Рішення № 80620687, 21.02.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13987/17

Провадження № 2/369/191/19

РІШЕННЯ

Іменем України

21.02.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Бугайовій М.В.,

за участю:

представника відповідача

Державної казначейської служби України ОСОБА_1,

представника відповідача

ОСОБА_2 внутрішніх справ України ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, ОСОБА_2 внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 І,А. звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, ОСОБА_2 внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи його тим, що 29.08.2017 року позивачем подано до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву про стягнення моральної шкоди з держави Україна в особі ОСОБА_2

внутрішніх справ України шляхом списання коштів з відповідного казначейського

рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у

м. Києві.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2016 року цивільну справу № 757/41862/16-ц за вказаним позовом передано

для розгляду судді Матійчук Г.О.. Оскільки протягом наступного тижня жодної інформації стосовно вказаного позову на адресу позивача не надходило, тому 07.09.2016 року він звернувся з даним питанням до цивільної канцелярії Печерського районного суду м. Києва,

співробітники якої повідомили, що згідно даних автоматизованої системи

документообігу суду відомості про відкриття провадження у цивільній справі № 757/41862/16-ц, а також про призначення її до судового розгляду, відсутні.

На письмове звернення від 07.09.2016 року з цього питання позивач отримав аналогічну відповідь за підписом голови Печерського районного суду м. Києва.

20.09.2016 року секретар судових засідань судді Матійчук Г.О. повідомив позивачу, шо судовий розгляд цивільної справи № 757/41862/16-ц призначено на 16:30 год. 21.09.2016 року (тобто, на наступний день), проте не зміг пояснити, чому на адресу сторін не направлялися судові виклики у даній справі.

З огляду на той факт, що ні позивач, ні інші учасники цивільного процесу, судові повістки про виклик до Печерського районного суду м. Києва у даній справі не отримували, постало питання, а чи здійснювався судом їх виклик та коли саме суддею Матійчук Г.О. було винесено ухвалу про відкриття провадження у цій справі, датовану 31.08.2016 року.

Результатом розгляду звернення з цього питання став лист за підписом голови Печерського районного суду м. Києва, згідно якого відомості про призначення цивільної справи № 757/41862/16-ц до судового розгляду було внесено до автоматизованої системи документообігу суду (Д-3) 20.09.2016 року за день до судового засідання, що унеможливило своєчасний виклик сторін.

Крім того, з тексту вказаного листа вбачається, що суддею Матійчук Г.О. вчинено, на думку позивача, спробу службового підлогу, зокрема, ухвала про відкриття провадження у цивільній справі № 757/41862/16-ц від 31.08.2016 року насправді суддею була винесена 15.09.2016 року та ще й під час її перебування на лікарняному.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2016 року дану цивільну справу передано для розгляду судді Васильєвій Н.П., ухвалою якої від 10.10.2016 року призначено її судовий розгляд на 10:00 год. 05.12.2016 року.

05.12.2016 року у судовому засіданні суддею Васильєвою Н.П. поставлено на обговорення питання щодо заявленого представником відповідача ОСОБА_2 внутрішніх справ України ОСОБА_5 клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю всіх представників ОСОБА_2 внутрішніх справ України у інших судових засіданнях.

Однак, незважаючи на те, що представником відповідача ніяким чином не було підтверджено причини, за якої він просив суд відкласти судовий розгляд, а в матеріалах даної справи містилась копія довіреності іншого представника відповідача ОСОБА_6, суддя Васильєва Н.П. прийняла рішення про перенесення розгляду справи на 13:30 год. 24.01.2017 року, тим самим порушила загальний строк розгляду, визначений процесуальним законом для даної категорії справ.

24.01.2017 року справу знято з розгляду у зв’язку з зайнятістю судді Васильєвої Н.П. в іншому провадженні.

01.02.2017 року у зв’язку з неявкою позивача та представника відповідача судове засідання перенесено на 13:30 год. 03.03.2017 року.

03.03.2017 року справу знято з розгляду у зв’язку з перебуванням судді Васильєвої Н.П. в колегіальному розгляді кримінальної справи, наступною датою судового розгляду визначено 29.03.2017 року.

Зважаючи на те, що з дня звернення позивача до Печерського районного суду м. Києва з позовом минуло більше шести місяців, а цивільну справу №757/41862/16-ц Печерським районним судом м. Києва розглянуто не було, з огляду на свідоме і умисне, на думку позивача, нехтування суддею Васильєвою Н.П. вимогами зазначених правових норм, її явне небажання розглядати дану справу та неповагу до позивача, як учасника судового процесу, а так само порушення нею, на думку позивача, його права на справедливий і публічний розгляд судової справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, 29.03.2017 року позивачем було заявлено судді про її відвід.

Оскільки ухвалою судді Васильєвої Н.П. у задоволенні заяви про відвід позивачу було відмовлено, враховуючи невмотивованість та необґрунтованість даного судового рішення, упереджене ставлення вказаної судді, затягування, на думку позивача, судового розгляду справи, позивач, намагаючись не допустити подальшого порушення його прав з боку судді, подав заяву про залишення позову без розгляду, яку судом було задоволено.

Однак, Печерський районний суд м. Києва відмовився у встановленому порядку та строки розглянути справу позивача, чим порушив, на його думку, право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, спричинивши йому моральні страждання. Крім того, предметом позову, поданого позивачем до Печерського районного суду міста Києва, була матеріально-правова вимога до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної його незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю.

Так, 17.11.2014 року позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою на бездіяльність та неправомірні дії співробітників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві і ГУМВС України в м. Києві.

18.12.2014 року позивачем на ім’я Міністра внутрішніх справ України подано скаргу, у якій він просив ініціювати проведення службової перевірки наведених ним фактів неправомірних дій керівника Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області та халатних дій співробітників ГУМВС України у Київській області.

Оскільки у встановлений статтею 20 ЗУ «Про звернення громадян» строк відповіді на вказані звернення він не отримав, тому для з’ясування даного питання звернувся до співробітників центрального апарату ОСОБА_2 внутрішніх справ України, які повідомили позивачу, що його скаргу від 17.11.2014 року згідно резолюції заступника Міністра внутрішніх справ України було направлено для розгляду до ГУМВС України в м. Києві;його скаргу від 18.12.2014 року згідно резолюції заступника Міністра внутрішніх справ України було направлено для розгляду до ГУМВС України в Київській області.

Оскільки ОСОБА_2 внутрішніх справ України звернення позивача взагалі не розглянуло та в порушення вимог зазначених правових норм направило їх і звернення органам, дії співробітників та керівників яких у цих зверненнях оскаржуються, за відновленням порушеного права позивач звернувся до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2015 року у адміністративній справі № 826/156/15 позовні вимоги позивача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України щодо ненадання відповіді по суті скарги позивача від 17.11.2014 року, зобов’язано ОСОБА_2 внутрішніх справа України надати відповідь на скаргу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 року у адміністративній справі № 826/2273/15 позовні вимоги позивача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, яка полягає у ненаданні відповіді на скаргу позивача від 18.12.2014 року та направленні зазначеної скарги до ГУМВС в Київській області; зобов’язано ОСОБА_2 внутрішніх справ України розглянути дану скаргу. Постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року.

Таким чином, бездіяльність та неправомірність дій ОСОБА_2 внутрішніх справ України встановлена відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак має преюдиційне значення для даного судового розгляду.

На підставі зазначених судових рішень позивач отримав 2 виконавчі листи, які передав до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_2 юстиції України.

Однак, незважаючи на їх обов’язковість до виконання, ОСОБА_2 внутрішніх справ України протягом тривалого часу відмовлялось розглянути по суті звернення позивача, надаючи формальні відповіді або, в порушення вимог ЗУ «Про виконавче провадження», уповноважуючи підконтрольні підрозділи розглянути їх.

Лише після особистого втручання позивача та застосування державними виконавцями відповідних штрафних санкцій боржник (ОСОБА_2 внутрішніх справ України) почав вчиняти відповідні дії для виконання зазначених судових рішень:листом від 26.10.2015 року за № 13/3/2-23176 надав відповідь на скаргу позивача від 17.11.2014 року; листом від 13.06.2016 року за № 8671/05/12-2016 надав відповідь на одне з питань, викладених у скарзі позивача від 18.12.2014 року.

ОСОБА_2 внутрішніх справ України, на думку позивача, значно перевищило та продовжує перевищувати встановлені даною нормою строки розгляду звернень позивача, оскільки відповідь на його скаргу від 17.11.2014 року надало лише через 343 дні та не надало повної відповіді на його скаргу від 18.12.2014 року, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» (у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження) від 13.03.2017 року.

Крім того, у зв’язку із тривалою бездіяльністю ОСОБА_2 внутрішніх справ України посадові особи органів внутрішніх справ (дії яких оскаржувалися у зверненнях позивача) та їх підлеглі продовжували порушувати права позивача та особи, яку він представляв, що змусило їх звернутися до відповідних органів за відновленням порушених прав, у результаті чого: постанову слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області від 15.01.2015 року про закриття кримінального провадження № 12014100200002526 скасовано ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 24.04.2015 року; постанову слідчого СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17.02.2015 року про закриття кримінального провадження № 12013110100017623 скасовано постановою прокурора Шевченківського району м. Києва від 01.04.2015 року; постанову старшого слідчого СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17.06.2015 року про закриття кримінального провадження №12013110100017623 скасовано ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.07.2015 року; постанову слідчого Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 26.09.2015 року про закриття кримінального провадження скасовано постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 міста Києва від 19.02.2016 року.

Так, тривале ігнорування ОСОБА_2 внутрішніх справ України звернень, порушення прав позивача при розгляді даних звернень, передбачених Закону України «Про звернення громадян», та умисний характер дій посадових осіб відповідача, не бажання дотримуватись вимог Закону, завдали позивачу значних моральних страждань.

Оскільки внаслідок бездіяльності, неправомірних дій та рішень відповідачів Печерського районного суду м. Києва та ОСОБА_2 внутрішніх справ України йому спричинено моральну шкоду, позивач вважав, що держава Україна має виплати позивачу компенсацію на її відшкодування, яку він оцінює у 150 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Нормою частини 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України визначено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року за № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, Державна казначейська служба України у даній справі не відповідає за деліктними зобов’язаннями Держави як окрема юридична особа, а бере участь у її розгляді у зв’язку з виконанням наділених Державою повноважень, про що зазначено вище. Тому стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, їх посадовими особами та судом, має провадитися саме органами Державного казначейства за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

На підставі вищевикладеного, позивач ОСОБА_4 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 150 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позивач позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача Печерського районного суду міста Києва в судове засідання не з’явився, надіслав на адресу суду клопотання про слухання справи у відсутності та заперечував щодо задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 внутрішніх справ України заперечував проти позову і просив відмовити у його задоволенні.

У судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України заперечував проти позову і просив відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, з»ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, а також ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка піддягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 130 КПК України встановлено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов’язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особі, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Крім того, стаття 56 Конституції України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктами 1, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 р. № 845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45(далі - Порядок) передбачено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Європейським судом з прав людини визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав, «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку, людина відчуває страждання (моральну шкоду).

Судом встановлено, що 29.08.2017 року позивачем ОСОБА_4 подано до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву про стягнення моральної шкоди з держави Україна в особі ОСОБА_2 внутрішніх справ України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

В позовній заяві позивач ОСОБА_4 зазначав, що з дня звернення його до Печерського районного суду м. Києва з позовом минуло більше шести місяців, а цивільну справу №757/41862/16-ц Печерським районним судом м. Києва розглянуто не було, з огляду на свідоме і умисне, на думку позивача, нехтування суддею Васильєвою Н.П. вимогами зазначених правових норм, її явне небажання розглядати дану справу та неповагу до позивача як учасника судового процесу, а так само порушення нею, на думку позивача, його права на справедливий і публічний розгляд судової справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, 29.03.2017 року позивачем було заявлено судді про її відвід. Оскільки ухвалою судді Васильєвої Н.П. у задоволенні заяви про відвід позивачу було відмовлено, враховуючи, невмотивованість та необґрунтованість даного судового рішення, упереджене ставлення вказаної судді, затягування, на думку позивача, судового розгляду справи, позивач, намагаючись не допустити подальшого порушення його прав з боку судді, подав заяву про залишення позову без розгляду, яку судом було задоволено. Однак, як вказував позивач, Печерський районний суд м. Києва відмовився у встановленому порядку та строки розглянути справу позивача, чим порушив, на його думку, право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. До Печерського районного суду міста Києва була матеріально-правова вимога до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної його незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю. В зв»язку з цим, як вказував позивач, йому було заподіяно моральну шкоду.

Однак, слід зазначити, що залишення заяви без розгляду-це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення суду, наслідком якого є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом у разі усунення умов, що були підставою для припинення судочинства. В даному випадку залишення позову без розгляду за ініціативою позивача ОСОБА_4 було певною альтернативою відмови від позову, і у позивача залишається право на пред»явлення цього позову у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи у Печерському районному суді м. Києва було закінчено за ініціативою позивача в зв»язку з поданою заявою позивача ОСОБА_4 про залишення його позову без розгляду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову позивача ОСОБА_4 в частині вимог до держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди немає, оскільки позивачем не доведено її заподіяння, і тому в цій частині вимог суд відмовляє у задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача ОСОБА_4, 17.11.2014 року позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою на бездіяльність та неправомірні дії співробітників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві і ГУМВС України в м. Києві.

7.11.2014 року позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою на бездіяльність та неправомірні дії співробітників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві і ГУМВС України в м. Києві.

18.12.2014 року позивачем на ім’я Міністра внутрішніх справ України подано скаргу, у якій він просив ініціювати проведення службової перевірки наведених ним фактів неправомірних дій керівника Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області та халатних дій співробітників ГУМВС України у Київській області.

У зв’язку із тривалою бездіяльністю ОСОБА_2 внутрішніх справ України посадові особи органів внутрішніх справ (дії яких оскаржувалися у зверненнях позивача) та їх підлеглі продовжували порушувати права позивача та особи, яку він представляв, що змусило їх звернутися до відповідних органів за відновленням порушених прав, у результаті чого: постанову слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області від 15.01.2015 року про закриття кримінального провадження № 12014100200002526 скасовано ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 24.04.2015 року; постанову слідчого СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17.02.2015 року про закриття кримінального провадження № 12013110100017623 скасовано постановою прокурора Шевченківського району м. Києва від 01.04.2015 року; постанову старшого слідчого СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17.06.2015 року про закриття кримінального провадження №12013110100017623 скасовано ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.07.2015 року; постанову слідчого Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві від 26.09.2015 року про закриття кримінального провадження скасовано постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 міста Києва від 19.02.2016 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Міністра внутрішніх справ України, ОСОБА_2 внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов»язання вчинити дії адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України щодо ненадання відповіді по суті скарги ОСОБА_4 від 17 листопада 2014 року. Зобов»язано ОСОБА_2 внутрішніх справ України надати відповідь на скаргу ОСОБА_4 від 17 листопада 2014 року. В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2015 року скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, яка полягає у ненаданні відповіді на скаргу ОСОБА_4 від 18 грудня 2014 року та направленні зазначеної скарги до Головного управління ОСОБА_2 внутрішніх справ України у Київській області. Зобов»язано ОСОБА_2 внутрішніх справ України розглянути скаргу ОСОБА_4 від 18 грудня 2014 року. У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Тому, як вбачається з зазначених судових рішень, бездіяльність і неправомірність дій ОСОБА_2 внутрішніх справ України встановлено вказаними рішеннями судів.

Тому суд вважає, що дійсно у результаті встановленої вини відповідача ОСОБА_2 внутрішніх справ України позивач зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Разом з тим, такі докази мають значення для визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Згідно закріплених положень у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини першої статті 13 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, давши оцінку зібраним у справі доказам, дійшов висновку, що позивачу була заподіяна моральна шкода, яку суд оцінює в розмірі 15 000 грн., та розмір якої підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 внутрішніх справ України при розгляді звернень ОСОБА_4.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 16, 23, 1174 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 15 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 внутрішніх справ України при розгляді звернень ОСОБА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Інформація про позивача ОСОБА_4: адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Інформація про відповідача ОСОБА_2 внутрішніх справ України: місцезнаходження: м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684.

Інформація про відповідача Державної казначейської служби України: місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Інформація про відповідача Печерського районного суду м. Києва: місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 42-а, код ЄДРПОУ 02896745.

Повне рішення суду складено 20 березня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.