Постанова № 80610992, 20.03.2019, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/1501/17

20 березня 2019 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого - судді: Грещука Р.П.,

секретаря: Шпитко М.І.,

з участю представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Воловець Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Надвірна справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №4.1-17/9 від 14.07.2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №4.1-17/9 від 14.07.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 позов підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві.

Просить суд визнати протиправною та скасувати постанову серії №4.1-17/9 від 14.07.2017 року в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.

Представник відповідача - головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області в судовому засіданні вимоги ОСОБА_3 не визнав.

Вважає, що постанова №4.1-17/9 від 14.07.2017 року винесена державним інспектором у сфері державного контролю за використаннням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Семчуком Р.М. правомірно з дослідженням всіх обставин вчинення ОСОБА_3 правопорушення в межах його повноважень та компетенції.

Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В судове засідання 20.03.2019 року представник відповідача - головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області в черговий раз не прибув та просив його повторно відкласти.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказіві у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення представника відповідача про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.

Провадження у даній справі було відкрито в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, що діяв до 15.12.2017 року.

У зв'язку з набранням чинності з 15.12.2017 року Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», згідно Перехідних положень цього Кодексу, справи провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином розгляд даного адміністративного позову здійснюється за правилами КАС України, які діють з 15.12.2017 року. Згідно даного Кодексу, розгляд справи здійснюється у позовному провадженні.

Відповідно до ч.2 ст.131 КАС України, учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов'язані завчасно повідомити про це суд.

Згідно з положеннями ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до п.2 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Таке положення пов'язане з дією принципу адміністративного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами та із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 119 КАС України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.124 КАС України, судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Представник відповідача заздалегідь та належним чином повідомлявся про розгляд справи призначений на 21.06.2018 року, 14.08.2018 року, 09.11.2018 року, 28.01.2019 року та 20.03.2019 року, про що свідчать судові і поштові повідомлення.

Однак в судові засідання не прибув, натомість на адресу суду подавав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з перебуванням представника головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області у відпустці або участю в іншій справі.

В судове засідання 20.03.2019 року представник відповідача в черговий раз не прибув, заявивши клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника у відпустці.

У відповідності до ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить вичерпного переліку поважних причин неявки до суду, однак зобов'язує суд оцінювати неявку до суду у кожному конкретному випадку залежно від підстав поважності наведених причин з тим, щоб забезпечити учасника процесу конституційною гарантією змагальності у процесі та доведення суду переконливості своїх доводів (п.4 ч.1 ст.129 Конституції України).

Окрім цього, у відповідності до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ", частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Європейський суд з прав людини, констатує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету розгляду для заявника (рішення у справі «Писатюк проти України»).

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи викладене, суд вважає таку поведінку (дії) представника відповідача - головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області, як зловживання своїми процесуальними правами.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст.72, 73 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши матеріали справи приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно п.1 ч.1 ст.20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

З системного аналізу норм Кодексу про адміністративні правопорушення встановлено наступне.

Відповідно до ст.283 КУпАП - розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст.276 КУпАП - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Частина третя ст.258 КУпАП передбачає, що службова особа може винести постанову на місці вчинення правопорушення. Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи. Частина третя ст.258 КУпАП вказує на те, що службова особа повинна дотримуватись вимог ст.283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

Водночас, ст.276 КУпАП вказує, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, тобто - за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. В даному випадку, за адресою: 76000, м.Івано-Франківськ, вулиця Сахарова, 34, де розташоване головне управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області.

Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:

1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;

2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;

3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;

4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;

5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що відповідачем порушено процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення у відповідності до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю

У відповідності до ст.254 КУпАП за вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою.

Згідно ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості.

Протокол підписується особою, яка його склала і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, в ньому робиться запис про це.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Суд при розгляді даної категорії адміністративних справ перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови та її поважність згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.293 КУпАП.

За правилами ч.2 ст.188 ЗК України порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Згідно з приписами ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV(далі - Закон № 963-IV) самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Згідно роз'яснень Державного комітету України із земельних ресурсів №14-17-4/12991 від 11.11.2008 року, щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки», не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об'єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.

Також, з постанови про накладення адміністративного стягнення від 14.07.2017 року вбачається, що порушення позивача кваліфіковано за ст.188-5 КУпАП. При цьому, положення ст.188-5 КУпАП України передбачають, що невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від дев'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що у приписах від 17.05.2017 року за №№4.1-15/3, 4.1-15/4 державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Семчука Р.М. щодо усунення ОСОБА_3 в 30-денний термін (до 19.06.2017 року) порушень вимог земельного законодавства відсутня інформація яким чином даний припис доведений до відома порушника земельного законодавства, чи він вручений йому особисто, чи надісланий поштою.

Таким чином будь-яких відомостей про отримання ОСОБА_3 даних приписів в графі «Відмітка про вручення (надсилання) припису:», не міститься.

З протоколів від 29.06.2017 року за №№4.1-16/8, 4.1-16/7 вбачається, що вони складені без присутності свідків правопорушення, відсутня відмітка про отримання чи надіслання даних протоколів правопорушнику ОСОБА_3, вкінці протоколів не поставлена дата, число, місяць, рік, відсутній підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності, або відомості про відмову від відпису, відсутні пояснення такої особи.

Крім того, в п.11 вказаних протоколів зазначено серію паспорта правопорушника ОСОБА_3 - НОМЕР_1. Разом з тим, як встановлено з пояснень представника позивача та письмових матеріалів справи номер паспорта громадянина України ОСОБА_3 - НОМЕР_2.

Таким чином, суд може зробити висновок, що протоколи складалися без присутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності та не на ту особу, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Даний факт ствердив представник позивача по справі ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Проте даних про своєчасне сповіщення позивача про місце і час розгляду справи відповідачем не надано.

В порушення вимог ст.283 КУпАП, в постанові про накладення адміністративного стягнення не вказано період, з якого було незаконне використання земельної ділянки.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 188-5 КУпАП передбачає відповідальність за невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів.

За приписами ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Проте, з матеріалів про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, складених державним інспектором Семчуком Р.М., не зрозуміло, яку саме ділянку, як самовільно зайняту позивачем, він мав на увазі, оскільки відсутній план-схема земельної ділянки, не містить маркування з позначенням площі, масштабу. Тому, незрозуміло яке саме порушення вимог земельного законодавства повинен усунути в 30-денний термін (до 19.06.2017 року) ОСОБА_3

Таким чином, можна зробити висновок, що під час проведення перевірки інспектором не обстежувалась земельна ділянка позивача, а тому в актах перевірки та обстеження земельної ділянки, на плані чітко не визначена та частина земельної ділянки, яка на думку інспектора була самовільно зайнята позивачем.

Інших доказів, які б свідчили про самовільне зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,0400 га., відповідачами не надано.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність прийняття постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.188-5 КУпАП, у зв'язку з чим вимоги позивача про скасування постанови №4.1-17/9 від 14.07.2017 року про визнання її винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 188-5 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. підлягають задоволенню.

Стаття 284 КУпАП визначає види постанов по справі про адміністративне правопорушення, у т.ч. постанову про закриття справи, але закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення може мати місце лише в рамках розгляду справи у порядку КУпАП.

Відповідно до вимог ст.293 КУпАП і роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Стаття 245 КАС України визначає, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Так, відповідно до даної норми Закону у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Незабезпечення представником відповідача виконання вимог ст.254 та 268 КУпАП призвело до того, що позивач не зміг при розгляді справи про адміністративне правопорушення повною мірою виконати вимоги і ст.280 КУпАП щодо з'ясування обставин, які є обов'язковими для прийняття рішення.

Ці порушення з боку представника відповідача, на думку суду є безперечними підставами для скасування оскарженого рішення посадової особи.

Представником відповідача жодних тверджень представника позивача належними засобами доказування не спростовано. Також суд позбавлений можливості дослідити будь-які фактичні докази у справі, передбачені ст.251 КУпАП, оскільки відповідачем вони не надані.

За цих обставин, суд вважає, що підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності не має, а тому його адміністративний позов підлягає до задоволення.

А тому суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі, прийшов до висновку про задоволення позову.

На підставі ст.ст.5, 9, 44, 72, 73, 77, 124, 131, 205, 241, 246, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до головного управління Держгеокадастру України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №4.1-17/9 від 14.07.2017 року - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову серії №4.1-17/9 від 14.07.2017 року про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.4 ст.286 КАС України через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Грещук Р.П.