Рішення № 80604791, 21.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 березня 2019 р. № 638/19341/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харків (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 4 під'їзд, 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 41248278) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

28.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРПОУ 41248278), яка полягає у не виплаті вересневої 2018 року суми 4519,78 грн. пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1, 1996 року народження (ІПН НОМЕР_1);

- визнати протиправним та скасувати рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) про зупинення (припинення) виплати вересневої 2018 року суми 4519,78 грн. пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1, 1996 року народження (ІПН НОМЕР_1);

- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) виплатити 4519,78 грн. - пенсію по втраті годувальника за вересень місяць 2018 року ОСОБА_1, 1996 року народження (ІПН НОМЕР_1) негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати;

- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова не враховувати пенсію ОСОБА_1 за лютий місяць 2019 року заборгованістю.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Омельченко К.О. від 02.01.2019 року матеріали адміністративної справи №638/19341/18 передано до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 року адміністративний позов прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження у справі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримує пенсію по втраті годувальника. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Харкова, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте, відповідач за вересень 2018 року призупинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.24).

Представник відповідача - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, надіслав відзив на позовну заяву (а.с.26-29), в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Управління діяло в межах чинного законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що розпорядження (чи інший документ) про припинення пенсійних виплат позивачу управлінням не приймалось. Пенсію за вересень 2018 року нарахована та буде виплачена відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМ України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" .

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, отримує пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується довідкою від 23.10.2018 №812/Б-11, яка наявна в матеріалах справи та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позов (а.с.9).

Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради від 17.01.2017 року №6326020864 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1, є внутрішньо переміщеною особою та фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1.

З листа Шевченківського ОУПФУ м. Харкова від від 23.10.2018 №812/Б-11, відзиву на позов, вбачається, що позивачем 04.09.2018 року було надано до управління довідку про навчання, надану Харківським Національним медичним університетом від 04.08.2019 року №62, у зв'язку з чим пенсію позивача була подовжена. Позивач в жовтні2018 року отримала пенсію за жовтень 2018 року у розмірі 4519,78 грн. Проте відповідач, зазначив, що виплата пенсії за минулий період буде здійснено при надходженні фінансування (а.с.9, 31).

Окремого рішення пенсійного органу позивач не отримував.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за вересень 2018 року, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім'ї вважаються: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Відповідно до абзацу 2 п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Проте згідно з відзивом на адміністративний позов вбачається, що виплата пенсії позивачу за минулий період ( вересень 2018 року) відповідачем буде здійснено відповідно до постанови КМ України від 25.04.2018 року № 335 "Про внесення змін до постанови КМ України від 08.06.2016 року № 365)

Будь-яких інших причин щодо невиплати позивачу пенсії за вересень 2018 року відповідачем не наведено.

Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка від 17.01.2017 року №6326020864 позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися.

Жодних належних та обґрунтованих посилань на нормативно-правові акти, які б доводили підстави для невиплати утвореної заборгованості з пенсії позивачу відповідачем не наведено.

Згідно з частиною другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржувану бездіяльність відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що виплата не в повному обсязі пенсії позивачу вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, пропорційності.

Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1706-VII та постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону №1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону №1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону №1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи виплати пенсії не у повному обсязі.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону №1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону №1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону №1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи № 805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону №1058-IV.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Оскільки в силу приписів ч. 2 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач отримала право на отримання пенсії по втраті годувальника, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що з долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за вересень 2018 року підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" отримати пенсію по втраті годувальника за вересень 2018 року.

Суд зазначає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого Пенсійного органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум соціальних виплат.

На підставі викладеного, позовні вимоги про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 за вересень 2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо призупинення (припинення) виплати пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 за вересень 2018 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що відповідачем було допущено бездіяльність щодо невиплати позивачеві сум пенсії по втраті годувальника вересень 2018 року, в той час як жодних рішень щодо припинення виплати пенсії стосовно позивача, за спірний період ним не приймалося.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова утриматися в подальшому від призупинення пенсії позивачу та не враховувати пенсію ОСОБА_1 за лютий місяць 2019 року заборгованістю, суд зазначає, що дані вимоги спрямовані на майбутнє, а отже в задоволенні зазначеної частини позовних вимог належить відмовити.

Також, суд зазначає, що відповідно за приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 року було звільнено від сплати судового збору. За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 22.02.2019 року позивача звільнено від сплати судового збору, суд доходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харків (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 4 під'їзд, 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 41248278) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРПОУ 41248278), яка полягає у не виплаті пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1, 1996 року народження (ІПН НОМЕР_1) за вересень 2018 року.

Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова (код ЄДРПОУ 41248278) виплатити пенсію по втраті годувальника за вересень місяць 2018 року ОСОБА_1, 1996 року народження (ІПН НОМЕР_1).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, рахунок №31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова (61022, м.Харків, майдан Свободи, 5, 4 під'їзд, код ЄДРПОУ 41248278) судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення у відповідності до ст. 295 цього Кодексу. Або в порядку, передбаченому п.15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко