Рішення № 80612666, 21.03.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/17392/18

Провадження № 2/638/1245/19

21.03.2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Жакун Н. О.

з участю судового розпорядника Зміївської О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди у порядку регресу,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди у порядку регресу. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.01.2015 року в м. Харків на вул. Леніна, 21, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Нісан, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4. Цивільно-правова відповідальність була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7156181. Відповідно до постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року по справі №638/8097/15-п, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП. Потерпіла сторона звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку, було складено страховий акт та здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 11016, 68 грн. На підставі ст. 38.1.1 страховик звертається до суду із регресним позовом та просить стягнути з відповідача 11016 грн. 68 коп.

Відповідач ОСОБА_4 надав до суду відзив, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, так як він взагалі не зрозумів, що пригода мала місце, оскільки завершивши маневр з обгону автомобіля потерпілого, який не суперечив Правилам дорожнього руху, поїхав далі у своїх справах, місце пригоди не залишав, а таке формулювання не може бути застосоване позивачем при визначенні підстав подання до суду регресного позову. Дзержинським районним судом м. Харкова закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення, а шкоду, завдану власнику автомобіля TOYOTA CAMRY, завдано самим же водієм цього автомобіля, тобто потерпілим.

Позивач Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» надав до суду відзив, згідно якого наголошує на встановленні Дзержинським районним судом м. Харкова вини відповідача ОСОБА_4 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП, а також надав постанову Дзержинського районного суду м. Харкова про роз'яснення постанови по справі №638/8097/15-п. Просить задовольнити позов у повному обсязі.

Згідно заперечень ОСОБА_4 на відповідь на відзив, останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності своєї вини у залишенні місця події, а отже і відсутності передбачених законом підстав на подання позову позивачем.

Суд, дослідивши доводи сторін цивільного процесу, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст. 22, 993, 1166, 1188, 1191, 1194 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування».

Згідно приписів статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до вимог частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, яка заподіяна неправомірними діями майну фізичної особи відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суд бере до уваги, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Як встановлено під час судового розгляду, 14.04.2015 року близько 08 год. 40 хв. водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки NISSAN X-TRAIL державний номер НОМЕР_1 в м. Харкові, рухаючись по пр. Леніна біля будинку №21, в порушення вимог п. п. 1.5., 10.1 ПДР України, не впевнившись в безпеці, змінив напрямок руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_6, який рухався в попутному водієві ОСОБА_4 напрямку. Після чого водій ОСОБА_4 з місця вчинення ДТП зник, чим порушив вимоги п.2.10. ПДР України. В свою чергу, водій ОСОБА_6, в порушення вимог п. 10.1 ПДР України, не впевнившись в безпеці, змінив напрямок руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки TOYОTA VENZA державний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_7, який рухався в попутному водієві ОСОБА_6 напрямку. В результаті зіткнення транспортних засобів, останнім були заподіяні механічні ушкодження (а. с. 17-18).

Відповідно до постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року, провадження по справі про скоєння ОСОБА_4 адміністративних правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення; провадження по справі про скоєння ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито у зв'язку із вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності (а. с. 17-18).

Так, дійсно, як наголошує відповідач ОСОБА_4, суддею було закрито провадження у справі, проте усі доводи відповідача щодо недоведеності його вини у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, спростовуються висновками судді, викладеними у мотивувальній частині постанови, зокрема суддею визначено, що «… суд вислухав пояснення водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_7, представника ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та дослідивши матеріали справи, вважає про те, що незважаючи на невизнання правопорушником ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні вказаних правопорушень, його вина у скоєнні правопорушень передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП найшла своє підтвердження в судовому засіданні та доказана наявними в адміністративній справі матеріалами, в об'єктивності яких у суду немає сумнівів, так як вони в повної мірі збігаються з показаннями як самих учасників події представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8, водія ОСОБА_7, так і з показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події та іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, тому суд їм довіряє. Показання правопорушника ОСОБА_4, з приводу невизнання своєї вини у вчиненні вказаних правопорушень, судом сприймаються критично, як спосіб захисту, з метою уникнення відповідальності за скоєні правопорушення. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що вказана дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок протиправних дій водія ОСОБА_4, що спричинили подальше зіткнення транспортних засобів водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з заподіяння автомобілям механічних ушкоджень. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 вказані правопорушення скоїв 14.04.2015 року, та незважаючи на те, що його вина у вчинені правопорушень передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, провадження по адміністративній справі підлягає закриттю, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення за скоєне правопорушення…» (а. с. 17-18).

Вищевказане судове рішення містить відмітку про набрання постановою законної сили, учасниками адміністративного процесу в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Також згідно постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.10.2015 року, в задоволенні заяви представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 про роз'яснення постанови суду від 05.08.2015 року по справі про адміністративні правопорушення передбачені ст. ст. 122-4, 124 КУпАП у відношенні ОСОБА_4; про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП у відношенні ОСОБА_6» відмовлено. При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви про роз'яснення рішення суду, суд у мотивувальній частині наголосив, що «…З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що постановою Дзержинського райсуду м. Харкова від 05.08.2015 року ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 122-4, 124 КУпАП, однак, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення за скоєні ОСОБА_4 правопорушення, провадження по справі було закрито, на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, так як закінчення на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, є безумовною підставою для закриття провадження по справі. Крім того, вказаною постановою суду, провадження по справі про скоєння ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, було закрито на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з вчиненням ним дій, які призвели до пошкодження транспортного засобу водія ОСОБА_7, в стані крайньої необхідності, які були обумовлені саме протиправними діями ОСОБА_4, яким в даній дорожній обстановці були порушені відповідні вимоги Правил дорожнього руху України та у вчинення яких він був визнаний винним постановою суду. За даних обставин дії ОСОБА_6 судом були визнані такими, які у відповідності до приписів ст. 18 КУпАП, не містять ознак адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачене ст. 124 КУпАП…».

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Отже, з огляду на викладене та відповідно до положення статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, та тому вважає встановленими та доведеними ті обставини, що саме між винними діямивідповідача ОСОБА_4, водія автомобіля NISSAN X-TRAIL державний номер НОМЕР_1, та заподіянню шкоди автомобілю TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_2, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок і така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7156181 (а .с. 21).

Водій автомобіля TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_8 26.08.2015 року звернулася до голови правління Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою про перерахування страхового відшкодування (а. с. 11).

Судом також встановлено, що розмір шкоди, завданої відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підтверджений матеріалами справи, зокрема як вбачається із звіту №308 щодо визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТС від 17.09.2015 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_2, 2005 року випуску, складає 25157, 14 грн. (а. с. 22-35).

Згідно страхового акту №150000029686 від 30.11.2015 року, сума страхового відшкодування становить 11016, 68 грн. (а. с. 36).

Детальний розрахунок суми страхового відшкодування наведений у розрахунку від 30.11.2015 року (а. с. 37).

Платіжним дорученням №3Р063899 від 01.12.2015 року підтверджено виплату Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» ОСОБА_8 суми страхового відшкодування у розмірі 11016, 68 грн. (а. с. 38).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування», страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно із статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту «в» пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Як вбачається із постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року, вина ОСОБА_4 у скоєнні правопорушень передбачених статтею 122-4 КУпАП (Залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні) та статтею 124 КУпАП (Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна) знайшла своє підтвердження в судовому засіданні та доказана наявними в адміністративній справі матеріалами, тобто у даному випадку у позивача Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» є правові підстави, які передбачають право страховика у відповідності до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 1191 Цивільного кодексу України вимагати стягнення збитків з особи, що винна у заподіянні шкоди, тобто у регресному порядку, а також встановлені всі правові підстави для застосування правил цивільної відповідальності за завдану в даному випадку шкоду від ушкодження автомобіля TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_2, адже достовірно встановлено, що відповідач був водієм транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та залишив місце події, тобто встановлені всі правові підстави для застосування правил цивільної відповідальності за завдану в даному випадку шкоду.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди у порядку регресу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 5, 11-13, 43, 76-77, 81, 83, 141, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1188, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди у порядку регресу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_5, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (код ЄДРПОУ 24175269) суму збитків в порядку регресу у розмірі 11016 (одинадцять тисяч шістнадцять) грн. 68 коп.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_5, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (код ЄДРПОУ 24175269) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: