Рішення № 80604141, 21.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 березня 2019 р. Справа № 120/4934/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комар П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці та отримує пенсію по вислузі років відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Досягнувши пенсійного віку, 27.09.2018 він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Разом із заявою встановлено зразка про призначення пенсії за віком позивач додатково подав заяву щодо обрахунку пенсії за віком з урахуванням порядку передбаченого ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме в частині використання показника середньої заробітної плати по Україні за 2016, 2017 роки. Разом із тим, у призначені відповідної пенсії йому було відмовлено, посилаючись на те, що він уже отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Незгода позивача із такою відмовою, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.01.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.02.2019 на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив. У якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що ОСОБА_1 з 07.06.2011 була призначена пенсія за вислугу років обчислена за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Відповідно до п. 3 ст. 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший (переведення пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно заяви 08.08.2018) здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інший документів, що знаходяться на час переведення з одного виду, пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведені з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватись заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону - №1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

В серпні 2012 року по справі позивача було призначено допризначення пенсії, в зв'язку з чим з 07.06.2011 суму пенсії розраховано відповідно до дорахованого стажу роботи та заробітної плати. Стаж роботи відповідно склав 39 років 10 місяців 16 днів.

Відповідно до поданих заяв позивача від 31.12.2015 та 31.03.2016 про перерахунок пенсії відмічені періоди роботи позивача відповідно до поданих документів щодо яких укладені договори цивільно-правового характеру з 2011 року по 2016 рік.

Відповідно до заяви позивача від 03.08.2016 року про перерахунок пенсії по стажу в розрахунок пенсії включені періоди роботи з 01.06.2011 по 30.06.2016. Розмір пенсії з 01.08.2016 склав 1701,03 грн. Стаж склав 42 роки 04 місяці 23 дні.

Також в період з травня 2014 року по вересень 2017 року проводилась виплата сум індексації пенсії відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-УШ від 03.10.2017 проведено осучаснення (перерахунок) призначених раніше пенсій за єдиними правилами обрахунку, із використанням при визначенні заробітної плати для обчислення пенсії, показника середньої заробітної плати за останні три роки (2014, 2015, 2016) у розмірі 3764,40 грн. та зміненої з 1,35% на 1% величини оцінки одного року страхового стажу. Розмір пенсії позивача з 01.10.2017 становить 2038,02 грн.

Відповідно до поданої заяви позивача від 21.05.2018 пенсію за вислугу років переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058.

Відповідно до поданої заяви про перерахунок пенсії від 10.08.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії з урахуванням набутого стажу з 01.08.2018. Під час перерахунку пенсії стаж роботи був приведений у відповідність до ст. 24 Закону №1058.

Оскільки позивач перебуває на обліку, як особа, якій вже призначена пенсія за віком, то відсутні правові підстави для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2016 та 2017 роки.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2019 вирішено подальший розгляд справи проводити з викликом сторін, в зв'язку з чим судове засідання призначено на 14.03.2019.

14.03.2019 представником позивача подано заяву, в якій зазначено, що в зв’язку з опискою в прохальній частині, просить нарахувати і виплачувати пенсію по віку ст. 26 та в порядку ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 21.05.2018.

В судове засідання учасники справи не прибули, поряд із цим подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

У п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на наведене вище, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також достатність письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, суд приходить висновку про можливість розглянути та вирішити справу у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Крім того, суд бере до уваги заяву представника позивача про уточнення позовної вимоги, та розглядає справу з її врахуванням.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці та з 07.06.2011 отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Досягнувши передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку, позивач 21.05.2018 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. ст. 26, 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2016, 2017 роки.

Листом від 18.10.2018 №315/В-1 Головне управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці позивача повідомило, що відповідно до заяви про призначення пенсії від 07.06.2011 йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В серпні 2012 року по справі позивача було призначено допризначення пенсії, в зв'язку з чим з 07.06.2011 суму пенсії розраховано відповідно до дорахованого стажу роботи та заробітної плати. Стаж роботи відповідно склав 39 років 10 місяців 16 днів. Відповідно до поданих заяв позивача від 31.12.2015 та 31.03.2016 про перерахунок пенсії відмічені періоди роботи позивача відповідно до поданих документів щодо яких укладені договори цивільно-правового характеру з 2011 року по 2016 рік. Відповідно до заяви позивача від 03.08.2016 року про перерахунок пенсії по стажу в розрахунок пенсії включені періоди роботи з 01.06.2011 по 30.06.2016. Розмір пенсії з 01.08.2016 склав 1701,03 грн. Стаж склав 42 роки 04 місяці 23 дні. Також в період з травня 2014 року по вересень 2017 року проводилась виплата сум індексації пенсії відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003. Законом України «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-УШ від 03.10.2017 у Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 були внесені зміни, відповідно до яких з 1 жовтня 2017 року пенсії перерахувалися із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Відповідно до поданої заяви позивача від 21.05.2018 пенсію за вислугу років переведено на пенсію за віком відповідно до Закону. Розмір пенсії з 21.05.2018 не змінився. Відповідно до поданої заяви про перерахунок пенсії від 10.08.2018 позивачу проведено перерахунок пенсії з урахуванням набутого стажу з 01.08.2018. Під час перерахунку пенсії стаж роботи був приведений у відповідність до ст. 24 Закону №1058. Проведення перерахунку по стажу та заробітній платі є недоцільним.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно з частиною першою ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон 1788-XI) передбачено види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

За приписами п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, нормами Закону № 1788-XII визначено такий вид пенсії як пенсія за вислугу років. Саме на підставі цього закону позивачеві була призначена пенсія за вислугу років 07.06.2011 як працівнику освіти.

Відповідно до положень частини 1 статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії.

Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Як вбачається із матеріалів справи, отримуючи пенсію, призначену згідно Законом України “Про пенсійне забезпечення”, позивач набув право на пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в зв'язку з цим, досягши пенсійного віку - звернувся з заявою до відповідача про призначення йому пенсії за іншим Законом.

Суд вважає, що твердження представника відповідача про те, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є хибним, оскільки пенсія за вислугу років зазначеним Законом не передбачена. Разом з тим, ст. 2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачає такий вид пенсії, як пенсія за вислугу років.

Крім того, станом на день призначення пенсії (07.06.2011) позивачеві виповнилось повних 55 років, а тому пенсія за вислугу років відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не могла бути призначена за будь яких умов.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відтак, суд вважає, що твердження позивача про те, що йому була призначена пенсія відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення», відповідачем не спростоване.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп * Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

При цьому, слід враховувати, що тимчасово, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки (ч. 2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).

Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV. Однак, як встановлено, ОСОБА_1 було призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" він звернулася вперше.

Тобто, в цьому випадку має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону.

Отже, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення", у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі №21-612а14, від 09.06.2015 у справі №21-550а14, від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а, у постановах Верховного Суду від 14.09.2018 у справі №127/18159/17, від 06.03.2018 у справі 127/18159/17, від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

З огляду на викладене суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає, що оскільки позивачеві була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування позивач звернувся вперше 21.05.2018, то відповідач протиправно не призначив позивачеві пенсію за віком з урахуванням ст. 26, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2016 та 2017 роки.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити дії є похідною від першої, а відтак підлягає задоволенню в силу того, що похідна вимога залежить від задоволення іншої/основної вимоги (п.23 ст. 4 КАС України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладено, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Згідно частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відповідь Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці від 10.10.2018 №315/В-1 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по віку згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2016, 2017 роки.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначити і виплачувати ОСОБА_1 з 21.05.2018 пенсію за віком згідно ст. 26 та в порядку ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2016 та 2017 роки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (вул. Генерала Арабея, 3а/21, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

Відповідач: Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 37979905)

Суддя Комар Павло Анатолійович