Ухвала суду № 80605055, 21.03.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/5439/19

Провадження № 2-о/520/166/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2019 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по заві ОСОБА_1 , заінтересована особа служба у справах дітей Одеської Обласної Державної адміністрації про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 з метою припинення домашнього насильства , -

ВСТАНОВИВ:

До суду 18.03.2019 року звернувся ОСОБА_1 із заявою про визнання потерпілими від домашнього насильства з боку ОСОБА_2 самого заявника та неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та видачі строком на два місяці обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори та контактувати з заявником через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також заборони перебування в місці спільного проживання з заявником та дітьми за адресою: АДРЕСА_1

Одночасно із заявою було подано письмове клопотання про розгляд справи без участі заявника.

Заявник та заінтересовані особи у телефонному режимі були повідомлені про час і місце розгляду заяви.

При розгляді питання про відкриття провадження та розгляду справи суд враховував, що подана ОСОБА_1 заява у вигляді позовної заяви не відповідає вимогам заяви, у відповідності до положень ст. 350-1 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК України) по формі, однак враховуючи, що за змістом заява відповідає вимогам ст. 350-4 ЦПК України: наявне найменування суду, до якого подана заява; зазначені ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв`язку, процесуальне становище особи, яка подала заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв`язку, а також імена дітей , в інтересах яких також подається заява, місце її проживання , а також вказані обставини, що, на думку заявника, свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують судом прийняти дана заява для розгляду по суті.

При розгляді даного питання також суд враховував, що надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Як вбачається із змісту заяви ОСОБА_1 перебуває у шлюбі ОСОБА_2 з 19.10.2003 року , та мають від шлюбу двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .н.

Між подружжям виникають сварки, під час яких, на думку заявника з боку дружини, у присутності дітей, здійснюється психологічне насильство шляхом потурання гідності заявника у формі брутальних виразів щодо наявності інвалідності по зору, гіпертонічної хвороби, використовуючи нецензурну лексику, у зв`язку із чим у заявника погіршився стан здоров`я у вигляді стенокардії та гіпертонічної хвороби, що спричинило інфаркт міокарду та привело до госпіталізації 01.10.2018 року в відділ реанімації КУ « Міська клінічна лікарня № 3», та після повернення із лікарні дружина продовжуючи психологічні тортури 18.02.2019 року під час чергової лайки вдарила в коліно заявника а 12.03.2019 року, незважаючи на постінфарктне становище, в присутності дітей використовувала для образи нецензурні висловлювання і словесні образи що потурали честь і гідність.

Заявник повідомив по те, що 06.03.2019 року він звернувся до головного управління Національної поліції України в Одеській області із повідомленням про вчинення домашнього насильства, яка не була належним чином перевірена відповідними посадовими особами, у зв`язку із чим 13.03.2019 року та 14.03.2019 року заявник звертався із скаргами до міністерства внутрішніх справ України та Прокуратуру Одеської області, а також 14.03.2019 року звернувся із заявою до Служби у справах дітей Одеської обласної Державної адміністрації щодо вчинення психологічного насильства в присутності дітей.

У підтвердження викладених обставин заявником подані: свідоцтво про одруження; свідоцтва про народження дітей; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №922995 від 04.06.2018 року про підтвердження ОСОБА_1 інвалідності третій групи по зору; виписка з історії хвороби №3893/1781 з КУ № Міська кринична лікарня № 3№ м. Одеси про те, що 04.10.2018 року поступив ОСОБА_1 , з діагнозом нестабільна стенокардія, гіпертонічна хвороба, постінфарктний кардіосклероз, у якого, з його слів, місяць потому виникли болі у груді та стан погіршувався ( пацієнт в той ж день під розписку самостійно залишив лікарню) ; копії заяв-повідомлень до Головного управління Національної поліції від 06.03.2019 року та до Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації від 14.03.2019 року та скарг про невиконання належним чином обов`язків по проведенню розгляду заяви.

Також заявником до суду були у електронному вигляді подані аудіо записи, яки на думку заявника свідчать про психологічне насильство, та згідно яких особа жіночої статі на підвищених тонах вимагає від дитини зробити домашнє завдання, та звертається до особи чоловічої статі із вимаганням допомоги, на що чоловік, заперечуючи проти здійснення будь яких дій, посилається на наявне в нього підвищення артеріального тиску. На думку суду дані аудіо записи не є доказами, яки можуть бути прийнятими як належні у розумінні вимог ст. 77 ЦПК України та не є допустимими у відповідності до ст. 78 ЦПК України, та достовірними, згідно вимог ст. 79 ЦПК України, та використовується судом як інформація.

Крім того, в якості доказів наявності психологічного насильства заявником подані докази медичного стану ОСОБА_7 після того, як вона у 2009 році потрапила у ДТП, однак судом дані докази не приймаються як належні докази обставин у 2018/2019 року, у зв`язку із відсутності доказів наявності прямого причинного зв`язку між травмами, отриманими у 2009 році та обставинами, яки розглядаються по даної заяві. У відповідності до ч.7 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Главою 13 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України врегульовано розгляд заяв про видачу обмежувального припису. Так вимогами статті 350- 5 ЦПК України визначено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні ( ч.1 ст. 350-6 ЦПК України).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Зазначені правові положення, щодо застосування певних норм права до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 року по справі № 756/2072/18, та у відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.

За правилами статті 141 Сімейного Кодексу України ( далі СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно частин 1-3 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши викладені у заяві про видачу обмежувального припису обставини а також надані заявником для підтвердження заяви докази, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих та доведених підстав для застосування відносно ОСОБА_2 обмежувального припису.

У судовому засіданні не доведено факти домашнього насильства у вигляді психологічного або фізичного насильства з боку ОСОБА_2 як у відношенні до заявника так і до дітей.

Жодних належних, допустимих та достовірних доказів, на підставі яких суд, у відповідності до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, не надано.

Надана медична документація не містить підтвердження погіршення стану здоров`я заявника у зв`язку із діями дружини.

Прослухана, в якості інформації, аудіо записи свідчать про звичайність дій батьків при допомоги або перевірки виготовлення домашних завдань дітьми. Суворість тону та погрози можливим покаранням у випадку не виготовлення завдань не може розцінюватись як факти домашнього насильства. Крім того, у випадку, якщо заявник вважає методи виховання дітей з боку матері невірними, він має всі передбачені законом права на надання дітям своєї власної допомоги та здійснення самостійно того рівня виховання яке вважає за доцільним.

Наявність конфліктних випадків між подружжям також не можуть бути розцінені як факт домашнього насильства, навіть, у випадках розмов на підвищеному рівні.

Суд звертає увагу, що перебування у шлюбі є правом а не обов`язком, тому у випадку суттєвих непорозумінь між подружжям, це може бути підставою для розірвання шлюбу у судовому порядку.

У відповідності до вимог ст. 350-8 УПК України копії повного рішення суду вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення суду надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,350- 350-8, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 заінтересована особа Служба у справах дітей Одеської Обласної Державної адміністрації про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 з метою припинення домашнього насильства.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяті днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Луняченко В. О.