстрацію ФОП - Конотопська районна державна адміністрація Сумської області. Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет; 69.10 - діяльність у сфері права (основний); 69.20 - діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту: консультування з питань оподаткування. Професійні права адвоката визначені у ст.20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” і вони не різняться з КВЕД 69.10. Таким чином, на думку позивача, відсутні підстави вважати здійснену нею підприємницьку діяльність відмінною від незалежної професійної діяльності, а тому відсутні підстави для подвійного нарахування та сплати сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою суду від 12.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Головне управління ДФС у Сумській області, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки позивач є фізичною особою – підприємцем, а також здійснює незалежну професійну діяльність, то вона зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування окремо як фізична особа - підприємець та окремо як самозайнята особа (адвокат).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, зазначає наступне.

В судовому засіданні встановлено, що згідно довідки про взяття на облік платника податків від 29.05.2015 №1518200700030 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Конотопській ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області з 29 травня 2015 року, як адвокат, тобто, особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (а.с.29).

Згідно повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 30 червня 2015 року №1379 ОСОБА_1 взята на облік як платник єдиного внеску в Конотопській ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, клас професійного ризику виробництва 1 відповідно до основного виду економічної діяльності згідно КВЕД 69.10 – діяльність у сфері права (а.с.30).

З 28 квітня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Орган, що провів державну реєстрацію ФОП - Конотопська районна державна адміністрація Сумської області. Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет; 69.10 - діяльність у сфері права (основний); 69.20 - діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту: консультування з питань оподаткування.

Головне управління ДФС у Сумській області, вважаючи, що ОСОБА_1, крім сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець, зобов’язана сплачувати вказаний внесок з січня 2017 року і як самозайнята особа (адвокат), сформувало та направило на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-1392-50 на суму 17974,24грн. та від 06.02.2019 №Ф-1392-50 на суму 22888грн. 60коп. Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані Законом України від 08.07.2010 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон України №2464), Податковим кодексом України, Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449). Визначення понять фізичної особи-підприємця, незалежної професійної діяльності, порядок їх реєстрації та обліку викладені у Податковому кодексі України. Так, згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до пункту 65.1 ст. 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, за приписами пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. При цьому, згідно з підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Стосовно питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Таким чином, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений. Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст.5 Закону України №2464, зокрема, відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014. При цьому, слід зауважити, що відповідно до пп. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України 09.11.2011 №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Суд звертає увагу на те, що згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача, як ФОП, є діяльність у сфері права за кодом згідно КВЕД 69.10, що відповідає діяльності позивача, як самозайнятої особи. Оскільки ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону України №2464. Зазначені висновки підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України №2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Разом з тим, пунктом третім частини 1 статті 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, позивач, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3-й групі єдиного податку за видами діяльності КВЕД 69.10.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в постанові від 21.01.2016 (справа № К/800/44702/14).

Посилання податкового органу на зміни в редакції п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464, як на підставу нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як самозайнятій особі, починаючи з січня 2017 року, поряд з тим, що нею нараховується і сплачується єдиний внесок як фізичною особою-підприємцем, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто, вказана норма визначає базу нарахування єдиного внеску, а не визначає платників такого внеску.

Отже, дана норма не може бути підставою для нарахування позивачу додаткових сум єдиного внеску та направлення оскаржуваних вимог про сплату боргу.

Крім того, суд зауважує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України є принцип презумції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Відповідно до частин першої та другої ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України"). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-1392-50 та від 06.02.2019 №Ф-1392-50 винесені контролюючим органом протиправно, а тому підлягають скасуванню. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ДСФ у Сумській області, приймаючи оскаржувані вимоги, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, суд вважає дії відповідача щодо винесення оскаржуваних вимог протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області сплачену суму судового збору в розмірі 768,40грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-1392-50 та від 06.02.2019 №Ф-1392-50.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, код ЄДРПОУ 39456414) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар

Повний текст рішення виготовлений 22.03.2019.