Ухвала суду № 80608374, 20.03.2019, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста ОСОБА_1 Дніпропетровської області

Справа № 213/2095/18

Номер провадження 1-кп/213/71/19

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2019 року Інгулецький районний суд мста ОСОБА_1 Дніпропетровської області у складі: головуючого – судді Нестеренка О.М.

секретар судового засідання – Ладухіна І.С.,

за участю прокурора – Скороход І.В.,

захисника – адвоката ОСОБА_2,

обвинуваченого – ОСОБА_3,

при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кривому Розі обвинувального акта у кримінальному провадженні, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018040740000433 стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

В ході судового розгляду захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_2 заявив клопотання, в якому просив суд змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на менш суворий запобіжний захід - домашній арешт, обґрунтовуючи тим, що прокурор не довів, що існують обставини, які виключають застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, не надав жодного доказу суду, що існують ризики, які передбачені ст.177 КПК України. ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце роботи та на цей час має зареєстроване місце проживання. Також ОСОБА_3 не має наміру переховуватися від суду, оскільки вину свою у вчинені інкримінованого йому злочину не визнає, таким чином немає підстав вважати, що його підзахисний продовжуватиме злочинну діяльність, так як злочину він не вчиняв, а навпаки сприятиме суду у з'ясуванні обставин кримінального провадження. Крім того захисник зазначив, що ОСОБА_3 вже майже рік перебуває під вартою, за цей час допитані лише свідки, стороною обвинувачення будь-які зусилля для забезпечення явки свідків обвинувачення тривалий час не здійснювались. Вважає, що ОСОБА_3 безпідставно перебуває протягом тривалого часу під вартою, та посилаючись на вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини просив змінити підзахисному міру запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час.

Обвинувачений підтримав доводи захисника та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, пояснив, що не вважає себе винуватим у смерті потерпілого, а тому не збирається ухилятися від суду, а навпаки бажає сприяти встановленню істини у справі.

Прокурор проти задоволення клопотання сторони захисту заперечував, посилаючись на те, що обвинуваченому продовжено строк тримання під вартою до 10 травня 2019 року, цей строк ще не закінчився, ризики які існували на момент обрання ОСОБА_3 такого запобіжного заходу на даний момент не відпали. Зокрема, обвинувачений може переховуватись від суду, невідомий власник квартири, де зареєстрований ОСОБА_3, чи придатна вона для проживання. Обвинувачений не має міцних соціальних зв’язків, не працевлаштований.

Заслухавши учасників судового провадження, суд приходить до наступного висновку. Ухвалою суду від 12.03.2018 обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів - по 10 травня 2019 року включно.

Згідно вимог ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При вирішенні питання щодо заявленого клопотання, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме справу «Харченко проти України», за якою встановлено порушення вимог п.3 ст. 5 Конвенції щодо надмірного тривалого тримання особи під вартою, а також те, що національні суди не розглядали жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

По справі «Мамедова проти Росії», ЄСПЛ зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа буде переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23 вересня 1998 року у справі «І. А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).

При цьому, ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії»). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства (суду) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

В рішенні «Тодоров проти України» ЄСПЛ зазначив, що для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Суд приймає до уваги, що ОСОБА_3 перебуває під вартою майже один рік, має зареєстроване постійне місце проживання, має офіційну роботу. Також суд бере до уваги, що протягом тривалого часу свідки обвинувачення в судові засідання не з'являлися, що призводило до затягування судового розгляду справи.

Окрім того, суд не погоджується з думкою прокурора про відсутність у ОСОБА_3 міцних соціальних зв’язків, оскільки майже всі судові засідання у справі відвідує ОСОБА_4, яка є співмешканкою (цивільною дружиною) обвинуваченого, та ОСОБА_5, яка є сестрою обвинуваченого. В судовому засіданні ОСОБА_5 пояснила суду, що квартиру АДРЕСА_1 вона придбала в січні 2019 року фактично для брата і зареєструвала його за вказаною адресою.

Окрім того, суду надано копію трудової книжки ОСОБА_3, з якої вбачається, що з 03.04.2018 він прийнятий на роботу в СТ ім. Мічурина. Судом було оглянуто оригінал трудової книжки і запису про звільнення ОСОБА_3 чи іншого припинення трудових відносин не виявлено. Більше того, в матеріалах справи наявна заява голови правління СТ ім. Мічурина, з якої вбачається, що трудові відносини з ОСОБА_3 наразі не припинені.

Сукупність вказаних обставин свідчить про наявність у ОСОБА_3 соціальних зв’язків, що полягає у підтриманні останнім стосунків із родичами, які відвідують майже всі судові засідання у справі, наявність зареєстрованого місця проживання у м. Кривому Розі та офіційного працевлаштування.

Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому суд зауважує, що застосування домашнього арешту лише в нічний час дозволить ОСОБА_3 повернутися на робоче місце в СТ ім. Мічурина, в той час як частина свідків є користувачами дачних ділянок або працівниками даного СТ, а тому поза розумним сумнівом може відбутися спілкування ОСОБА_3 з даними свідками. Хоча такі свідки і були допитані в судовому засіданні, однак судовий розгляд кримінального провадження не закінчено, а тому може виникнути потреба в повторних допитах чи перехресних допитах цих свідків. За таких обставин суд наразі вважає неможливим застосування домашнього арешту щодо ОСОБА_3 саме в нічний час та приходить до висновку про наявність достатніх підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_3 з триманням під вартою на цілодобовий домашній арешт, із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 331 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_2 щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт – задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 днів, тобто по 19 травня 2019 року включно, із застосуванням електронного засобу контролю, звільнивши з під варти негайно в залі суду.

Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_3 протягом вказаного строку: прибувати до суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце свого постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, крім випадків звернення за медичною допомогою, запобігання надзвичайним ситуаціям, повідомляти суд про зміну місця свого проживання, утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками.

Роз'яснити ОСОБА_3, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Виконання ухвали покласти на Інгулецьке відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП України в Дніпропетровській області.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає і набирає законної сили в момент ухвалення.

Головуючий суддя О.М. Нестеренко