Ухвала суду № 8060443, 20.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-7268/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Приятеленко Т.В.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 28.11.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р.

у справі №25/555-А

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон»

до          Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про          визнання недійсними податкових повідомленнь-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквілон»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Аквілон») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 28.11.2006р. у справі №25/555-А (головуючий суддя Морозов С. М.), яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі №25/555-А (головуючий суддя Вербицька О. В., судді Коваленко В. М., Пантелієнко В. О.), позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000362350/2 від 27.06.2006 р. та №0000062350/2 від 27.06.2006р.

ДПІ у Подільському районі м. Києва, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 28.11.2006р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі №25/555-А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Подільському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062350/0 від 10.02.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 914139 грн.: в тому числі 609426 грн. –основний платіж та 304713 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

За результатами процедури адміністративного узгодження, спірне податкове повідомлення-рішення скасоване в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 53668 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26834 грн. В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Також ДПІ у Подільському районі м. Києва зобов’язано прийняти рішення щодо зменшення суми податку на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування в розмірі 53668 грн. та застосувати штрафні санкції в розмірі 26834 грн.

На виконання рішення за процедурою адміністративного узгодження ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення:

-          №0000362350/2, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 53668, 00 грн. та визнане суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 53668 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26834 грн.;

-          №0000062350/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання в розмірі 833637, 00 грн., в тому числі 555 758 грн. – основного платежу та 277879 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішенні прийняті відповідачем на підставі акту «Про результати планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон»за період з 01.01.2003р. по 30.06.2005р.»від 26.01.2006р. № 7-23/504-7/31408173 (далі по тексту –Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 609246, 00 грн. за податковими накладними виданими ТОВ «Ксанті». Податкові накладні виписані ТОВ «Ксанті»не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2005 р. у справі №1019/3 скасовано його державну реєстрацію.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ксанті»було укладено два договори купівлі-продажу №2003-01 від 29.01.2003 р. та №2003-04 від 29.04.2003 р., за умовами яких ТОВ «Ксанті»продає, а ТОВ «Аквілон»купує нафтопродукти в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в додатках до договорів.

Наведені договори купівлі-продажу були виконані сторонами в повному обсязі про що свідчать накладні на реалізацію, акти прийому –передачі, платіжні доручення, податкові накладні. Належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

На підставі виписаних ТОВ «Ксанті»на виконання вказаних договорів податкових накладних, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 609426 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду від 20.01.2005 р. були визнані недійсними статут, установчий договір та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість ТОВ «Ксанті»з моменту державної реєстрації та внесення до реєстру, у зв’язку з чим, на думку податкового органу, податкові накладні, виписані ТОВ «Ксанті», не можуть бути прийняті до уваги при формуванні позивачем податкового кредиту.

Поряд з цим, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними статуту, установчого договору та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсними установчих документів та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.09.2006 р. за наслідком перегляду за нововиявленими обставинами скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2005 р. у справі № 1019/03, яким визнано недійсними установчі документи ТОВ «Ксанті»та відповідно до якого ДПІ у Подільському районі м. Києва обґрунтувала свої податкові вимоги щодо неправомірності внесення сум до податкового кредиту. А також Голосіївським районним судом м. Києва прийнято заочне рішення від 18.10.2006 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2006 р., яким в задоволення вимог про визнання установчих документів та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ксанті»відмовлено повністю

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду м. Києва від 28.11.2006р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі №25/555-А не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 28.11.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі №25/555-А залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 28.11.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі №25/555-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.