Рішення № 80620078, 20.03.2019, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Провадження № 2/702/106/19

Справа № 702/56/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м.Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Діденко Т.І.,

з участю секретаря - Прилуцької О.І., представника позивача – ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 Є В. (в режимі відеоконференції), розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Монастирищенської районної ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - Монастирищенська центральна районна лікарня, до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в сумі 3223,50 грн.

Підставою для позову вважає те, що ОСОБА_2, 20 березня 2018 року, близько 20 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні не житлового будинку, що розташований по вул. Миру, 5, смт. Цибулів Монастирищенського району Черкаської області під час суперечки з ОСОБА_3, яка виникла між ними на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс один удар цеглиною та декілька ударів обома руками в область голови та обличчя останнього, чим спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді саден правої надбрівної дуги, саден перенісся, гематоми потиличної ділянки, які згідно висновку експерта Уманського МРВ КУ «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 05-7-01/230 від 11 квітня 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Правова кваліфікація умисних дій ОСОБА_2 визначена як умисне легке тілесне ушкодження, передбачене ч.1 ст. 125 КК України.

Ухвалою Монастирищенського районного суду від 16.05.2018 задоволено клопотання потерпілого ОСОБА_3 про відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні за ч.1 ст.125 КК України відносно обвинуваченого ОСОБА_2 та закрите кримінальне провадження за нереабілітуючої підстави – згідно п.7 ч.1 ст.284 КПК України.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Монастирищенської центральної районної лікарні протягом 7 ліжко-днів, а саме в період з 20.03.2018 по 27.03.2018. За даний період, при вартості 1 ліжко-дня 460,50 грн. згідно довідки Монастирищенської ЦРЛ №26 від 15.01.2019, на лікування ОСОБА_3 витрачена сума 3223,50 грн., чим завдано матеріальних збитків державі на вказану суму.

Оскільки, саме злочинними діями ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно умисне легке тілесне ушкодження, внаслідок якого останній лікувався у хірургічному відділенні Монастирищенської центральної районної лікарні та враховуючи те, що відповідачем в добровільному порядку шкода не відшкодована, тому є всі підстави для стягнення з відповідача витрат на лікування потерпілого і тобто матеріальних збитків завданих державі внаслідок вчиненого відповідачем кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» зазначено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993 (далі - Порядок).

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.

У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Відповідно до ч.7 ст.128 КГІК України особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.199 встановлено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає з посиланням на законодавство підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітет; територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державно-економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до Статуту Монастирищенської центральної районної лікарня є комунальною власностю, бюджетним закладом охорони здоров’я і фінансується з бюджету районної ради народних депутатів.

Згідно листа Монастирищенської районної ради №11/01-20 від 16.01.2019 Монастирищенська районна рада є засновником Монастирищенської центральної районної лікарні та передала їй для забезпечення статутної діяльності цілісний майновий комплекс на праві оперативного управління.

Витрати, понесені медичною установою на лікування потерпілих від злочину та їх непогашення, призводять до ненадходження коштів до місцевого бюджет,у що створює навантаження на бюджет та ускладнює процес безкоштовного лікування осіб, які цього потребують, чим завдається істотна шкода державним інтересам.

Водночас, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст.68 Конституції України, є обов’язковою умовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу – побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Таким чином, дії ОСОБА_2 порушують не лише матеріальні інтереси держави, а і нематеріальні – порушення принципів законності та верховенства права, що закріплені Конституцією України.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування» районна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлює, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Вказані положення Закону надають Монастирищенській районній раді право на захист інтересів громади щодо забезпечення належного матеріально-технічного та фінансового забезпечення галузі охорони здоров’я, у тому числі право на звернення до суду в спосіб, передбачений ст.16 Цивільного кодексу України.

Згідно листа Монастирищенської районної ради №11/01-20 від 16.01.2019 заходи щодо відшкодування збитків, завданих медичній установі районною радою не вживалися.

Таким чином, Монастирищенська районна рада неналежним чином виконує покладені на неї обов’язки, що дає право Уманській місцевій прокуратурі вживати заходи представницького характеру на захист інтересів держави в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Посилаючись на п.3 ст. 131-1 Конституції України, ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.1166, 1206 ЦК України, ст.4, 27, 56, 175-177, 184, 187 ЦПК України, ч.7 ст.128 КПК України, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Монастирищенської районної ради витрати, понесені закладом охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочину в сумі 3223,50 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю.

Представник третьої особи - Монастирищенської центральної районної лікарні, ОСОБА_4 позов підтримала, просить розглядати справу без представника ЦРЛ, про що надіслала клопотання № 201 від 18.03.2019.

Представник третьої особи - Монастирищенської районної ради, ОСОБА_5 позов підтримав, просить справу розглядати без нього.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного:

Згідно ухвали Монастирищенського районного суду від 16.05.2018 кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч.1 ст.125 КК України закрито за нереабілітуючої підстави – згідно п.7 ч.1 ст.284 КПК України.

ОСОБА_3 є потерпілим у даній справі.

З даної ухвали суду від 16.05.2018, яка станом на 20.03.2019 є чиною, вбачається причинний зв'язок між злочинними діями відповідача та перебуванням потерпілого ОСОБА_3 на лікуванні в хірургічному відділенні Монастирищенської ЦРЛ.

Згідно довідки Монастирищенської ЦРЛ № 26 від 15.01.2019 ОСОБА_3 перебував на лікуванні в хірургічному відділенні з 20.03.2018 по 27.03.2018 протягом 7 ліжко-днів, вартість перебування у лікарні склала 3223,50 грн. з розрахунку вартості лікування 1 ліжко-дня 460,50 грн. без вартості затрачених пацієнтом медикаментів.

Згідно листа Монастирищенської районної ради № 11/0120 від 16.01.2019 Монастирищенська районна рада є засновником Монастирищенської центральної районної лікарні та передала їй для забезпечення статутної діяльності цілісний майновий комплекс на праві оперативного управління.

Відповідно до Статуту Монастирищенської центральної районної лікарні, затвердженого рішенням сесії Монастирищенської районної ради від 25.09.2006 року, лікарня передана до районної комунальної власності, утримується за рахунок коштів районного бюджету з бюджету районної ради народних депутатів, що також підтверджено рішенням Монастирищенської районної ради № 3-23/VII від 30.12.2015 року "Про районний бюджет на 2016 рік" та додатком № 3 до нього, з яких вбачається, що в районному бюджеті на 2016 рік були передбачені видатки на утримання лікарні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, який затверджений постановою КМ України від 16.07.1993 року № 545, та ст.1206 ЦК України кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат; сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров’я або прокурора.

У разі, коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Згідно п. 4 Порядку передбачено, що стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного державного бюджету (місцевого чи регіонального самоврядування), або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Відповідачем не надано суду доказів оплати вартості лікування потерпілого ОСОБА_3 в сумі 3223,50 грн. на користь районного бюджету.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача.

Керуючись п.3 ст. 131-1 Конституції України; ст. 22, 1166, 1206 ЦК України; ст.23 ЗУ «Про прокуратуру»; ст. 10, 18-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування»; ст.128, 284 КПК України; ст.3, 5, 6, 7, 8, 10, 45, 208-209, 212-215, 223, 294, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, на користь Монастирищенської районної ради Черкаської області витрати, понесені закладом охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3 за період лікування з 20.03.2018 до 27.03.2018 за 7 ліжко-днів в хірургічному відділенні Монастирищенської ЦРЛ в сумі 3223,50 грн. (три тисячі двісті двадцять три гривні 50 копійок), які підлягають зарахуванню до районного бюджету за реквізитами: Одержувач УДКСУ у Монастирищенському районі Черкаської області код: 02005390 Банк ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018 розрахунковий рахунок: 35426251023038.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, судовий збір в сумі 384,20 грн. на рахунок: код ЄДРПОУ 37993783, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, Стягувач:Державна судова адміністрація України, місце знаходження: вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення протягом 30 днів з дня його проголошення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.

Повний текст рішення виготовлений 21.03.2019.

Суддя Т.І.Діденко