Рішення № 80613665, 21.03.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Глібко О. В.

Справа № 644/8878/18

Провадження № 2/644/243/19

21.03.2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі головуючого - судді Глібко О.В., при секретарі - Шпиця Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, який в подальшому уточнив та просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01102, укладеного 16.05.2018 року між ТОВ «Максус Лізинг» в особі директора Лиховид А.І. і ним, стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» сплачений авансовий платіж за договором фінансового лізингу № 01102, укладеного 16 травня 2018 року в сумі 50000 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що 16 травня 2018 року між ним та ТОВ «Максус Лізинг» було укладено договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб ВАЗ Приора 2170.

16 травня 2018 року відповідно до квитанції № 1-1694 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 ТОВ «Максус Лізинг», що відкритий в ПАТ «Альфа-Банк» у м. Києві проведено перерахунок грошових коштів у сумі 50000 грн., як оплата згідно договору фінансового лізингу № 01102 за автомобіль. Усно його запевнили, якщо буде внесено авансовий платіж більш ніж 50 % від загальної вартості, автомобіль він отримає в термін 5 днів. На його письмове звернення з проханням повернути кошти ТОВ «Максус Лізинг» відповіді не надійшло. З дня укладання договору та після оплати коштів жодних дій щодо виконання умов договору сторонами не вчинялися і до теперішнього часу сплачені кошти йому не передано. Посилаючись на вказані обставини, відсутність обов'язкового нотаріального посвідчення договору, позивач просить договір фінансового лізингу визнати недійсним, стягнути кошти сплачені в рахунок авансу в сумі 50000 грн.

Ухвалою суду від 19.11.2018 року позовна заява була залишена без руху та позивачу було надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду. Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.12.2018 року підготовче провадження закрито та права призначена до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, надав суду заяву з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити та винести заочне рішення по справі.

Представник відповідача ТОВ «Максус Лізинг» в судове засідання не прибув, про час, день та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, зокрема, шляхом неодноразового направлення на юридичну адресу копій позовної заяви з усіма доданими матеріалами та ухвали про відкриття провадження в справі, судових повісток, причину неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

Враховуючи, що причина неявки відповідача є неповажною, у справі є наявні дані про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача згідно ст. 223 ч. 4 ЦПК України. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено наступне, що 16 травня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" укладено договір №01102 фінансового лізингу, згідно з яким предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб «ВАЗ-2170», вартістю 94000 грн., що визначено у п. 1.1 статті 1 та п. 8.2 статті 8 вищевказаного договору (а.с. 5-12).

Стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно з п. 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Пунктом 9.1 статті 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п. 9.2 статті 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Договір фінансового лізингу був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.

На виконання умов договору ОСОБА_1 був сплачений авансовий платіж по договору фінансового лізингу №01102 від 16.05.2018 року у сумі 50000 грн., що підтверджується квитанцією від 16.05.2018 року (а.с. 24).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб «ВАЗ 2170», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним.

Крім того, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Як встановлено судом із змісту спірного договору №01102 фінансового лізингу від 16 травня 2018 року, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п. 12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, умови договору №01102 фінансового лізингу від 16 травня 2018 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання договору фінансового лізингу №01102 від 16 травня 2018 року недійсним та стягнення з ТОВ «Максус Лізинг» сплачених коштів в сумі 50000 грн. обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову і його позовні вимоги задоволено в повному обсязі, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави також судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись , ст.ст. 8, 9, 10, 18, 141, 247, 258, 264, 265, 268, 280-284, 352-356 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 611, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг" 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів- задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01102 від 16 травня 2018 року укладений між до Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» в особі директора Лиховид Альони Іванівни та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 11-А, офіс 404-3 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 сплачені за договором фінансового лізингу №01102 від 16 травня 2018 року грошові кошти в сумі 50000 (п'ятдесят тисяч) тисяч грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» код ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 11-А, офіс 404-3 на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 21.03.2019 року.

Суддя: О. В. Глібко