Рішення № 80604718, 19.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2019 року № 640/18589/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1294570-1305-2654 від 20.09.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки під час розрахунку грошового зобов'язання за земельним податком відповідачем невірно застосовані функціональний коефіцієнт та узагальнюючий локальний коефіцієнт, що вплинуло на розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянка та, відповідно, на розмір визначеного грошового зобов'язання.

Також позивач вказує на порушення контролюючим органом порядку та строків надіслання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

14.12.2018 до суду надійшов відзив відповідача, згідно якого ГУ ДФС у м. Києві проти позову заперечує у повному обсязі, позовні вимоги вважає необґрунтованими, посилаючись на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки була проведена відповідно до законодавства.

19.12.2018 позивачем подано відповідь на відзив, у якому позивач зазначає, що податковим органом не доведено правомірність розрахунку грошового зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач є власником нерухомого майна, а саме, нежилих приміщень по вулиці Фрунзе, 160 у місті Києві, загальною площею 5184,9 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.06.2005.

Право власності посвідчено реєстраційним посвідченням НОМЕР_3 від 04.07.2005, виданим Київський міським бюро технічної інвентаризації.

У подальшому, технічним звітом визначено зовнішні межі землекористування площею 1776,91 кв. м та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_2.

Податковим повідомленням-рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1294570-1305-2654 від 20.09.2018 ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за земельним податком з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 262 440,23 гривні.

Позивач, не погоджуючись із сумою визначеного податкового зобов'язання та вважаючи, що розрахунок земельного податку проведено з порушенням, звернулась із відповідним позовом до суду.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Земельні правовідносини в України регулюються Земельним кодексом України.

Так, згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

В силу пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 5 додатку 3 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011 ставка земельного податку в 2018 році становить 1 відсоток нормативної грошової оцінки.

У силу абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Відповідач зазначає, що для розрахунку земельного податку були взяті наступні розрахункові дані:

864,94 грн. - грошова оцінка за 1 кв.м,

1777 кв. м - площа земельної ділянки під нежитловим приміщенням,

2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки,

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт,

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки,

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки,

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки,

1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий код (НОМЕР_2) її площа становить 1776,91 кв. м, проте контролюючим органом застосовано при розрахунку площу земельної ділянки - 1777 кв. м.

Також, відповідачем застосовано узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони - 1,5 та функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки - 2, тоді як відповідно до довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.11.20218 № Ю-45769/2018 розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки (НОМЕР_2) за результатами розрахунку у відповідності до рішення Київської міської ради № 23/23 від 03.07.2017 визначено у розмірі 7173003,03 грн. зокрема, застосовано узагальнюючий локальний коефіцієнт 0,82, функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки - 3.

Таким чином, при здійсненні контролюючим органом розрахунків грошового зобов'язання щодо сплати земельного податку були допущені помилки, а саме: були виявлені розбіжності між даними узагальнюючого локального коефіцієнту та функціонального коефіцієнту, які використані податковим органом з даними, викладеними у технічній документації.

Вказане вище у сукупності призвело до неправильного визначення податкового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб, а отже податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Варто звернути увагу на те, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, на переконання суду, свою позицію не довів та не обґрунтував її.

Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Trofimchuk проти України", від 28.10.2010 № 4241/03 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірність встановлених в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні порушень, з огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1294570-1305-2654 від 20.09.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2624,41 грн. (дві тисячі шістсот двадцять чотири гривні 41 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Суддя Н.М. Шевченко