Рішення № 80624768, 15.03.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3811/17

Провадження №2/0203/89/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представниці позивача ОСОБА_1;

-представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_3, третя особа – Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору укладеним,

у с т а н о в и в:

18 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору укладеним. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що згідно з декларацією про готовність об’єкта до експлуатації на земельній ділянці по вул. Воскресенській, 38Б відповідач збудував будівлю торговельно-комерційного призначення. Відповідно до приписів статті 40 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон №3038-VI) до введення об’єкта в експлуатацію відповідач мав укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста. Між тим, такий договір відповідачем укладено не було. У червні 2017 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти такий договір, запропонувавши йому відповідний проект, від підписання якого останній відмовився. Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпра у запропонованій редакції (т. 1 а.с.а.с. 2 – 13).

20 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою повернув позовну заяву позивачеві, обґрунтувавши таку ухвалу тим, що розгляд справи має відбуватися за правилами виключної підсудності судом за місцем розташування нерухомого майна (т. 1 а.с. 50).

23 січня 2018 року постановою апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.10.2017 року було скасовано, а справу – повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття у ній провадження (т. 1 а.с.а.с. 80, 81).

Ухвалою від 22.03.2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні (т. 1 а.с. 95).

14 травня 2018 року відповідачем подано відзив на позов, у якому викладено доводи, аналогічні викладеним у судових засіданнях (т. 1 а.с.а.с. 140 – 143).

18 травня 2018 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій викладено доводи, аналогічні викладеним у судових засіданнях (т. 1 а.с.а.с. 162 – 168).

29 травня 2018 року позивачем подано заперечення, у яких викладено доводи, аналогічні викладеним у судових засіданнях (т. 1 а.с.а.с. 169 – 174).

18 червня 2018 року відповідач звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 1 а.с.а.с. 229 – 231).

24 вересня 2018 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті.

У судових засіданнях представниця позивача заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, пояснивши, що 2012 року відповідач збудував будівлю торговельно-комерційного призначення на земельній ділянці по вул. Воскресенській, 38Б. Відповідно до приписів статті 40 Закону №3038-VI відповідач був зобов’язаний укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста, проте такий договір не уклав. У червні 2017 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір, запропонувавши йому відповідний проект, від підписання якого останній відмовився.

Представник відповідача у судових засіданнях заперечував проти задоволення позову, пояснивши, що будівництво було закінчено до набуття чинності Законом №3038-VI. Усі внески, що підлягали сплати на інфраструктуру міста, були сплачені відповідачем у повному обсязі. Крім того, позивач, звернувшись до суду з позовом у жовтні 2017 року, порушив позовну давність, що також є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи до суду не з’явився, був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, що 08.07.2008 року рішенням Дніпропетровської міської ради №186/34 у зв’язку з наданням відповідачеві у користування земельної ділянки, розташованої у м. Дніпропетровську, на вул. Леніна, у районі будинку №38 (кадастровий №1210100000:02:408:0124) під будівництво будівлі торговельно-комерційного призначення його було зобов’язано перерахувати у цільовий фонд міської ради кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 29 196,00 грн. (т. 1 а.с.а.с. 137, 138).

15 липня 2009 року між сторонами було укладено договір оренди землі, за яким позивач передав відповідачеві в оренду на три роки вказану земельну ділянку (т. 1 а.с.а.с. 100 – 138).

23 липня 2012 року відповідач повідомив Дніпропетровську міську раду про готовність новозбудованого об’єкта до експлуатації, подавши відповідну декларацію до центру дозвільних процедур «Єдине вікно» Дніпропетровської міської ради (вхідний №1436). Згідно з поданою декларацією будівельні роботи було розпочато 21.09.2011 року і закінчено 03.07.2012 року (т. 2 а.с.а.с. 22, 23).

23 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача з листом №10/15-501, яким запропонував на виконання статті 40 Закону №3038-VI сплатити пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 381 383,56 грн. (т. 1 а.с.а.с. 22 – 25).

29 серпня 2016 року відповідач сплатив кошти в сумі 29 196,00 грн., визначені рішенням Дніпропетровської міської ради від 08.07.2008 року №186/34 (т. 1 а.с. 146).

22 червня 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом №10/15-501, яким запропонував на виконання статті 40 Закону №3038-VI укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра (т. 1 а.с.а.с. 26 – 33).

Відповідно до частин 2, 3, 5, 9 статті 40 Закону №3038-VI, який набув чинності 12.03.2011 року, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Судом встановлено, що будівництво об’єкта нерухомості на виділеній відповідачеві земельній ділянці, було розпочато 21.09.2011 року, а закінчене – 03.07.2012 року, про що свідчать відомості, викладені відповідачем у декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Відтак, згідно зі статтею 40 Закону №3038-VI, який діяв на момент початку будівельних робіт, у відповідача до прийняття об’єкта будівництва в експлуатаціювиник обов’язок укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

При цьому суд критично ставиться до тверджень представника відповідача про те, що, оскільки він сплатив кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 29 196,00 грн., передбачені рішенням Дніпропетровської міської ради від 08.07.2008 року, він не повинен повторно сплачувати кошти, передбачені Законом №3038-VI, який до того ж не поширюється на спірні правовідносини, оскільки будівництво відповідач розпочав 2008 року.

Такі твердження є безпідставними, оскільки спростовуються відомостями, самостійно викладеними відповідачем у декларації про готовність об’єкта до експлуатації, згідно з якими він розпочав будівництво 21.09.2011 року, тобто після набуття чинності вказаним законом.

Крім того, посилаючись на виконання ним рішення Дніпр опетровської міської ради від 08.07.2008 року щодо сплати 29 196,00 грн., відповідач у такий спосіб виявляє ознаки недобросовісності, оскільки це рішення по суті ним було виконане за 8 років після його ухвалення і лише після того, як позивач звернувся до нього з вимогою укласти договір, передбачений Законом №3038-VI.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів, викладених у позовній заяві.

Утім, суд одночасно доходить висновку й про обґрунтованість поданої відповідачем заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

У відповідності зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 цього Кодексу.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 254 ЦК, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Частиною 1 статті 261 ЦК визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що за спірними правовідносинами позовна давність закінчилася, оскільки почалася 24.07.2012 року (наступний за днем подання відповідачем декларації про готовність об’єкта до експлуатації день) і закінчилася відповідно 23.07.2015 року.

Таким чином, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов з її порушенням (18.10.2017 року), суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові відмовити.

Суд, розв’язуючи це питання, перш за все виходить з того, що у розумінні частини 1 статті 261 ЦК початок перебігу позовної давності пов’язується саме з днем (моментом), коли особа могла довідатися про порушення свого права. Законодавець, запроваджуючи таку норму, підкреслив недостатність встановлення самого факту, що особа довідалася про порушення права. Основоположним при цьому має бути те, що ця особа і до цього моменту не мала об’єктивної можливості довідатися про таке порушення.

Судом встановлено (і не оспорювалося представницею позивача), що декларацію про готовність об’єкта до експлуатації було подано саме позивачеві – до центру дозвільних процедур «Єдине вікно» Дніпропетровської міської ради. Після цього – 23.07.2015 року та 22.06.2017 року, позивач звернувся до відповідача з листами, якими пропонував останньому сплатити визначені ним кошти та укласти договір.

Відтак, зважаючи на закінчення позовної давності і відсутність клопотання про її поновлення, суд вважає за необхідне заявлений позов залишити без задоволення.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 209 – 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Дніпровській міській раді (ідентифікаційний код – 26510514; 49000, Україна, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у позові до ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49098, Україна, АДРЕСА_1), третя особа – Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору укладеним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя М.О. Католікян