Рішення № 80607634, 19.03.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/554/18

Провадження № 2/200/58/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Гургули В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Україна, що знаходиться на території Шевченківського району м. Дніпро, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди та встановлення порядку виконання рішення, -

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з зазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.11 у справі № 2-4709/11 з державного бюджету на користь позивача було стягнуто 17500 грн. В зв’язку з невиконанням відповідачами цього рішення, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 у справі № 200/7261/13 з тих самих відповідачів на користь позивача стягнуто 20000 грн., при цьому суд прямо застосував рішення ЄСПЛ від 22.11.07 у справі «ОСОБА_1 проти України». Жодне з цих рішень, окрім рішення ЄСПЛ, не виконано. Вказує, що розмір моральної шкоди, визначений рішенням суду у справі № 200/7261/13-ц, дорівнював розміру відшкодування моральної шкоди (20000 грн.) за невиконання судового рішення, встановленого ЄСПЛ, оскільки за курсом НБУ на той час 1 євро дорівнював 10 грн. Наразі офіційний курс євро становить 34 грн., отже позивачем з вини відповідачів втрачена його власність у розмірі курсової різниці, яка для рішення від 20.03.2013 року у справі № 200/7261/13-ц становить 2000 євро х34 грн./євро = 48000 грн. Природнім є застосування такої практики і до невиконаного рішення суду у справі № 2-4709/11, тобто 1750 євро х 34 грн./євро – 1750 євро х10 грн./євро = 41750 євро. Загальний розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу, складає 89750 грн.

З урахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду у розмірі 89750 грн. Просить встановити порядок виконання цього рішення, визначений у рішенні від 20.03.2013 у справі № 200/7261/13 – відповідачі повинні добровільно виконати рішення при подачі до другого відповідача заяви позивача (стягувача) про виконання рішення без додання до неї оригіналу виконавчого листа.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче засідання на 05 жовтня 2018 року.

Ухвалою суду від 17 грудня 2018 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено до розгляду по суті у загальному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 21 січня 2019 року визначено здійснювати розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Україна, що знаходиться на території Шевченківського району м. Дніпро, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди та встановлення порядку виконання рішення за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 казначейська служба України 20.02.2019 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що законодавство не передбачає можливість виконання рішення суду на підставі заяви стягувача без додання до неї оригіналу виконавчого листа, тому заяви позивача щодо виконання рішень суду у справах № 200/7261/13 та № 2-4709/11 були повернуті без виконання. Крім того, згідно вказаних судових рішень стягненню з державного бюджету на користь позивача підлягають фіксовані суми, а саме 20000 грн. та 17500 грн. відповідно. Позивач не посилається на нормативні акти, якими б регулювались відносини щодо нарахування матеріальної шкоди на суми, які підлягають стягненню за рішенням суду. Позивач також не надає доказів щодо обраного ним курсу євро 34 грн. за 1 євро та станом на яке число він вказує цей курс. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року, ухваленим у цивільній справі № 2-4709/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 України про відшкодування шкоди, стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

В зв’язку з тим, що вказане рішення не було виконано, на думку позивача, з вини Державного казначейства України, позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 Україна, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди. При цьому розмір матеріальної шкоди вказав – 17500 грн. як власність позивача згідно судового рішення, та розмір моральної шкоди – 130000 грн, яку розрахував виходячи із суми, стягнутої на його користь рішенням Європейського Суду з прав людини від 22.11.07 у справі «ОСОБА_1 проти України» - 2000 євро з урахуванням шестикратного розміру збільшення власності.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 у справі № 200/7261/13 позовні вимоги ОСОБА_1Г задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в сумі 20 000 грн. 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року вказане рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. від 07 березня 2018 року поновлено ОСОБА_2 казначейській службі України строк на касаційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року, відкрито касаційне провадження у даній справі. Зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року до закінчення касаційного провадження.

Аналізуючи обставини справи та доводи позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.

Позивач не обґрунтовує свої доводи щодо завдання йому матеріальної шкоди посиланням ні на жодну норму матеріального права, разом з тим, як вбачається з доводів позовної заяви, позивач вважає, що йому завдано матеріальну шкоду внаслідок та у зв’язку з невиконанням відповідачем судових рішень у справах № 2-4709/11 та № 200/7261/13-ц у сумі 17500 грн. та 20000 грн. відповідно, та пов’язує розмір шкоди із знеціненням грошової одиниці України гривні порівняно із грошовою одиницею євро.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зазначені норми кодексу є спеціальними, оскільки передбачають певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України), а саме наявність владно-адміністративного, тобто обов'язкового одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність зазначених суб'єктів; настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів того, що дії відповідача Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення визнавались неправомірними чи незаконними.

Крім того, позивачем не надано суду доказів спричинення йому матеріальної шкоди та її реального розміру.

Суд звертає увагу, що вказані позивачем судові рішення про стягнення моральної шкоди з державного бюджету на користь ОСОБА_1 визначали розмір шкоди у гривнях, та позивач нічим не мотивував прив’язку розміру шкоди до курсу євро, в той час, як наприклад, стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання, при цьому пов’язує збільшення боргу із індексом інфляції саме офіційної грошової одиниці України, а не з курсом іноземної валюти. Посилання позивача на рішення Європейського Суду з прав людини від 22.11.07 у справі «ОСОБА_1 проти України», щодо стягнення на його користь матеріальної шкоди не є належним та достатнім доказом у розумінні ст.ст.77, 80 ЦПК України. Помилковим є твердження позивача про те, що «розмір відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення у рішенні суду від 20.03.2013 у справі № 200/7261/13 станом на 20.03.2013 дорівнював розміру відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення у рішенні ЄСПЛ, оскільки за курсом НБУ 1 євро коштував 10 грн.», так як вказане у тексті рішення суду від 20.03.2013 року відсутнє.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд також звертає увагу, що ухвалою Верховного Суду від 07.03.2018 року виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2013 року у справі № 200/7261/13-ц зупинено до закінчення касаційного провадження, тобто у відповідача відсутній обов’язок його виконувати.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача з державного бюджету матеріальної шкоди у сумі 89750 грн. необхідно відмовити в зв’язку з їх необгрунтованістю.

Не підлягають також задоволенню позовні вимоги про встановлення порядку виконання цього рішення, оскільки вони є похідними від основної вимоги – про стягнення матеріальної шкоди, яка визнана судом необґрунтованою.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Україна, що знаходиться на території Шевченківського району м. Дніпро, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди та встановлення порядку виконання рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску